Перевага цього механізму зразковості — податливості, взятого за принцип соціального співіснування, не тільки в нагадуванні, яка духова сила створює і підтримує суспільство, а й у поясненні феномену занепадів та ілюстрації патології націй. Коли якийсь народ плуга-ниться через століття тяжко немічний, то йому завжди бракує взірцевих людей або покірних мас. У крайньому випадку наявні обидві ознаки.
Завважте, до якої межі питання взаємин аристократії та маси передує усім етичним і правовим формалізмам; воно постає перед нами як сам корінь соціального чину.
Якщо тепер ми звернемо погляд на іспанську дійсність, перед нами враз постане суворий крайобраз, сповнений непокори і геть вільний від взірцевості. Через дивне й трагічне порушення інстинкту, відповідального за поцінування, іспанський народ століттями не приймає взірцевих особистостей або принаймні нечулий до їхніх видатних якостей. Коли ж він дозволяє комусь зрушити себе з місця, то майже завжди це відбувається з вини ницого й нижчого персонажу.
Найкраще про своєрідність певної раси говорять взірці, які вона вибирає. Так, приміром, ніщо так добре не говорить про вдачу чоловіка, як типи жінок, в котрих він здатен закохатися. У виборі коханої ми робимо, не відаючи того, наше найправдивіше визнання.
Повертаючись ще і ще раз до діагнозів, що їх звичайно ставлять невиліковній недузі, на яку страждає наш народ, я, здається, визначив найближчий до істини. Це аристофобія і зненависть до кращих.
ВІДСУТНІСТЬ "КРАЩИХ"
Перше, що має зробити історик, визначаючи вдачу якоїсь нації чи епохи,— це приділити особливу увагу тому, як у ній розвиваються взаємини мас з добірними меншинами. Виявлена формула стане ключем для визначення найпотаємніших пульсацій історичного тіла. [183]
Є раси, що характеризувались надміром взірцевих особистостей, за котрими стояла дрібна, мізерна, непокірлива маса. Так було в Греції, і в цьому причина її історичної нестабільності. Настав момент, коли еллінська нація стала немов індустрією, яка розробляла зразки замість того, щоб задовольнитися стандартами і продукувати згідно з ними багатющий людський товар. Геніальна, як культурна цілісність, Греція була нестала, як соціальне тіло і як держава.
Протилежний випадок становлять Росія та Іспанія — дві скрайні точки великої європейської діагоналі. Багато в чому відмінні, Росія та Іспанія тотожні в тому, що ці дві раси— "народи" страждають на очевидну й тривку злиденність на видатні особистості. Слов'янська нація — це величезна народна маса, над якою труситься дрібненька голова. Ясна річ, завжди була вища меншина, що впливала на російське життя; але таких незначних масштабів порівняно з обширом раси, що ніколи не змогла наповнити своїм організаторським впливом гігантську народну плазму. Звідси протоплазматичний аморфний аспект, стійко примітивний, російського життя.
Що ж до Іспанії... Дивно, що з нашої довгої історії сто раз не змито піною найприкметнішу і водночас найочевиднішу рису — майже повсякчасну диспропорцію між вартістю нашого простолюду і вартістю наших добірних меншин. Автономна особистість з індивідуальною і свідомою поставою щодо життя вкрай рідкісне явище для нашої країни. У нас цю функцію взяв на себе весь "народ", а те, що "народ" не здужав, лишилось незайманим. Але "народ" може виконувати гільки елементарні функції життя; він не може робити ані науку, ані високе мистецтво, ані творити цивілізацію із складними технологіями, ані організувати міцну державу, ані дистилювати від магічних емоцій високу релігію.
І справді, іспанське мистецтво прекрасне в своїх народних та анонімних формах — співи, танки, кераміка — і дуже бідне в своїх вчених та особистісних формах. Подеколи з'являлась геніальна людина, діяльність котрої не могла піднести пересічний рівень. Між ним, самотнім індивідом, і плебейською масою не було посередників, а відтак і спілкування. І навіть ці рідкісні іспанські генії завжди були "напівнародними", а їхня [184] діяльність так і не змогла повністю звільнитися від плебейства й вульгарності.
Познака, що відрізняє масовий витвір від індивідуального,— це "анонімність". Порівняйте, скажімо, історію Англії чи Франції з нашою національною історією, і помітите анонімний характер нашого минулого на противагу багатству особистостей на кону тих націй.
Тим часом як історія Франції чи Англії є історією, твореною головним чином меншинами, у нас усе зроблено масою — безпосередньо або через можливу конденсацію в громадській, політичній чи церковній владі. Потрапивши до будь-якого нашого тясячолітнього містечка, ми бачимо церкви та громадські будівлі. Індивідуальних витворів майже немає. Хіба не помітно злиденності нашої цивільної ужиткової архітектури? "Палаци" старих міст є, властиво, дуже скромними помешканнями, на фасадах котрих хвальковито гримасує геральдична марнота. Якщо відібрати в Толедо замок Алькасар і кафедральний собор, залишиться убоге селище.
Отже, людей могутнього мистецького світовідчуття, здатних створити особистий стиль, бракувало не менш, як сильних характерів, які зосереджують у власній особі велику соціальну енергію і завдяки цьому можуть здійснити великі звершення матеріального чи морального порядку.
Взявши будь-який аспект іспанської теперішньої, учорашньої чи позавчорашньої творчості, ви відразу виявите аномальну відсутність достатньої меншини, Цей феномен пояснює всю нашу історію, навіть моменти швидкоплинної повноти.
Але говорити про історію Іспанії — це говорити про незнане. Можна стверджувати, що майже всі уявлення про національне минуле, закладені в голови іспанців,— безглузді й часто-густо гротескові. Всі ці концепції не тільки хібні, а й інтелектуально потворні, вони є неабиякою перепоною на шляху поліпшення нашого життя.
Мені не хотілося б викладати тут надто побіжно те, що, на мою думку, є суттєвими контурами іспанської історії. Мої міркування до такої міри єретичні, настільки суперечать загальновизнаним канонам, що сказане мною може видатись історією Іспанії навиворіт. [185]
Але є один пункт, якого я не можу обминути. Ми повсякчас чуємо, що одна з найочевидніших чеснот нашого минулого полягає в тому, що в Іспанії не було феодалізму. На цей раз дана думка почасти вірна — в Іспанії не було феодалізму; втім, це аж ніяк не чеснота, а наше перше велике лихо і причина всіх інших лих.