А глупої осені снігопад прикидав намети і гримнув наказ прочищати шлях до їдальні та до бараку охоронців, де вівчарки кігтили підлогу й скавчали на ртутні шибки, — обвальна сніговиця скаженіла, падаючи на юрбу прокльонами неба, то один фіолетовий на мармизі, згорбатілий лікар-отруювач присів, аби зігрітись, і ніхто його не шукав, потім привидом вирачкував на подзвін рейки; а дотоді десятники загадали співати "Інтернаціонал", щоб жвавіше працювалося: надірвані голоси ледь розтинали вовкулацьке виття хурделиги, білий пар клубочився, намерзав на спину напарника коростявим царством свободи і велетенський, на все небо, срібний дзвін зависав над натовпом, сатанинсько жевріла за вікном цигарка начальника табору, єдиний стогін біло накипав на держаки лопат, на латані-перелатані рукавиці, на думи про буханець, м’ясну консерву і чай, на сподівання льодистого місяця над верхами обламаних сосон, на здогад-блискавку, що колись це скінчиться, — коли віхола стихла, погнали на роботу: вогнища розігрівали мерзлотну твердь і промивники з лотоками й шкрабачками горбатіли в крижаній воді, до м’яса порепаними руками діставали крупинки золота із шліхом, під закликання наглядачів: мать, мать, мать! давай, давай, давай, давай! а діда знов оберегла доля: поставили канавником, аби по схилу сопки вгору і вниз ломом здобував кригу у рівчаку; окрижанілі валянки не пропускали воду, і дід брів по течії, душа набувала сил, щоб позбутися сверблячки до самогубства, полинути подумки до жіночого табору, довічного помешкання дружини, "діти з ріднею, не плач", "накупимо низку бубликів з маком, тобі пляшку наливки, мені хустку тернову", теплий струм уявного щастя зігрівав випадкове ложе, "поставим свічку, дітей раніш повкладаємо спати", "доки схиляючи голову до плеча, розстібатимеш на спідниці ґудзик, пальцями загашу жар", "зранку в печі до горняти притулю п’ять крумок хліба з олією, натру часником грінки в поле", "діти в житті вискубуватимуть волошки, донька з баклагою під пахвою подріботить до кринички", дід устигав видихнути те, чого ніколи не буде, — по обниззі розмірено шерехтіли лотоки і вівчарка брехала на сову, що пласталася над потоком, — ломом кришив окрайці голубого при повномісячній благодаті льоду, в серце всибірювалась туга, лід храпотів товченим склом і, прямуючи вниз, дід, тоді майже парубок, широко ставив ноги, щоб не шелепнути в стрімководдя, чиєсь кайло зрідка іскрило об валунець і давка, задимлена ніч ширяли над просікою, звідки в оточенні охорони з’являлась нова шеренга; а дід плуганився вгору, до кінця зміни встигав знайти спокій, вибрати сіно з волосся дружини і нести кам’яні сльози до рідних степів, під собою бачити рожевінь конюшини, білоцвіття балабану з чорними зіницями джмелів, обталий вдосвіта віск хрестів на церквицях, бекаса, що тривожно дудонить над байраком, і тільки-но спалахував золотий вінок цибулі під стріхою хати, тільки з бовдура сизів дим і пахло печеними буряками, як за спиною моторошно калатали об рейку, видіння меркли, і, озирнувшись, він бачив: синє кришиво схлинає вниз; тоді без любові згадував село і німу солдатку, що підібрала викинуте з кубла бусленя: жінка їла гарбузяну кашу, і бусленя пробувало страву, жінка скибкувала хліб, і бусленя брало крумку, жінка спала під повстяним укривальцем, і бусленя, сховавши під крило дзьоб, куняло поряд, до весни геть підчуняло, підросло, повагом переступило поріг, бачить, бусли загидили вербу над річкою, розвернулося, рвучким підстрибом підлетіло до печі і звугліло в полум’ї, — "через річеньку, через другую, подай рученьку, най поцілую", під ранок дужче визвіздинювавсь обрій, льодяні вінки марно торгикали берег і глухішала обмерзла рейка.
20
Оберемком соломи Сава застелив виямку окрай закущеної бузиною балки, ліг долілиць і попросив у приятелів закурити; Сергій налапав по кишенях штормівки "Біломор" і в сутіні креснув запальничкою; Конопляний, видовбуючи із соняшника молоді насінини, поглядав на освітлене віконце куреня біля обори, звідки за намовою кавказців-шашличників мали відігнати пару бичків за добру копійку.
Безберегий океан марева ополіскував чорний від втоми світ, зрідка над купинами піску вистовбичувались і млявувато перед сном посвистували байбаки, пахло гречаною кашею, яку на тринозі стеблом ложки помішував, сидячи на ящику, пастух у кортових штанях і кедах на босу ногу, обіч на ворині парувала повстинова підбивка сідла і кінь, роздуваючи ніздрі, вдихав привітрений запах чужинців; пастух передумав гнати на танці, позаяк молода практикантка з медпункту на вихідні поїхала до батьків і отепер хлопець нудився над пісною стравою, потім згадав, що все одно тра скочити додому за капканами на байбаків: нехано тільки підвечеряю при вогні, — Сєрий чомусь нагадав, як закосив від армії на мочуна: клав під подушкою цвикалку з-під клею і вдосвіта скроплював лікарняні простирадла, а, головне, воєнкомові підсунув швейцарського годинника, дядьора з порога військкомату курчат пшоном годував і посміхався: ну, как, шлангіст, нащот свящєнного долга? такіє часікі ґідєто урвал, абармот? Мало зап’ястка собі не вивихнув, так браслета зривав, і вийшло: ні годєн для строєвой; а жаль, армія б вивела в люди, лишився б куском і щодня ласував яблучним повидлом! Сорочкою в згині ліктя обтерши спітніле перенісся і димом здмухнувши бедрика з коліна, Сергій плечем турнув мовчкуватого Саву, який мало вірив, що пастух заночує вдома і тому дратувався балаканиною друга: пам’ятаєш, примандрували до фарцовщиків на хату з високою стелею, ґендлювали хутровими шапками і державними прапорами, нишком приклеювались до екскурсії з іноземною говіркою, по підворітнях домовлялися про ціну, а покупець на світло розглядав матерію, чи нема латок; пам’ятаєш, затримав комсомольський патруль і совістив, доки закрилися гастрономи і нічим було закропити себе в порожній, як зимовий стадіон, квартирі; пам’ятаєш, один інтелігентний бухарик по чверті на дванадцяту порадив кинути забавки з прапорами, мовляв, пришиють політику, амністії не дочекаєтесь, дорогі брати, моє побажання: підлатуйте справи подалі від державних турбот, дорогі брати, за світле майбутнє налийте соточку; застебнув єдиного ґудзика на плащі і почухав за вухом: дорогі брати, скиньтесь по сорок копійок, просандалюєте достобіса, а старому чотири пляшки знайди-н по електричках осінню, горенько сталося, дорогі брати!