– Ах, дитино моя! Ну, як же можна все сперечатись?! Є ж тисячі способів, щоб полагодити кожну справу, навіть куди важливішу, не попсувавши нервів иншим і, головне, собі.
– Тисячі, тисячі! – все ще хвилювалась Ноель. – На цей випадок мені вистачав би один, аби був добрий!..
– Певне! – усміхнулася приязно провансалка. – Ось найліпший. Зробимо, як бажає мадам. Потім ти підеш, куди схочеш, а я тим часом дочитаю прецікаву книжку в екіпажі. Так!
Та Луїза другого дня, мабуть, двічі вряд перечитала свою книгу. Бо ж із першою візитою Ноель поїхала до свого інспектора, професора Малініна. І професор, і його дружина дуже втішились, ніби була вона їньою близькою родичкою, і затримали її понад усяку міру.
– От добре, що приїхали! Спасибі вам. Нарешті поговорю з вами "по душам", а не згідно з інститутськими приписами.
І старий професор почав справжнє інтерв'ю. Цікавило його рішуче все, що торкалося життя в Европі. А найбільше: чи ж таки в кожній школі можна було свобідно, не знижуючи голосу говорити "про смерть" коронованих осіб, і не тільки чужих держав, але ж і своїх, французьких? Не менш дивувався і тому, що за кордоном без жодного страху навіть диліжансом можуть вільно їздити в далеку дорогу дівчата самі і що Ноель стільки їздила, бодай до своїх подружок, і стільки бачила світу в юних своїх роках.
– Та хіба ж ви тут не їздите? – сміялась Ноель.
– Чом не їздимо? їздимо, тільки не часто, бо у нас це занадто тяжка процедура. От ми з дружиною виїздили тільки двічі. Раз були в Криму, а вдруге – в Нижнім Новгороді, на ярмарку. І які це події! А скільки комплікацій! То вже про подорож за кордон тяжко й подумати.
– Та, правду казавши, – додала інспекторова, – воно таки вдома найліпше. Тут до мене кожна річ усміхається. А по чужих місцях – усякий до тебе обертає "лице щіткою"... Ну, так прошу покірно – до чаю.
Даремно відмовлялася Ноель: у Росії та, за московським прикладом, і скрізь по Україні при всіляких нагодах, удома, в гостині, в канцеляріях, на громадських сходинах, на залізничих двірцях і в театральних фоє, – скрізь громадянин пив чай, або, як казали українці, "кацапську юшку".
За самоваром професор пустився в спогади.
– Я тут ніби чужий, здалеку, з Центральної Росії, тобто "кацап", як тут на нас говорять. Але вже обжився й полюбив цю "благодатну" сторону та її милих, хоч і дуже хитрих, людей.
– Добродушних, – додала професорова. – Ви не повірите, що вони такі ласкаві, такі м'які серцем, що навіть у їхній лайці немає нічого образливого. Наприклад, я часто чую, що розлючений "хахол" крикне: "А чорти твойого батька знають!" На перший погляд, здається, щось дуже страшне, а в дійсності цс означає, мовляв, що всім відомі риси обличчя його батька. Чи щось подібне? Правда, Васю?
– Ну, трошки воно не так, але я знаю ліпше російську словесність, а не "малоруську", та й тієї своїм ученицям не викладаю. Але ж я знаю також, що тут чужородці, хоч і "благоденствують", як говорив іронічно один наш поет, проте мало з ними симпатизують. Певно, що там у Франції цього нема?
І, направду, був дуже здивований, коли почув, що бретонець не назве й хліба по-французьки, навіть хоч би як був голодний, корсиканець не признає за рівню собі оверніята, а провансалець за ніщо вважає гасконця, бо ж має в собі більше римської крови. І всі загалом сходяться тільки в тому, що однаково ненавидять парижан.
Не менш була здивована й пані професорова, почувши, що французькі жінки може найгосподарніші з усіх жінок на світі, як це завжди стверджують і ворожі німці, і неприхильні італійці, вважаючи їх за найліпших матерів на землі.
– От, бачиш, Васю, – говорила пані, – як воно все інакше виглядає, коли дивишся на світ очима власними!
– А так, Шуро, – щиро всміхався професор, – я давно вже знав, що все воно здебільша виглядає зовсім не так, як ми, вчителі, вщеплюємо нашим учням.
Ноель спостерегла це ще в інституті.
***
Того ж вечора покликали Ноель до мачухи. У "роговому" будуарі було все рожеве. Рожеві свічки в рожевих порцелянових свічниках, рожеві ажури на стоячих нафтових лампах, рожеві драперії.
Belle-mamane, обложена подушками, з "Мімішкою" на руках, лежала на канапі. Батько тихо ходив по покою. Мачуха показала Ноель на пуф проти канапи і, понюхавши "англійської соли", щоб заспокоїти нерви, почала "програмову" промову, яку кілька разів переривала повторним виразом:
– Почекай, постривай, дай договорити, – хоч Ноель не промовила жодного слова.
Так от, мовляв, Ноель тепер виховали так, як було треба, як вони, батьки, "повинні" були її виховати для її ж щастя. На останку трохи тієї інститутської російської дресури так само не пошкодить, бо ж доведеться жити в цій країні
– Ти можеш самостійно розпоряджати своїм власним маєтком. У якому він банку, скаже тобі папа, всякі ж поради, як ним користуватись знайдеш у нашого адвоката. Але... постривай. Є одна незручність, що з нею мусиш поспішитись і якнайшвидше її усунути. Ми знаємо твій поривчастий, дикий характер, постривай-бо, і, властиво, нітрохи тебе не осуджуємо, бо це в тобі відзивається той... арагонський лев, – докинула іронічно. – І ти можеш собі те дозволити, бо ж, зрештою, це твоя річ, мовляв, річ твоїх поглядів і смаків...
Однак мачушина рада була б така: Ноель мала б вийти заміж, і то якнайшвидче.
– Зміни своє прізвище. А коли вже не носитимеш нашого, роби собі, що тобі заманеться. Можеш, хоч би й перебратися за моряка й далеко плавати. Ми ж, як слід батькам, подбали про все. Маєш до вибору аж трьох женихів. Найбільш тобі раджу... ну, постривай же... твого далекого кревняка дона Фернандо-Енріко де Кастро. Але можеш спинитись на значному землевласникові князеві Джа-дзе, що до всього зробив і прегарну кар'єру. Освічений і гарний чоловік. Врешті – третій – блискучий гусар, ротмістр Кисілевський. Цей, щоправда, без титулів і тутешнього походження – від запорожців, але має в Петербурзі величезні зв'язки та вдачею дуже до тебе підхожий: щомісяця принаймні раз стає до двобою.
– Гадаю, що тобі на все може вистачити місяць часу. За цей цілий місяць гарненько розглянься й вибери собі котрогось. А тоді, як вийдеш заміж, можеш собі студіювати рішуче все, що хочеш, – хоч комасацію, хоч фортифікацію. Взагалі, тоді можеш без нашої поради робити все, що тобі сподобається...