— Ви маєте на увазі його звинувачення всім урядам?
— Ну, це сьогодні стало вже банальністю. Людейт які щось роблять, завжди звинувачують, а нероби тим часом сидять, посміюючись, і потирають вдоволено руки. Я не про те. Він говорив про смерть. Досить безнадійно. Справді, коли поглянути на загальну властивість усіх категорій знання, то легко переконаємось, що це і є смертність. Але категорія дії обіцяє нам безсмертя, і в цьому наш порятунок.
— Ви тільки послухайте мого Безслідного Лукаса! — гукнув із свого закутка, де він розправлявся вже з четвертою пляшкою пива, Широкий Діл. — Він був найгеніальніший гравець, якого я бачив, а тоді вирішив ощасливити людство і тепер щось хоче зробити з нашим розумом. Він здійснив грандіозне відкриття! Правда ж, Лак? Я не помиляюся?
Між Лукасом і опецькуватим містером Забувяквасзвати, сидів адвокат Стенлі, жвавий чорноокий чоловік у смугастому костюмі з жилеткою, він зацікавлено перехилився до свого молодого сусіда, хотів навіть доторкнутися Лукасові до плеча, але не дістав, плавно провів рукою між їхніми кріслами.
— Я вперше чую про це, містер Лукас, — голос у нього був тренований, дикції позаздрив би будь-який актор з Бродвею. — Коли ви серйозно беретеся за таку, на перший погляд, фантастичну справу, то я б від щирого серця побажав вам удачі. Трохи розуму нашому задрипаному суспільству зовсім не завадило б. Ми переобтяжені знаннями, ми просто конаємо від них, а чи стали розумнішими? Треба щось негайно робити, щоб повернути людям здатність мислити, яку вони втрачають просто катастрофічно. Перші американські президенти зверталися до молодої нації з власними думками, і це сприймалося як одкровення. Тепер вони читають щотижня по радіо, на телебаченні, перед ветеранами, бізнесменами і домогосподарками пошлості, понаписувані їм "спічрайтерами". Колись полководці і називалися так тому, що вели за собою полки, закликаючи воїнів полум’яним словом, вирваним із самого серця, до подвигів, перемог і до смерті. Тепер вони сидять у затишних штабних бункерах і віддають накази по радіо або по телефону своїм безпосереднім підлеглим, дивлячись на схеми, підготовлені послужливими ад’ютантами.
— Ти забув про юристів, Стенлі! — весело гукнув йому господар. — Коли вже починати досконалення людства, то треба братися за правосуддя!
— Або за лікарів, — подала голос сестра Ленні, чоловік якої не був, здається, ні лікарем, ні юристом і не виявляв видимої охоти брати участь у розмові.
Адвоката не так легко було збити. Лукас мовчав, і Стенлі вирішив, що в ньому він має спільника.
— Я не сказав нічого про вчених, щоб не образити вас, — майже інтимно повідомив він Лукасові, — але давайте об’єктивно дивитися на речі. Де сьогодні вирішуються долі людей і всього людства? В кабінетах — політиками і в лабораторіях — ученими. Колись це було: під небом на землі і без будь-яких посередників, окрім хіба Всевишнього. Найтрагічніше, що ми оплачуємо цих посередників! Це однаково, що добровільно купувати собі зашморг.
— Коли ви маєте на увазі мене, — нарешті зумів перепинити балакучого адвоката Лукас, — то я продаю не свій мозок, а тільки м’язи, тобто я не вчений, а звичайний спортивний тренер. Щоправда, з університетським дипломом фізика-теоретика. А моя ідея? А моє відкриття? Це тільки спроба відкриття. Вона може видатися навіть божевільною. А хіба ми не можемо сказати те саме про початий ядерної енергії, комп’ютерів, лазерів? Я виходжу з передумови, що наш розум — це особлива форма енергії, яку генерує мозок з довколоземного простору. Тому ми можемо говорити про постійну кількість розуму на землі і про нерівномірне використання цієї кількості. Це мовби добування нафти країнами ОПЕК, де кожній з учасниць співдружності визначають квоти, вище яких нафти видобувати не можна. І коли ви, містер Стенлі, скаржитесь на розумовий занепад тих чи інших верств суспільства, то я б сказав так: зникає не розум, а та межа, до якої ми досі щось про нього знали. Енергія не зникає і не зменшується, а розум — це енергія, її найдосконаліша форма, яка, може, існувала навіть ще до того Великого Вибуху, що народив наш Всесвіт. Ну, та це вже метафізика, мене ж цікавить фізичний бік справи. Хоча, знову ж таки, навіть коли мені вдасться сконструювати систему приладів, які дозволять хоч незначною мірою наблизитися до загадкової інтелектосфери, то, очевидно. доведеться зіткнутися з проблемами не тільки суто фізичними. Скажімо, неминуче постане проблема класифікації розуму. Встановлення характеру імпульсів, які визначають якість і спрямування того чи іншого розуму. Чи тут важать тільки імпульси, характеристики суто фізичні? А чи існує якесь забарвлення розуму — чорний, голубий, рожевий, жовтий, зелений? Своєрідний спектральний аналіз розуму.
Тобто виникає запитання, чи розум — це холодна хмара, яка байдуже нависає над нами, а чи жива субстанція, що вічно змінюється, пульсує, яскравіє, світиться.
Піфагорейці впритул підійшли до цієї проблеми. Вони вважали, що всі числа, ці найреальніші знаки абстрактного розуму, наділені також цілком конкретними, відчутними властивостями. Вони класифікували числа на жіночі, чоловічі, досконалі, пружні, трикутні, прямокутні, п’ятикутні, сприятливі, заборонені, небезпечні, кольорові. Вчення про числа перетворювалося таким чином на справжню релігію. І це тоді, коли піфагорейці були справді видатними математиками, аналізували інваріантні властивості чисел і числових відношень, знаходячи потім аналоги цих інваріантних властивостей у реальності. Скажімо, вони довели, що інтервали між музичними тонами можна виразити за допомогою числових відношень.
Вийшло так, що найпрогресивніші ідеї античних учених стали водночас і гальмом у подальшому розумовому розвитку людства, нав’язуючи нам пережитки містичного мислення. І, мабуть, саме від піфагорейці в пішли всі оті кольорові символи, якими людство так охоче й широко користується сьогодні, починаючи від державного побуту і до державної політики. Взяти хоча б державні прапори. Я багато думав про символ, який узяли собі дві найбільші держави світу. Піфагорейська пентаграма, п’ятикутна зірка білого кольору — у Сполучених Штатів, червона — у Радянського Союзу. Щоправда, вони взяли червоний колір життя, а ми чомусь вибрали білий, цей неприємний символ смерті. Різноколірність свідчить про незгоду двох великих держав, але геометрична форма підкреслює їхню єдність у величі й могутті, які мовби відгороджують їх від світу, хоч могли б і поєднати з ним, але тільки тоді, коли обидві держави всі свої зусилля віддадуть для збереження миру. "А! Ти злякався пентаграми, що має силу над чортами". Ці слова Гете щоразу згадуються мені, коли я думаю про ту незгоду на землі, яка не дає нам спокійно жити. Ось тут би не завадили відповідні ін’єкції розуму, коли навчитися використовувати його невичерпні запаси, якими всі ми оточені і про які ще так мало знаємо.