Безхребетна Іспанія

Сторінка 6 з 19

Хосе Ортега-і-Гассет

Замість того щоб періодично оновлювати скарбницю життьових ідей, способів співіснування, поєднальних процесів, найвища влада дрібнила спільне іспанське життя і використовувала національну потугу майже екключко з приватних інтересах.

Чи не дивно, що з плином часу більшість іспанців, безперечно краща, питається в себе: навіщо ми живемо гуртом? Тому що жити — це робити щось наперед, рухатись від теперішнього до близького майбутнього. Отже, для життя недостатньо резонансу минулого, а ще менше — для спільного життя.

Ренан говорив, що нація — це щоденний плебісцит. У незглибимому тайнику сердець день у день відбувається невідворотне голосування, яке зважує, чи годна нація й далі залишатись нею. Що нам пропонує влада для натхненної співпраці? Звіддавна, протягом багатьох століть, влада прагне, щоб іспанці жили лише задля самої втіхи існування. Оскільки цього замало, Іспанія руйнується й руйнується... Сьогодні від великого народу лишилася тільки курява на битому шляху, яким він пройшов...

Таким чином, я вважаю, що найголовніше в каталонстві та бійскайстві саме те, що звичайно випускають з уваги. А саме, з одного боку, вплив вікового процесу дезинтеграції, що призвів до втрати володінь Іспанії, а з другого, прихований або мінливий партикуляризм, що існує сьогодні на решті території країни. Все інше — твердження про етнічну відмінність, замилування своїми мовами, критика центральної політики,— на мою думку, або не має значення, або, якщо й має, то його можна було б використати для загального добра.

Але таке тлумачення баско-каталонського сепаратизму як окремого випадку загальнопоширеного в Іспанії [155] партикуляризму буде зрозумілішим, якщо ми зосередимось на іншому, суттєвішому феномені, характерному для сьогодення, який не має нічого спільного з поділом на провінції, регіони та раси. Це партикуляризм соціальних класів.

ВОДОНЕПРОНИКНІ ПЕРЕДІЛИ

Єднання, в якому витворюється великий народ, є переважно злукою різних етнічних чи політичних спільнот, але не тільки. В міру виросту національного тіла та ускладнення його потреб започатковується розподіл у соціальних функціях, а відтак — в органах, що їх здійснюють. В унітарному суспільстві виникають і розростаються вміщені в ньому маленькі світи, кожен зі своєю особливою атмосферою, зі своїми принципами, інтересами і різними чуттєвими та ідеологічними звичаями. Це світ військовий, світ політичний, світ промисловий, світ науковий та мистецький, світ робітничий тощо. Загалом, процес уніфікації, в якому зорганізовується велике суспільство, несе контрапункт розподільного процесу, що ділить суспільство на класи, професійні групи, заняття, корпорації.

До поєднання всі етнічні ядра існували як незалежні. Натомість класи і професійні групи відразу зароджуються як частини. Перші, більш чи менш вдало, можуть повернутися до окремішнього, самостійного життя, але другі, відокремлені й розрізнені, не могли б вижити. Для них украй необхідно бути частинами, і тільки частинами якоїсь структури, що їх об'єднує й веде. Промисловець потребує виробника сировини, покупника своїх продуктів, посередника, що дає лад торгівлі, військовика, що захищає цей лад. Своєю чергою, світ військовий, "оборонці", як казав дон Хуан Мануель, потребує світу промислового, аграрного, технічного.

Таким чином, національне здоров'я залежить від усвідомлення кожного з цих класів і цехів, що вони лиш невід'ємні частини, члени одного суспільного тіла. Всяке тривале заняття і ремесло спричиняє інерцію, яка вимушує фахівця щораз більше замикатися в рамках обмеженого виднокола своїх цехових занять і звичок. [156] Знехтувавши власне покликання, група неминуче втратить всяку чутливість до соціальної взаємозалежності, всяке поняття власних меж і тієї дисципліни, якої взаємно додержуються цехи, взаємодіючи і відчуваючи свою спільність.

Тож необхідно підтримувати в кожному класі чи професії свідомість того, що довкола існує багато інших класів і професій, співпраці котрих вони потребують. Вони заслуговують такої ж пошани, як і перші, мають свої корпоративні манери і навіть примхи, які слід почасти толерувати або принаймні знати.

Як зберігається цей глибинний потік солідарності? Ще раз повернусь до "лейтмотиву" цього есе. Національне життя є активною і динамічною реальністю, а не пасивним та статичним співіснуванням, мов купа каміння при дорозі. Єднання нації відбувається довкола великих спонукальних діянь, що потребують від усіх максимуму віддачі, а відтак — дисципліни і взаємовигоди. Першою реакцією людини за складної чи небезпечної кон'юнктури є концентрація всього її організму, зосередження всіх життьових енергій в готовності протистояти несприятливій ситуації. Щось подібне відбувається з народом, коли він потребує чи по-справжньому прагне якогось чину. В часи війни, скажімо, кожен громадянин розбиває герметичну загороду суто своїх занять і чутливіше ставиться до всього соціального, докладає чимало розумових зусиль, щоб прикинути, чого можна чекати від інших класів і професій. Тоді він помічає з драматичною очевидністю тісняву свого цеху, недостатність своїх можливостей і цілковиту залежність від решти, перебуваючи серед якої, не помічав її. Він жадібно вбирає відомості про матеріальний і моральний стан інших верств, видатних людей, що належать до них і на яких можна покластися (9). Колена група, скажімо так, у цих скрутних обставинах переймається життям інших. Усе, що відбувається в одній соціальній групі, стає відомим решті і залишає в ній свій слід. Суспільство стає компактнішим, і геть усе так і бринить від полюсу до полюсу. Цю якість, що найяскравіше виявляється в часи війни і властива всякому здоровому народові, я називаю "соціальною еластичністю". У психологічному плані — це та сама умова, що дозволяє більярдовій кулі передавати майже без втрат прикладену до однієї її точки дію [157] на всю поверхню. Завдяки цій соціальній еластичності життя кожного індивіда певною мірою побільшується всіма іншими; жодна енергія не витрачається; всяке зусилля відбивається в широких хвилях психологічної трансмісії і таким чином використовується й акумулюється. Тільки нація такої еластичної долі може свого дня і своєї години дістати миттєвий заряд історичної електрики задля здобуття великих перемог і забезпечення вирішальних та рятівних реакцій.