— Тепер ходімо,— усміхнувся. І повів дітей за садибу, де вікові дуби стоять. Показав наймогутніші дерева. Крони в них широчезні, кучеряві, і хоч листопад завершувався, а з них жодний листочок іще не впав.
— Так до весни й стоятимуть,— милувався лісовими велетнями Михей Хомич.— А привів я вас сюди, діти, ось для чого.— Він нагнувся і взяв з землі жолудь. — Красені дуби, ви вже напевно знаєте, виростають з таких жолудів. Так що беріться до роботи — збирайте їх, і будемо молоденькі дубочки вирощувати.
Запрацювали руки. Ігорькові хотілося назбирати якнайбільше. Навіть навколішки став, піднімаючи усі підряд. Лісник помітив це і, звертаючись до учнів, зауважив:
— Діти, жолуді беріть тільки великі і без ушкоджень, бо лише з таких виростуть здорові дерева!
Кошики швидко наповнювалися.
— Славо, а йди-но сюди,— гукнув Михей Хомич.— Я тобі відповідальне доручення дам!
Той одразу ж відставив свого кошика й помчав до лісника.
— Ага! — радів.— Мені Михей Хомич персональне доручення дає! — Й коли наблизився, спитав: — Так що треба зробити?
— Сходи разом з Ігорьком до садиби й візьми там мішки, вони на возі лежать!
— Зрозуміло,— весело промовив Славко, й хлопчики подалися до лісництва.
— Михею Хомичу, а що станеться з тими жолудями, які на зиму залишаться під снігом? — поцікавилася Оксанка.
— Е, на них багато ласих знайдеться,— промовив лісник.— Щонайперше — їх дуже люблять дикі кабани, або вепри. Часом так зриють землю під дубами, що мало не до коріння. І мишам жолуді до смаку. Взимку вони не впадають у сплячку, а бігають під сніговим покривом у пошуках їжі. Трапиться жолудь — нізащо не минуть! Білки заготовляють жолуді на зиму, багато птахів ласує ними... Лише окремі жолуді проростають і дають життя дубочкам. Тепер вам, діти, зрозуміло, яку корисну справу ви робите?
— А що ж їстимуть кабани, миші та білочки? — задумалася Оксанка.
— Не тривожся, дівчинко,— заспокоїв її лісник.— Адже ми збираємо жолуді лише під цими велетнями, а дубів у лісі он скільки! До того ж узимку ми підгодовуємо кабанів кукурудзою. Для білки жолуді — не основна їжа, а мишї... За них не турбуйтесь — вони завжди знайдуть, що з'їсти!
Ігорьок з Славком принесли мішки, й діти стали зсипати до них жолуді.
МЕТЕОРОЛОГИ
Скоро зима, й учні тепер часто господарюють у лісництві: обклали хлів соняшничинням та кукурудзяними стеблами, а ще пораються біля Воронькової стайні.
— Зима йде люта! — каже Михей Хомич.— Треба, щоб худобі тепло було.
Ігорьок здивовано подивився на лісника: осінь стоїть така тепла, сонячна.
— Не помиляєтесь? — запитав недовірливо. Михей Хомич замість відповіді наказав:
— А принеси-но мені з комори цибулину!
Ігорьок вибрав добрячу, з кулак завбільшки цибулину, подав.
— Глянь, хлопче, як багато на ній лусочок,— став лісник обчищати цибулину.— Найперша ознака, що зима йде холодна. А тепер пригадай, яке було бабине літо цього року?
— Бабине літо... Тепле, зовсім як справжнє.— Ігорьок згадав, що тоді літало багато павутиння, він ловив його й роздивлявся маленьких павучків-мандрівників, які у такий спосіб розселяються.
— Так ось знай — велика кількість павутинок під час бабиного літа теж ознака холодної зими. І ще скажи, як цієї осені пройшов у лісі листопад — швидко чи повільно?
— Не дуже швидко. Окремі листочки он і досі з гілочок не зриваються. Та яке це має відношення до холодної зими? — дивувався хлопець.
— Безпосереднє. Народна приказка мовить: "Якщо з дерева опадає не все листя — бути зимі суворій!" А ще я помітив, що зайці цієї осені нагуляли багато жиру. Миші й кроти зробили чималі запаси їжі. Кроти ще й соломи в свої підземелля понатягували. Це правдива ознака того, що зима буде не лише холодна, а й із завірюхами. Снігу випаде багато.
Якось на тому тижні я виявив у снопиках льону мишині гнізда. Довелося перенести снопики під повітку, а мишині гнізда спалити... Отож,— продовжував Михей Хомич,— якщо миші в'ють гнізда в льону — теж на холодну, снігову зиму. А тепер ходімо на пасіку.
Легенькі літні вулики лісник уже сховав до омшаника, а декілька утеплених залишив зимувати під лісою.
— Заглянь до льотків! — наказав Ігорькові.
Той обережно, не вірячи, що звідти не вилетить жалюча сторожа, нагнувся до одного з льотків. І хоч той був відкритий, проте отвір бджоли заліпили воском. Ось воно що!
— А якби очікувалася тепла зима — бджоли б нізащо льотка не заліпили,— пояснив Михей Хомич,— Так що ходімо, хлопче, Воронькову стайню утеплювати!
ПТАШИНІ КЛОПОТИ
Схолодніло... Небо запнули свинцеві хмари, час від часу зривається заметіль, калюжі зимно кригою виблискують. Сидіти б оце учням у теплому, затишному приміщенні, так ні — спостерігають, які птахи прилітають до них з лісу. Щоб не помилитися, Зоя Павлівна альбом принесла з малюнками зимуючих пернатих.
— Дивіться, синичка прилетіла! — упізнав пташку Ігорьок.
— А то хто? — вказала Маринка на кущ, де сиділа червоночуба птаха.
Швиденько погортали альбом і знайшли потрібний малюнок.
— Сойка,— прочитав Ігорьок.
Метушливою зграйкою з'явилися горобці. Сіли на безлистому кущику бузку, настовбурчили пір'я — спочивають!
Кухар Ганна Іванівна щось на смітник винесла. Горобці одразу ж кинулися туди в пошуках їжі. Та недовго їм розкошувалося — три сороки каменем упали на знахідку. Горобці знову зависли на бузку. А сороки здійняли такий галас, що Ігорьок не витримав і гукнув на них: "Киш!" Однак сороки не повтікали, лише замовкли: мабуть, дуже зголодніли в лісі!
Невдовзі до сорок приєдналися ґави. Спочатку одна прилетіла, та як побачила, що їжі вдосталь, кілька разів каркнула, й тоді ще п'ятеро гав приземлилося. Сорокам, правда, не сподобалися непрохані гості, вони заметушилися, заджеркотіли войовниче, але врешті мусили-таки поступитися місцем...
Зоя Павліна повела учнів у інший куток подвір'я, той, що з лісом межував. Тут стриміли засохлі коноплі-самосійки, ще пручалися на вітрі побурілі батоги кінського щавлю, на прихоплене морозом скручене листя лопухів схилилися кудлаті кошики їхніх плодів...
— Щиглі! — промовив Павлик.— Співають дуже добре.
Діти потихеньку відійшли од паркана, щоб не сполохати зголоднілих лісових гостей. Та незабаром повернулися, бо до щиглів приєдналася чималенька зграя жовто-зелених птахів. На відміну од гав, вони не стали встрявати в бійку з господарями, а одразу ж взялися видлубувати насіння. Щиглі теж на них не зважали.