— Що з Флінном?
— Ми навели понтони, і багато людей врятувалося, але Флінна серед них немає.
— Ясно,— втомлено мовив Моррісон.— Гаразд. Сидіть на місці. Посилаю за вами амфібії. І слухайте, не спускайте очей з Денга.
— Це буде не так просто,— відповів Рівера.
— Це ж чому?
— Він сидів у головній машині. Йому не лишалося жодного шансу.
Нові людські жертви тяжко відбилися на решті робітників. Знервовані, вони з похмурим виглядом никали табором, шукаючи приводу до сварки. Відлупцювали пекаря, бо, мовляв, хліб мав якийсь підозрілий присмак. Ледь живим вирвався від них контролер водопостачання, котрий вештався біля бульдозерів без поважних на те причин. Але й на цьому вони не вгамувалися і вже позирали в напрямку селища тубільців.
Неподалік робочого табору, на скелях, дикуни вибудували нове селище. Там зібралося чимало провидців і чаклунів, котрі мали наслати закляття на захмарних демонів. Барабани не вщухали день і ніч, і щоб їх утихомирити, робітники вже пропонували знищити тубільців за допомогою вибухівки.
Моррісон підганяв людей. Проклали автомагістралі, а за тиждень дорожнє покриття потріскалося. Їжа псувалася з такою швидкістю, що це викликало тривогу, і вже ніхто не хотів харчуватися місцевими натуральними продуктами. Під час грози, незважаючи на громовідводи, що їх особисто встановив Лернер, в електростанцію влучила блискавка. Полум'я охопило половину табору, а коли пожежники поїхали по воду, виявилося, що хтось незбагненним чином відвернув найближчі струмки.
Спробували висадити в повітря безіменну гору вдруге. Цього разу одкололися всього кілька оповзнів чудернацької форми. П'ятьох робітників, які самочинно влаштувалися випити пива на сусідньому схилі, накрило брилою.
Надалі підривники відмовилися закладати вибухівку в безіменну гору.
Знову викликала Земля, правління компанії. Говорив містер Шотвелл.
— Так що саме там негаразд?
— Не знаю, слово честі,— запевнив Моррісон.
— Ви не виключаєте можливість диверсій?
— Схоже на те,— підтвердив Моррісон.— Причини аварій не можуть бути цілком природними. При бажанні хтось міг би завдати великої шкоди: збити з курсу валку ваговозів, заплутати схему зарядів на горі, зіпсувати громовідводи...
— Маєте когось на підозрі?
— У мене тут п'ять тисяч чоловік,— роблячи паузи, нагадав Моррісон.
— Знаю. А тепер слухайте мене. Зважаючи на обставини, рада директорів вирішила надати вам надзвичайні повноваження. Дійте, як вважаєте за потрібне, але справа повинна бути зроблена. Ув'язніть кожного другого, якщо забажаєте, зметіть зі скель тубільців, якщо на вашу думку, це допоможе. Вживіть будь-яких заходів. Відповідальність ляже не на вас. Ми навіть збираємося виплатити чималу премію. Але справа повинна бути зроблена.
— Звісно,— погодився Моррісон.
— Так, але ви не уявляєте собі всієї ваги "Наряда-замовлення 35". Кажучи під великим секретом, невдачі переслідують компанію звідусіль. Розпочато судові справи про відшкодування втрат. Наш страховий поліс не покриває збитки від стихійного лиха. Ми надто глибоко загрузли на цій планеті, щоб кинути її. А вам не залишається нічого іншого, як довести роботу до кінця.
— Зроблю все можливе,— запевнив Моррісон і припинив зв'язок.
Того дня стався вибух на складі пального. Пропало десять тисяч галонів газу Д-12 і загинув вартовий.
— А ви в сорочці народилися,— сказав Моррісон, дивлячися спідлоба на Лернера.
— Авжеж,— кивнув Лернер. Його ще посіріле обличчя вкрилося рясним потом. Він похапцем налив у склянку віскі.
— А потрапив би я туди на десять хвилин пізніше — і був би мені капець. Вважай, пощастило.
— Таки пощастило,— замислено мовив Моррісон.
— До речі,— згадав Лернер,— коли я був на складі, мені здалося, що ґрунт під ногами гарячий. Тоді я не звернув на це уваги. А що, як під землею відбуваються якісь вулканічні процеси?
— Звідки? — заперечив Моррісон.— Наші геологи дослідили кожну п'ядь в окрузі. Ми сидимо на суцільному граніті.
— Моррі,— сказав Лернер,— я вважаю, що ви повинні позбутися цих тубільців.
— Навіщо ж?
— Бо вони — єдина безконтрольна сила. У нашому таборі кожен слідкує за кожним. Отже, це справа рук тубільців. Доведено ж існування психогенних чинників, і вони виявляються, здебільшого, серед первісних племен.
Моррісон кивнув.
— Хочете сказати, що до вибуху причетні потойбічні сили?
Лернер насупився і, не відводячи погляду, відповів:
— А хоча б і так. Варто над цим подумати.
— Якщо їм підвладні духи,— провадив далі Моррісон,— то вони здатні на дещо більше. Еге ж? Наприклад, спрямувати вибухи на горі, збити з курсу ваговози...
— Гадаю, що здатні, якщо прийняти таку гіпотезу.
— Тоді якого біса ловити гав? Якщо вони здатні на таке, то чому не зітруть нас на порох?
— Видно, все-таки, вони чимось обмежені,— пояснив Лернер.
— Дурниці. Ваша теорія надто складна. Значно легше припустити, що комусь із нас не хочеться, щоб була виконана робота. Можливо, йому конкуренти запропонували мільйон доларів. Можливо, це псих. У всякому разі — це той, хто крутиться серед нас. Це той, хто перевіряє схеми зарядів вибухівки, прокладає курс по карті, керує бригадами...
— Стійте! Якщо ви натякаєте...
— Я ні на що не натякаю,— урвав його Моррісон.— А коли вас я скривдив, то вибачайте.
Він ступнув надвір і гукнув двом робітникам:
— Зачиніть його де-небудь. Тільки так, щоб не вибрався.
— Ви перевищуєте свої повноваження,— обурився Лернер.
— Безумовно.
— І даремно. Ви помиляєтесь щодо мене, Моррі.
— У такому разі вибачайте.
Він подав знак робітникам, і Лернера вивели.
Через два дні почалися обвали. Геологи тільки руками розводили. Висували гіпотези, що безупинне використання вибухівки могло призвести до утворення глибоких розколин у гірській породі. Потім розколини поширилися — що ж, спробуй-но перевірити.
Моррісон безжально підганяв людей, але вони почали відбиватися від рук. Декотрі патякали про літаючі об'єкти, вогненні пальці на небі, звірів, що розмовляють людською мовою та біороботів. Навколо них збиралося чимало слухачів. Поночі стало небезпечно пройти табором. Самоправні вартові здіймали стрілянину по всьому, що рухалося і більшості нерухомих об'єктів.