Безталанна

Сторінка 11 з 13

Карпенко-Карий Іван

Варка. Такого зілля нема на світі. Ти ж мій... навіки мій... (Обніма його.)

Завіса.

ДІЯ П'ЯТА

У Гната в хаті.

ЯВА І

Ганна (одна). Куди ж це Гната занесло — і досі нема? А та, певно, побігла одшукувать його! Шукай, шукай — знайдеш, якраз! 'Він від тебе тіка, як чорт від ладану, бо ти тілько плакать умієш. Спарувався!.. Коли б мені старого чорта здихаться, я за тебе приймусь не так. Яка ніжна, все б тілько лежала, а по хазяйству без загаду і не загляне.

ЯВА II

Входе Софія, роздягається й сіда.

Ганна.Я ж кажу, що так! Ходить, тиняється, наче пані яка!.. Чого ж це ти руки згорнула, чом води не принесеш?

Софія. Та води, мамо, повна діжка. Я ще вранці наносила, хоч і подивіться! Куди ж її носить?

Ганна.Куди? Куди? Ще тобі треба показувать, куди й воду носить! Якби ти була з хазяйського заводу, то й без показу, і без загаду знала б своє діло. Наносила б у чавуни та поставила б свині полову попарить.

Софія. Та он же гляньте —в печі обидва чавуни стоять, повні полови з дертю.

Ганна. А свиня тим часом голодна, отам риє під при-сьбою та гуде!

Софія. На те вона свиня!

Ганна. О, я знаю, що ти на язик гостра, як бритва, а до діла нема хисту! Якби ти не язиком, а руками робила, то й свиня була б прив'язана на паколі і не рила б.

Софія. Та вона ж була на паколі, а Гнат вчора взяв нащось вірьовку. Чим же я її прив'яжу?

Ганна.Найшла б чим, якби хотіла, а то все з татком своїм возишся! Не приносив ще сьогодня пряничків?

Софія (через сльози). Чого ви, мамо, нападаєтесь на мене? Що я вам зробила?

Ганна (прицмокує). Агусі, маленька, заплач — батько спече калач!

Софія. Боже мій, боже!

Ганна. Повна хата робочих людей: невістка й батько її! Тілько б спали та їли! Дармоїди бісові!

Софія. Батько не ваше їдять! Вони нам хазяйство справили з тим договором, щоб ми їх до смерті содержували.

Ганна. До смерті!.. Коли ж він умре? Жди! Він ще двадцять год буде жить, то його й годувать, дармоїда?

Входе Іван і стоїть на порозі.

Софія. Краще б ви мене вбили, ніж отак щодня допікати! Я вже світові божому не рада.

ЯВА ІІІ

Іван, Ганна й Софія.

Іван. Знову гризла? Я вже терпів, терпів, та й терпець урвався! Скажи ти мені, що я тобі зробив, що тобі Софія робе, чого ти гризеш її?

Ганна. Лінива твоя дочка, не хазяйка, нічого не глядить, тілько учепиться чоловікові за шию та так і висить, а ти ще й сам потураєш.

Іван. Що ти вигадуєш? Хіба я не бачу, як вона робе... Та нехай би за діло вилаяла, ну, так! А то прямо чи слід, чи не слід — сичиш, сичиш і сичиш!

Ганна.Сичу?! Що ж то я гадюка, чи як?

Іван. Гірш гадюки! Гадюка вкусить, та й сама тіка, а ти сичиш і в вічі лізеш, кусаєш і знов сичиш.

Ганна. Брешеш ти, старий чорт, я не сичу! Дармоїди погані! Обоє тілько лопаєте, а роботи з вас нема!

Іван . Так от що? Бач, де болячка! Я дармоїд, я нічого не роблю!.. Ти так і кажи. Хіба тобі повилазило, що я чоловік старий, немощний: що ж я буду робить, може, скоро й помру.

Ганна. Тебе ще й довбньою не доб'єш! А коли не здужаєш робить, то йди під церкву з довгою рукою, а дурно хліба не їж!

Іван. Совість ти загубила! І ти ж незабаром постарієш, так і тебе тоді, як собаку, вигнать з двору?..

Ганна.Я без роботи не сидітиму — хоч пір'я дратиму! Дурно хліба ніхто не дасть! Баштана стережи, свиней паси... Кістки збирай, от що!.. Дочка дивиться, що ти нічого не робиш, та й собі ніжиться та слини розпуска! Он і чоловіка до того довела, що хати не держиться.

Іван . Ти ж сама довела його до того, що й жінка остогидла! Хоч кому, то буде дома смердіть, коли, замість матері, у хаті собака зла сидить і раз у раз гарчить!

Ганна.Сам ти собака, старий чорт! Слиняві! Старці! Ішов би під три чорти, то одним ротом менше б було. (Одчиня скриню, переклада збіжжя і бурчить.) Чорт не видав! Еге!.. Так я й знала! Ху! Невісточка!.. Сваток...

Іван . От до чого дожив! З хати виганяють, притулиться нігде! Іди миром жить, руку простягай! Дожив на старість... І піду! Краще миром жить, ніж отаке вислухувать щодня. (Вере шапку.)

Софія. Куди ж ви, таточку?

Іван. Піду попитаю, чи не їде хто в город, а ти склади моє збіжжя.

Софія. Татку!.. Татку, не кидайте мене! Що ж я без вас робитиму?!

Іван. Бачить бог, моя дитино, як мені самому тяжко тебе покидать. (Гладить її по голові.) Ти єдиная моя дитина, моя радість, ти тілько й тішила моє старе серце, і не можу я дивиться, як тебе мучать через мене, не можу, я... не знаю... Я б тобі небо прихилив!! (Витира сльози.) Та високо... високо... (Іде.)

Софія плаче, схиливши голову на руки.

Ганна.Куди йдеш? Скоро обідать пора.

Іван. Обідайте без мене. (Виходе.)

ЯВА IV

Ганна и Софія.

Ганна (дає вслід Іванові дулі). На, на! Йди к бісу! Злякав як! Де ж пак! (До Софії.) Слинь, слинь, поки очі не повилазили. Тілько й знаєш хлипать. Велике горе, що твого татка тут не буде. На біса нам дармоїд? Це не город, тут робить треба, а ви все по-панячи: може, чайку нап'єшся... А матері вашій сто бісів! Було б іти за городського, адже ж сватав якийсь швець... (Глянувши у вікно.) Іде. (Бере рогач і порається коло печі, так, аби показать, що вона робе.)

ЯВА V

Входе Гнат, скида шапку, вішає її і стоїть біля порога, а Ганна ніби його не бачить, говорить до себе.

Ганна. Отаку невісточку придбай! Сидить собі, як панночка, замислилась, а ти роби, та ще й мовчи! На старість саме добре! (Кида рогач, хапа віник.) Оженився собі дурний на лихо! Ще й старого чорта, дармоїда, в придане взяв за лінивою дочкою!!

Гнат (до Софії). Чого ви гризетесь раз у раз? Як прийдеш домому, то так тебе зараз пекельним духом і обвіє. Що ти тут зробила?

Софія. Не знаю, чого мати лаються... з батьком посварились... і...

Ганна. А звісно!.. Поцілуйтесь зараз!.. Поцілуй її — вона тілько того й хоче.

Гнат. А вам би любо було, якби я тілько що ступив на поріг, зараз почав гарчати?! Обридло вже?

Ганна (плаче). Так... так...

Софія (ожива). Де це ти, мій голубчику, ходив так довго? Може, їсти хочеш, то обідали б уже.

Гнат. А батько ж де?

Софія. Пішли... вони хочуть у город їхать... вони...

Гнат. Підождемо його. (До матері.) Чого ви плачете? Самі нападаєте на всіх, всім у вічі лізете, всіх сварите, та ще й плачете!