пригадуєш серпень? коли сторожували садки з рушницею без патронів, а по суботах на бригадирському мотоциклі гнали на танці, відтак самотиною верталися до куреня? опісля жорстокої спеки так милосердно розплескується прохолода по селищі, рідшає гул моторних човнів під мостом, і від хлібзаводу злітаються на брукований майдан голуби, розлякані стукотом дерев’яних молотків, якими два бородаті верхолази в колисці при тіньовій стіні церкви латали купол, терли піт на лобах обіржавленими рукавицями і тамували спрагу білим наливом із солом’яного бриля на ринві; так благодатно, лагідно, впевнено йти від клубу за смагляво стрункою студенткою з кумедним лисячим носиком, передгроззя надсвітить далекі садки і вітряну кам’яну тіснину провулків на схилі, — зрозумій, загостювала на тітчиних хлібах, собаку відв’язує, горище замкнене, хіба трохи в бесідці? — пам’ятаєш дорогу до знайомого браконьєра? смерч степової куряви збрижив течію, обсік дзвіночки на донках нічних рибалок під верболозовим укриттям, загукав у димарі літніх кухонь, розхилитав рейку і обірвав відро на пожежному щиті причаленого хутірського порома, зеленооким від блискавок чорним котярою стрибнув на розпашілі шиферні дахи і, за кожним стрибком підгинаючи до живота обпечені лаписька, чухрав верховіття тополь, злизував запах тушкованої риби з картоплею та кавунів на весільному столі під яблунями, змітав розгублене шаленство польки, яку духовий оркестр витинає для молодих на тирсовому подвір’ї, доки свати в рушниковій перев’язі, обганяючи жінок із тарелями салатів, притьмом до хати зносять горілку в графинах; ще накрапає, ще ліхтарі обік мосту ояснюють маршалків на валунах, ще запитаєш куриво і не відмовишся від теплої помідорини до склянки домашнього пива з каністри, ще хтось пірнатиме, обірвавши квітку на лацкані піджака, туман на кладці запахне суничним змилком, за щастя буде "сім-сорок", живиця бакена на білих басах баяна, сизі сливи над парканом, оселя на кручі; можна лягти під навісом на тапчані під забутою стройбатівцями шинелькою, довірливе тепло двома долонями грітиме груди, можна тихцем, щоб не збудити господаря, вшилитись на веранду з купою сіток; гроза одійде, покропивши бляшаний коньок на хліві, місячне між винограду огниво на повітці недбало, поспіхом нагадає стоптану сукню з пластиковим пояском, спокій окрилить провалля сну і розсіче морок над скелями, за єдиної безтривожної миті полине, щоб вмилосердити тугу матері, сахнеться від бакена на ворожбитний голос, "потім поїдемо звідси, поберемося, правда?", можна курити і слухати дощ, за диван збивати попіл "примини", потім досвіток, барвистіючи між ясенів, одягне небесну одежу з повітки, господар заледве добудиться на роботу, дасть на дорогу в’яленого ляща і нагадає, аби при нагоді підкинули в колясці пару мішків антонівки на саморобне вино.
Звичайно, Сергій посів роль натхненника, Сава опинивсь добродушним виконавцем, а Конопляний так собі, непришийкобиліхвіст, тільки щось не по його, відразу "а-а-а-а", прикриває газетою рота від позіхів; бувало, під’юдиш: подасть твоя на аліментики і припаяють за невиплату строк; розпозіхається і мовчить, кнур ефіопський; добре, що Савка вибив стільця, коли я замахнувся на ждановського стидомирника, котрий серед ночі дотерендякався про малоліток, "будіш? нібудіш? за румку водкі, за хвост сільодкі, пачіму ніззя? при собі всьо оставиш, отако, кицуля, ді суда", тож мусив тріснути по риляці заболоченим черевиком: скочило з ліжка з чинариком на губі, порожніми консервами торохкає на підвіконні, кварту перекинув, зацівкотів на підлогу чифір, ножа під розгорнутим журналом "Здоров’я" налапує, ах, растакут-твою, з розмаху хтів розчерепити стільцем мозгівню, аби сигарета в мізках зашкварчала, однак Сава ногою відбив, кричить: обоє рабоє, той галюцинації ловить, той святенника корчить, ша! Конопляний посумирнішав якось раптово і захропів догори животом, геть забув відпозіхатися гнилорото; коли серед тижня притягує до готелю торгашечку перелякану, сіла й нюняє, що ревізія розтрату знайшла, "кинь тушуватися, тисячу в борг достатньо? виручу када надо, завтра з книжки зніму, годі, виходьте, дядьки, надвір"; бідна влітає суботнього ранку, Конопляний обіруч лоба схопив, заприцмакував сторопіло, "годину тому одіслав аліменти за рік, ждав-ждав, друзя виглядали, нема красотулічки, да, прокукурікала свободу, ладнуй сухарі, ох, ох, ох", розпозіхався до гикавки, дівча заплакало, каже, боялась до мандаринників іти, тепер всьо рамно, пропадайте пропадом, злиднюги заглищені! це вчора наснилося падалішнє дерево, на смітнику за магазином тоскно вив пес, воля обвуглилася в безвілля, даремні гроші пекли поглядами найбідовіших жінок, котрі на ящиках торгують пучечками щавлю, перемитою морквою і половинками гарбузів; це присновидівся згусток темряви, звір на фосфорних копитцях, гарячими, буцім ковальські кліщі, лапами стиснув горло, прийшла на згадку мамина заповідь, тра запитати: на добре душиш? на зле? стиха шемерхнули на грудях позолочені терези на срібному ланцюжку, слизький жах змалів на гірчичне зерно, і крізь заплющені повіки Андрій побачив зеленкуваті, мов жабуриння, фосфорні сліди на ковдрі з лишаєм праски, встиг почути вицок копит по карнизі, по шиферній, деінде глухій від моху, покрівлі, почув скрегіт зубів Конопляного, стаєнне хропіння Сергія і свист прикритої долонею Савиної ніздрі; братва відпочивала, щоб завтра при вході на базар гукати над кооперативними туфлями, "беріть, міряйте", прикладатись до банки квасу і цівкою диму лучити в обґратовану халабуду годинникаря з рондолевою коронкою, звично замруженого на ліве око; тоді спакував до спортивної сумки штани, кип’ятильник, крем для гоління, зафутболив під ліжко відклеєні капці, спиною зліг на поренче і до світанку слідкував за грою мошви під ліхтарем за ялиною; чекання світало посмішкою до приятелів, яким за хвилину сповістить про від’їзд і подарує радіоприймач "Росія" з обламаною антеною.
З тамбура Андрій побачив радісний березовий льодохід по соснині, підперті ломаками стоси дров, за посадковими кленами вороння над водогінною вежею, ближчі й ближчі прикмети маленької станції з каштанами, які слугують для прив’язі конячин, що після пасажирського потарабанять ґрунтовкою на село сітки общипаного хліба, алюмінієві термоси з пивом, рій ґедзів, тінь пужална на білій гриві і блудних сельчан, котрі, йорзаючи на драбинах, мовчки скубтимуть старий горох і кидатимуть лушпиння в пилюку.