Спати Лукасові не хотілося. Читати? Мав з собою дві улюблені книжки — оповідання Конрада і фрагменти Гераклїта, але обидві знав напам’ять, отож тут уже й не читання, а тільки згадування і нагадування, на що сьогодні не було охоти. Він звик до чужих міст, вмів пристосовуватися до найнесподіваніших змін часу, але ж не до цього зодіакального часу, який незмінно триває тут тисячоліття, не підкоряючись жодному з трьох календарів, що й досі мають силу в Єгипті: сонячному календарю фараонів, місячному календарю мусульман, григоріанському календарю з його латинськими місяцями. Великий єгипетський літописець XVI століття Такіан-Дін аль Макризі дав опис єгипетського календаря, за яким живе феллах, пристосовуючись до розливів Нілу і руху Сонця. За календарем аль-Макризі, зараз мав бути місяць туг, коли збирають оливи, роблять надрізи на бальзамовому дереві, збираючи його сік, готуються до лагодження гребель і гаток, готують зерно для посіву. В цьому місяці достигають гранати, фініки, сливи, бавовна і айва, в його другій половині перестає підійматися вода в Нілі. А потім вона зовсім зійде з полів, почнуть орати поле під пшеницю і ячмінь, сіятимуть льон, і прилетять журавлі.
І Лукас теж прилетів сюди, як журавель. Сірий чи жовтий, про якого з такою загадковістю казав поет?
Може, вперше в житті він приїхав до чужої країни з усвідомленими намірами. Колись його возили, як річ, як предмет, тепер приїхав сам. Тоді тільки гравець, тепер шукач істини. Тоді безтурботна молодість, тепер тривога про долю світу.
Хто б тут міг спокійно спати за цими стінами, що відгороджували від одної з найславетніших рік історії?
Лукас вимкнув світло, відхилив дерев’яні жалюзі біля середнього вікна, зіперся ліктями на підвіконня, став дивитися вниз у вузьке глибоке ущелля вулички між "Семірамідою" і будинком навпроти.
Внизу по горбатій бруківці босоногий хлопець тягнув одкритий візок, повний фініків. На дерев’яній платформі візка, поряд з фініками, біліла купка паперових кульочків, хлопець протяжливо закликав покупців, які не дуже квапилися до нічного торгівця, хоч життя вночі тут не завмирало, а, видати, набувало свого особливого ритму. В нижньому поверсі сусіднього будинку працювала вулична пекарня. Відкритий усім поглядам, літній пекар місив тісто, розкатував з нього тонкі коржі, які згодом, артистично підкидаючи в повітрі, розтягував майже до неможливих розмірів, після чого прилаштовував пектися в палаючій печі. Тим часом його молодий помічник продавав свіжий, ще гарячий хліб старим жінкам, молодим дівчаткам, хлопчакам, і торгівля йшла жваво і навіть весело на противагу зрозпаченому продавцеві фініків.
У будинку навпроти зненацька запалилося світло в кімнаті мало не перед обличчям Лукаса, аж він відхитнувся злякано, щоб його не побачили. Темрява готельного номера робила Лукаса невидимим, про його існування ніхто й не здогадувався, а тим часом чуже життя несподівано відкривалося перед ним у всій своїй затаємності, і спокуса побачити бодай краєчком ока виявилася непереборною. В яскраво освітленій, вистеленій килимами кімнаті молода білотіла жінка, з буйним розпущеним волоссям, стоячи перед великим дзеркалом, приміряла на себе прозорі легкі пеньюари: рожеві, зелені, білі, чорні. Вона обкручувалася перед дзеркалом, піднімала й опускала руки, вигиналася, ходила туди-сюди по кімнаті, але ніяк не могла знайти те, що їй личить найбільше, сердито зривала з себе все оте біле, рожеве, чорне, жбурляла на широке ліжко під стіною, знову бралася за своє дивне і безглузде заняття. Лукас мимоволі подумав, що для такого молодого стрункого тіла більше личило б єгипетське мелаї[24] яке конструювалося не європейськими домами мод, а тисячоліттями життєвих необхідностей. Та, мабуть, вона була не з тої категорії простих жінок, які носять мелаї.
Там щось сталося, бо жінка, не встигнувши скинути з себе чергового пеньюара, метнулася в глибину помешкання і за хвилину ввела до кімнати товстого лисого чоловіка, що теж, видно, не визнавав національного вбрання і був не в зручній галабеї[25], а в темному костюмі з жилеткою — саме для такої спеки! Чоловік милостиво дав себе обійняти, тоді пройшовся по кімнаті, трохи постояв у відчинених балконних дверях, так ніби хотів побачити причаєного в темному готельному вікні Лукаса, обернувся до жінки і спроквола махнув товстою рукою. Світло в кімнаті погасло, і це було так несподівано й страшно, ніби згасло чиєсь життя.
А внизу життя не вгавало. В пекарні світилася піч, і гарячий хліб люди розкуповували так само жваво, як ранкові газети. Надто що й самий хліб нагадував тонкі згорнуті аркуші. До продавця фініків приєдналися рознощики гарячої кави, щербетів і холодної води, розкладали свій товар зеленщики, лаштував точило наточувач ножів. Враження було таке, ніби люди цілий день спали, а тепер прокидалися і виходили на вулиці, щоб дихнути прохолодою і водночас залагодити справи на завтра.
Хоч уже минав місяць туг, тобто вересень, і незабаром мав настати жовтень-бабак, спека в повітрі стояла ще й уночі, і Лукас подумав, що біля пірамід вона, мабуть, зовсім нестерпна.
Але думати не хотілося ні про спеку, ні про піраміди, ні про містера Ора, ні про переваги американської конституції над усіма іншими конституціями. Де тепер Пат і хто йому про це зможе сказати? Чий досі в помірному поясі серед занудливих лордів або жвавих континентальних ділків, а чи опинилася, може, як оце він у теплих-претеплих краях і складає для нього чергове послання про свої незвичайні пригоди? І про свою любов? А де його любов до Пат? Ось він шукає якусь неймовірну енергію і мріє ощасливити людство, а сам не вміє передати для Пат бодай крихітку тепла, цієї енергії, яку люди знають уже мільйони років і яка давно перестала бути для них таємницею.
А він же вірив у можливість такої сконцентрованості розумової енергії, що можна буде, як пишуть священні книги, пересувати гори і передавати думку на безмежні відстані. Але щоб оволодіти таким надприродним умінням, треба виявити сліди таємничої енергії, їхні відбитки в матерії, що знаходиться між живою і неживою природою, тобто в глині. Адже вдалося індійському вченому Возе Джагадізу Чандрі дослідити "нервовий механізм" рослин — фотосинтез. Інший індійський учений Бозе Сатендранат запропонував, виходячи з теорії Ейнштейна, метод реєстрації світлових променів — фотонів. Згодом професор Каліфорнійського технологічного інституту Мйосбауер розробив спосіб "зважування" фотонів, і сьогодні "Ефект Мйосбауера" можна б скласифі кувати як одне з явищ абсолютно протиприродних. Бо як зважувати те, що не має ніякої маси, тобто ваги? Філософи вимушені висунути формулу, яка мовби балансує на невловимій грані між ідеалізмом і матеріалізмом: "Ніщо ніщує", що несподівано перегукується з дарвінівською теорією про вирішальне значення "нікчемних переваг" у еволюційному процесі. Що коли йому вдасться виявити в кристалічних решітках глини оте "ніщо", яке "ніщує" структуру цього мінералу, лишаючи в ньому невигубні сліди? Він сам повезе проби до Стенфорда і там у центрі синхронного випромінювання "просвітить" древню глину сходу пучками антиречовини — позитронами і спробує побачити те, чого ще не бачив ніхто. З єгипетських папірусів відомо, що муміфікували не тільки тіла фараонів, верховних жерців і вельмож, але й священних крокодилів, змій, биків і навіть "абсолютне ніщо". Досі ніхто не знає, що це за "абсолютне ніщо", які з нього мумії, де їх шукати.