— Містер такий-то?
— Ми з вами, здається…
— Як же! Брюссель!
— А по-моєму, Неаполь.
— Може, Єрусалим?
Імпровізаційна манера. В словах, учинках, у житті. Життя-суцільна імпровізація. З квітки на квітку. Як метелики.
— Молодь адаптується до думки про наявність зброї масового знищення.
— Я б хотів мати шість рук, щоб обійняти тебе так, як ніхто не зможе обійняти!
— Доведеться нагадати, що я лечу на біологічний конгрес.
— Хіба від цього ти перестаєш бути жінкою?
— Просто мені відомо, що хребетні не можуть мати більше чотирьох кінцівок. Тільки в серафимів шість крил. Але то ж ангели.
— Ти забула про кентаврів! Біля такої жінки хочеться стати кентавром!
— Ідеологія партнерства…
— Динозаври загинули від різкої зміни клімату. Наш політичний клімат…
— Не забувайте, що від Владивостока до Австралії така сама відстань, як ї до Москви…
— Науці вже сьогодні доступно створити популяцію неагресивних людей…
— Сподіваюся, агресивних так само?
— Ціни на світовому ринку…
— Безпосередня доступність глобального вбивства…
— Програма психічного здоров’я…
— Це спрощує життя…
— Містер?
— Оо, прошу!..
Пан-Ам, "боїнг-747" рейс 314, стоянка в Римі надто коротка, щоб ви змогли помилуватися панорамами вічного міста, але до ваших послуг… Містер Ор не ждав обіцяних послуг на землі. Він знай покивував оцупкуватим пальцем тонконогим білявим стюардесам (синя уніформа, сині очі, підсинені повіки, від чого вони стають схожі на пташині) і мурмотів: "On the rocks"[21]. Коли б могли говорити мурашки, вони б мали голос містера Ора. Але стюардеси знали свою справу І могли почути навіть невимовлене. Вони так накачали містера Ора віскі, що той незабаром захропів і заслинився. Лукасові довелося розбудити його і подати паперову серветку.
— Щось ви підозріло не схожі на американця, містер Ор, — пожартував він.
Містер Ор вмить протверезився.
— Це однозначно образа!
— Але ж американці ніколи не сплять у літаках. Вони завжди працюють.
Містер Ор наставив на Лукаса свою засняділу, схожу на коров’яче вим’я фізіономію.
— Я однозначно не просто американець! Як сказав чоловік моєї молодшої тітки, я навіть схожий на президента Рузвельта! Але Рузвельт продався червоним, а мене вони не вскубуть ні з якого боку однозначно!
— Ми летимо до пірамід, — нагадав Лукас, — сподіваюся, там червоні вам не стануть загрожувати.
— Вони полюють на мене однозначно по всьому світі! Але ставлю на карту всі гроші чоловіка моєї старшої тітки, що вони мене на вскубуть! Як ти сказав — куди ми летимо?
— В Каїр. А там великі піраміди.
— Ми знайдемо гробницю, повну золота?
— Вчені не шукають золота.
— А хто ж його шукає?
— Грабіжники.
— Міс! — замурчав містер Ор, показуючи здалеку стюардесі свій палець, як у крокодила. (А від нього, як писав один з писарів середнього єгипетського царства, смороду більше, ніж від риб’ячої ікри).
Він знову взявся за своє віскі, щедро поступаючись Лукасові пірамідами.
Лукас бачив їх тільки на фотографіях і в кінофільмах. Піраміди незмінно входили в число найбільших чудес світу незалежно від того, чи збільшувалося це число, чи зменшувалося. Власне, їх давно вже треба було поставити над усіма чудесами так само, як єгипетську цивілізацію і культуру, з якими ніщо не могло зрівнятися. Сьогодні людство знає загадковий аромат китайської культури, незглибиму безкінечність індійської, гармонійність грецької, сувору точність римської, веселе варварство і епігонські зусилля молодих культур — християнства, ісламу, індустріальної — посісти панівне місце в історії, але всі їхні зусилля марні й безнадійні, бо не було й не буде нічого грандіознішого в діях людства, ніж культура Єгипту, цивілізація пірамід, велике в своїй безжальності нагадування людям про їхню смертність та водночас ще більше свідчення нерозривності поколінь і незнищенності народу і всього людського роду (наші предки — найдорожче, що ми маємо).
Але надмірна заглибленість у минуле, нехтування розумом і свободою думки завадили Єгипту розвинути науки й знання так, як це зробив Вавілон. Кочові арабські племена, які з часом заволоділи і Єгиптом, досягли таких висот в поезії, філософії, математиці, які древнім єгиптянам і не снилися.
Може, піраміди — це пам’ятники не тільки найграндіознішої культури, а й найграндіознішого фіаско в історії людства? Це стає зрозумілим сьогодні, коли дехто хоче перетворити на суцільну гробницю всю земну кулю. Глобальна гробниця, споруджена збезумілими політиками. Нарешті перевершимо піраміди. Тільки хто ж дивуватиметься і захоплюватиметься? Холодні зоряні світи? Чорні діри? Антиматерія?
Ми читаємо пісню, записану на стінах безлічі єгипетських гробниць всупереч волі жерців:
Вони будували доми —
Не збереглося навіть місця, де вони стояли.
Поглянь, що сталося з ними…
Ніхто ще не приходив звідти,
Щоб розповісти, що там.
Щоб повідати, чого їм треба.
І наші серця заспокоїти,
Поки ми самі досягнемо місця.
Куди вони відійшли…
Після нас нікому буде читати наші пісні. Хіба це розумів тільки Лукас? ї хіба тільки він знав, що треба рятувати світ, а все інше — марнота, дріб’язок? Треба рятувати світ! А тому: не давай знесиліти своєму серцю.
Єгипетська цивілізація, мабуть, наймонотонніша і наирегламентованіша з усіх нам відомих, бо цю монотонність нав’язував їм споконвічний ритм великого Нілу, його розливів, які приносили в долину новий шар плодючого мулу, нові врожаї і надії. Це неминуче вело за собою автоматизм життя, як у рослинному царстві. Відмінність — тільки в здатності усвідомлювати своє існування. Люди були наділені вмінням розуміти те, що відбувається, вони обожнювали ріку, яка приносила плодючий мул, сонце, що давало тепло для проростання дерев, злаків і квітів, таємничі сили, готові стати на захист усіх цих незбагненних джерел життя. Все це було незбагненне, стихійне, вічне, як могутня течія Нілу, тому людині було набагато простіше довірливо віддатися заколисливим молитвам жерців, ніж пробувати захищати свою гідність і скористатися хоч раз у житті найвищим даром природи — розумом.
Це страшно, коли в історії народу, яка налічує кілька тисяч років, не знаходиш ніяких згадувань про велич людського розуму.