Багрянолиций з вусами мушкою майор стройбату, полагодивши "Запорожця", підвіз до військового містечка, в пивбарі носовичком обтер піну на підборідді; знову кидають на Сибір, стрілятиму ведмедів на пельмені, на Вітряній горі добудуємо місто, сьогодні подарунки в коханок заберу і вперед за орденами, шагом арш! Рита милувалася своїм віддзеркаленням, незасмаглою міткою на переніссі, коли мізинцем поправляла окуляри й зблискував перламутровий на зап’ястку браслет, на шиї родимка чорніла зіницею плоті, кіт п’яненько сопів на колінах, зрідка дригаючи онімілими лапами; майор наспівував "вийді на крилєчко, ти моя овєчка, ножік пріготовіл я давно", сигналив до знайомих офіцерів і, відковбасивши губи, диригував головою, "хараші вєсной в саду цвєточки, єщьо луччє дєвушки вєсной, вийді на крилєчко..."; два добродії в піжамах згорбатіли на балконі над грою в нарди, голодні прапорщики тасувалися при їдальні, по вікнах бараків жовтіли газетні профілі відомого мерця, на городі стовбичило пугало в картузі без кокарди, курсант біг до аптеки з букетом айстр, єфрейтор на воротях начищав латунну зорю; майор на два ґудзики розстебнувши кітель, радився з пластмасовим чортом під стелею авто: директриса готелю загнуздала літьоху, винна пару каблучок, італійську косметику, туфлі, Марину із солдатської чайної лікує фельдшер, докомизилася без ванної, дві ковдри верблюдячі відберу, Ліля-кухарка досі винюхала духи, віддасть натурою, а то задарма кров пили холостяцьку! Кулачищем пристукнув кермо, і дівчина згодом ледве встигала кидати на заднє сидіння хустки, вази, вішалку з оленячих рогів, туалетний папір, ведмедячу шкуру, сидіння для унітаза, простирадла з печатками, оберемки коленкорових гвоздик; за вікном купоросна від безсилої люті жіночка сукала дулі, а по гарячій кабіні вентилятор розгонив запах нафталіну і кальвадосу, якого майор вициганив на останній квартирі, подарував Риті розірваний в поспіху ланцюжок, дві тарані і жувальну ґумку; заходила ніч, туман, наповзаючи на густу таволгу по узліссі, злизував над радіатором пар, десь далеко над сосниною різались блискавки, і в короткі маревні миті дівчина мріяла уявити крижану передноворічну фортецю, сичання бенгальських свіч на снігу, хотіла, виплакавшись, забути допомогу чужим покійникам, присягалась відвідати могилу батька, чий невблаганний зір вгадується на заповітній, ласкавій для серця і недосяжній для розмислу, німбовій течії над західним обрієм; чиє лице за думками про насущний день гасне сновидінням — досить глянути за місячне вікно.
23
Вночі медсестра побудила сифілітиків на укол біциліну, і розжалуваний офіцер-підводник, тепер пожежник, ткнувся в подушку лицем кольору задавненого оселедця і відтягнув резинку трусів; бродячий аліментник Конопляний лигнув холодного чаю, обсмоктав пакетик і ущипнув сестру, а широкоплечий, наголо виголений під Хрущова дід прикрив засоромлені очі долонею, коли наспиртована ватка торкнула сідницю і комар лоскотнув лагідніше, ніж пам’ять про перший гріх.
На базарі за вікном вендиспансеру ляки ганяли пропахлий повидлом папір, розкидали цілющий сухий квіт багна, оранжеве лушпиння молодої картоплі й аговкали в розсохлі діжки, а під кручею рибалка з ліхтарем на дно човна трусив рибу з путанки, що поплавками біліла впоперек течії; зрідка весло з чаїним сплеском розгортало туман, зіпали жабрами, терлись об заболочену кирзу срібні в’язі, прикипали хвостами до днища ледачкуваті линки, і сіть під руками тепліла окрай нагрітих сивогранітних скель; на цвинтарі сич на тополі лупав зелепухами очиць і вартував біле між бузку хитиво, розіп’ятий гомін паперових вінків, що переказували людські мандри ковзкою драбиною смерті, обсміювали легковірство утеклих сподівань, і тоді птах, ненавидячи усміх привидів над вельможною ніччю, летів над могилами, щоб розлякати фосфорну над любистком світлінь, а сифілітики здригались від плюгавого хихотіння; Конопляний, кленучи заборону спиртного, відкорковував туш, на вістря голки намотував нитку, колов на жижці, "все віддам за гарячий секс", згадував дорогу на Азов за чорною ікрою, раптові похмільні відвідини сім’ї: беру свою за барки, пищи про вірність, тільки газировки на вокзалі ковтнув, миттю носильники переказали, скурвилась твоя; бач, заскиглила? ананії приставали на пляжі; було вдома сидіти, ждучи хазяїна, про аліментики забудь, думаєш, легко заробити на тачку, економити на консервах, від чаю пухнути! чимчикую на станцію здачі крові, щомісяць виціджую на вино і харчуюся на талон, аж на, коли хоч, серпом по яйцях: хрести в аналізах! на своїй підхопив? досі вгадую. Дід, освіживши одеколоном лисину, почав нарікати на молодь: зацміхом пахне, ідуть такі славні хлопці з майовки, сорочки білі, краватка на їдному така дорога, батьки після армії розстарались, то як звелись посеред провулка, страх, сопуть по-бичачому, гамселять туфлями, краватку ту одірвали вон, мордяги позапухали, нікому до дільничного подзвонити, щоб наручниками кляц! тако за штахети хапають, заюшились, до криниці біжать, мозгівню у відрі квасити, одного брикнули, той коли гризне за литку, той кулацюрою січе меж брів, сказись та скрутись ти, думаю, засуваючи ворота, бо до хати увернуть, не вспієш перехреститися, діду; літо перебоявсь, коли принесло ту сатану з надгріб’ям, узяла задатку трояк і хворобою нагородила, вмру тутай, соромно потикатись на люди, невістка пенсію на похорон отримає, з капустою пирогів напече, нехано одеколоном змию потилицю, нема спасу, так ріже, о, попустило; це змалку в гори за вільховою корою ходив, нитки фарбувати, іду, насвистуючи, благодать, снігурі оббивають ягоди на калині, знагла шурхіт, мовби жару сипонули в замет, лавина снігу неболяче, м’яко торснула груди, пам’ятаю, хотів продихнути крик, чув охриплий на морозі батьків голос, мамине голосіння, далекий комариний писк струмка на валунах і шкработню собачих лап, що розгрібали завал; звідтоді слабую на голову, промерзла наскрізь, бухгалтером на тюрмі працював, злого не коїв, то й мене милували; один навідував сього літа, юшку з окунів посьорбали, жалівсь на печінку, то я засандалив сам і думаю: справді живому собаці лучче, ніж мертвому левові; видно, нечистий підслухав, бо тільки по новій розілляв, сука малолітня заскавчала за брамою; раптово, як всі знедолені, лагідніючи перед сном, дід притиснув тім’я подушкою і примарилось, що розтрушує зіпрілу копичку, отава димить, солодкуватим тліном огортає по пояс, по груди, за мить обсніжить лице, щоб знести з пригірка на молоду стрімководь по долині край лісу.