Є народи, які назавжди лишаються на цій елементарній стадії еволюції, чим є село. Воно може мати величезне населення, але його дух завжди буде хліборобським. В Судані є міста — Кано, Біда, скажімо,— з населенням у двісті й більше тисяч жителів, котрі живуть своїм незмінним селянським устроєм сотні й сотні років.
Є селянські народи — "felahs"(16), "muyiks", тобто народи без аристократії. [194]
ІМПЕРАТИВ ДОБОРУ
Те, що наша раса не здобулася здолати селянської вдачі, є прокляттям для Іспанії. Але те, що ми, створивши фантасмагорію псевдосучасних міст, вдаємо з себе нормальну націю,— набагато гірше. Будь-яка глибока реформа нашого колективного організму неможлива без визнання того факту, що ми є народ felah, селянська людність. Тому нам слід повернутися думкою до землі й лісу, щоб заново дослідити його організацію.
Великим лихом іспанської історії була відсутність видатних меншин і повсякчасне панування мас. Тим-то від сьогодні й надалі владувати над духом і скеровувати волю повинен один імператив — імператив добору.
Адже не існує іншого засобу етнічного очищення та поліпшення, окрім цього вічного інструменту волі, що діє вибірково. Скориставшись ним як різцем, необхідно витворити новий тип іспанця.
Та облишмо це питання, щоб поміркувати над ним в іншій розвідці.
ПРИМІТКИ
1. У німецькому виданні мовиться не про "поєднання", а про "sinolkismo". Ідея та сама; sinolkismo — це буквально співіснування, об'єднання осель. Переглянувши французький переклад, Моммзен віддав перевагу менш специфічному слову.
2. В моїй ще не опублікованій студії — "Держава, молодь і карнавал" я розглядаю сучасний стан етнографічних досліджень про походження цивільного суспільства. Родина не могла бути зародком держави. В усіх розуміннях геть навпаки: по-перше, вона є по-стдержавним утворенням, а по-друге, має характер реакції на державу.
3. "Ореге inedite", т. VI.
4. Тобто він добивається поєднання в одну державу традиційно незалежних народів, людей, котрі не є його васалами і давніми підданцями.
5. Мова йде про Неаполь.
6. Machiavelli, "Opere", т. VIII.
7. Твердження басків і каталонців про їхнє гноблення іншими народами Іспанії мало відповідає справжньому стану речей. Привілейоване становище, яким вони тішаться, настільки очевидне, що, на перший погляд, такі нарікання мусять видаватись принаймні несерйозними. Але для того, хто не судить людей, а хоче зрозуміти їх, за позірною хибністю цього відчуття прозирає непідробна щирість. Річ у тім, що тут ми маємо справу з найзвичайнісінькою відносністю. Чоловік, змушений жити з жінкою, котру не кохає, сприймає її пестощі як мулькі кайдани. Тож це відчуття гноблення, не віддзеркалюючи [413] об'єктивної ситуації, є правдивим симптомом суб'єктивного стану, в якому перебувають Каталонія та Басконія.
8. Випадок з Карлосом III, на перший погляд винятковий, насправді, як і кожний виняток, підтверджує правило. Тридцять років тому іспанські "прогресисти", попри свій пієтет перед Карлосом III, не годні були по-справжньому його збагнути. З погляду загальнолюдської культури певний аспект його політики може викликати симпатію, але в цілому вона є, либонь, найбільш партикуляристською та антиіспанською за всю історію монархії.
9. Годі уявити той ентузіазм, з яким німецький народ поставився в часи лихоліття до славетного цеху своїх хіміків, які, давно примирившись з невідомістю, виявили таку патріотичну самовідданість, що подивувала світ. Певна річ, у такі моменти вся нація прославляє таку, нібито й непотрібну, ревність, з якою її громадяни плекали свого часу хімічну науку. Натомість цей же народ не раз кляв себе за недалекоглядну погорду до внутрішньої та зовнішньої політики, що не дало змоги підготувати про чорний день добірний корпус дипломатів і політиків.
10. Ця схема психологічної траєкторії, простежена в душі іспанського вояцтва, вповні може бути помилковою. Сподіваюсь, однак, що в ній видно щирість, з якою стороння людина намагається збагнути вояцький дух. Дозвольте мені нагадати, що на квітневій конференції 1914 року, за кілька місяців до світової війни, я вже говорив про денаціоналізацію війська і передбачив, на превеликий жаль, подальші події. Перегляньте працю "Стара й нова політика" за 1914 рік. Книга графа Романонеса,— можливо, найінтелектуальнішого нашого політика,— що ось-ось має побачити світ, переконливо засвідчує сказане мною.
11. Нині ми стали свідками катастрофи, якої зазнали завдяки тупості й аморальності наших промисловців та фінансистів. Хоч би які некомпетентні й нечуйні були політики, хто може сумніватися в тому, що їм далеко до банкірів, торговців та промисловців?
12. Робітничий партикуляризм, заснований на теорії, є історичним феноменом. Він геть відмінний від спонтанного й емоційного партикуляризму, властивого соціальним класам Іспанії. Перший, бувши теоретичною і раціональною побудовою, як геометрія або дарвінізм, може існувати у різних народів незалежно від ступеня його єднання. Отже, робітничий партикуляризм не є суто іспанським феноменом, натомість це можна сказати про партикуляризм промисловця, вояка, аристократа, службовця.
13. Як згодом читальник упевниться, не йдеться винятково, ані здебільшого, про проводирів і проваджуваних у політичному розумінні; тобто про правителів і підданців. Політичне, повторюю, є тільки грань соціального. [414]
14. Про дитячу психологію див. моє есе "Біологія і педагогіка", опубліковане в "El Espectador", т. III.
15. Сила й користь — це немов індуковані струми, що утворюються в соціальному ланцюгу відразу після його формування.
16. Слово "felah" помилково вживається для означення винятково простолюду Єгипту. "Felah", як і "muyik", означає арабською "селянин".