— Ходімо! — наказав старий і кинувся бігги в тому напрямку, звідки долинало шарудіння.
Поспішаючи за ним, Бембі наважився спитати: , ■— А там немає небезпеки?
— Є! —похмуро відповів старий.— Ще й велика! Незабаром вони побачили кущ, гілля на якому гойдалось
То вгору, то вниз, ніби його хтось гнув і трусив. Підійшовши ближче, вони помітили, що саме там крізь чагарник веде с'Гежка.
Під кущем лежав заєць. Він то кидався, то затихав, то Раптом знов починав сіпатись, і від кожного його руху на "Ицині розгойдувалось гілля.
Бембі помітив темну волосину, схожу на вусик у рослини
ни. Туго натягнута волосина вела від гілки вниз, до зайця, і обмогувала його шию.
Мабуть, заєць почув, що хтось іде. Він. як навіжений. підскочив догори, впав на землю, знов підскочив, пориваючись утекти, але відразу ж, безпорадно сіпаючись, покогив-ся у траву.
— Заспокойся! — сказав йому старий ватажок співчутливим, лагідним голосом, що зворушив Бембі до глибини душі.— Заспокойся, це я! Тільки не ворушись! Лежи якнайтихіше!
Заєць послухався. Він завмер на міспі і лише тихо хрипів.
Старий ватажок узяв губами гілку, спритно нагнув донизу, наступив на кінець і одним ударом рогів переломив її надвоє.
Потім нахилився над зайцем:
— Лежи тихо, навіть якщо тобі буде боляче,— сказав він.
Повернувши голову набік, він шільно притис один з відростків корони до потилиці зайця, просунув його за вухом глибоко в хутро і почав намацувати петлю. Заєць сіпнувся.
Старий миттю відпустив його.
— Спокійно! — наказав він.— Ідеться про твоє життя! І знову взявся до роботи. Заєць лежав тихо і тільки хрипів. Поряд, невимовно здивований, мовчки стояв Бембі.
Старий глибоко вдавив рога в заяче хутро і намацав петлю. Він став навколішки і, немов свердлячи, почав обертати голову, просовуючи ріг все глибше під петлю, аж поки та, нарешті, не подалася.
Заєць жадібно хапнув повітря, і відразу ж біль і жах вирвались із його грудей голосним зойком:
— Е... е... е!
Старий знов припинив роботу.
— Ну, мовчи! — лагідно, з докором сказав він.— Мовчи ж!
Його рот упирався в зайцеве плече, ріг стримів між його вухами, і здавалось, що він наскрізь проколов зайця-
— Не будь таким дурним і кинь плакати,— зовсім не суворо бурчав старий ватажок.— Ти що, хочеш лиса сюди приманити? Так? Ото ж то. Лежи спокійно.
І він працював далі — поволі, обережно, зосереджено-
Раптом петля свиснула і розпустилася. Заєць випорснув з неї, в першу мить навіть не зрозумівши, що опинився на волі. Він ступив крок і приголомшено присів. Потім стрибнув — раз, удруге, втретє. Спочатку повільно, боязко, а далі прудкіше й прудкіше, і раптом, ошаленівши від радості, шодуху помчав геть. Бембі дивився вслід зайцеві.
— Навіть не подякував! — здивовано вигукнув він.
— Ще не опам'ятався,— сказав старий.
Петля лежала на землі. Бембі злегка штовхнув її ногою — вона задзвеніла. Бембі злякався. Цей звук відрізнявся від тих, які Бембі звик чути в лісі.
— Він? — тихо спитав Бембі. Старий ватажок кивнув.
Не поспішаючи, вони рушили далі в ліс.
— Запам'ятай це! — сказав старий.— Коли йдеш стежкою — завжди перевіряй гілки; виставляй наперед корону і води нею вгору і вниз, і якщо почуєш отакий звук, негайно вертайся назад. Тієї ж пори, коли ти не носиш корони, будь ще обережнішим. Я тоді взагалі не ходжу стежками.
Бембі напружено про щось міркував.
— Отже, зараз Його тут нема,— глибоко здивований, прошепогів він.
— Ні, зараз Його в лісі немає,— підтвердив старий.
— І все ж таки Він є! — похитав головою Бембі.
— Як це казав ваш Гобо? — глузливо мовив старий.— Хіба не проголошував він Його всемогутнім і всемилос-тивим?
— А хіба Він не всемогутній? — прошепогів Бембі.
— Так само, як і всемилостивий.— гнівно сказав старий.
— Але ж до Гобо Він поставився добре,— нерішуче промовив Бембі.
Старий зупинився.
— Ти так гадаєш, Бембі? — сумно спитав він. Уперше він назвав Бембі на ім'я.
— Не знаю! — з болем вигукнув Бембі.— Я нічого не знаю!
Старий повільно сказав:
— Учися жити... і будь обережний. Того ранку з Бембі сталося нещастя.
108
1С.]
І Блідий світанок заповзав у ліс. З лугів устав молочно-Ібілий туман: навколо панувала та надзвичайна тиша, яка івавжди передує народженню нового літнього дня. Ще не прокинулись ні гави, ні сороки, спала й сойка.
Вночі Бембі зустрів Фаліну. Вона дивилась на нього оязко й сумно.
Я така самотня,— тихо сказала вона. Я теж самотній,— нерішуче відповів Бембі. А чому ти більше не буваєш зі мною? — покірно апитала Фаліна. Бембі ніби щось укололо в серце: весела, зухвала Фаліна Істала такою сумною і пригніченою. Однак він сказав: І — Я мушу бути сам.
І хоч він хогів вимовити ці слова обережно, щоб не вра-мти Фаліну, вони прозвучали суворо. Фаліна глянула на нього і тихо запитала: Ти більше не любиш мене? Не знаю,— так само тихо відповів Бембі. [ Фаліна мовчки пішла геть, лишивши Бембі самого. Тепер він стояв під великим дубом край лугу і, сторожко ираючись навкруги, пив ранковий вітрець — чистий, сві-_:й вітрець, який пахнув землею, росою, травою і мокрим іеревом. Бембі на повні груди вдихав повітря, йому раптом тало так легко на серці, як давно вже не було. Він весело йшов на луг, засланий білим туманом. І враз ударив грім.
Від страшного поштовху Бембі похитнувся. Нестямившись від страху, він стрибнув назад у гуща-ину й кинувся тікати. Бембі не розумів, що трапилось, міг зібрати докупи думки, а тільки біг і біг. Жах стискав [ому серце, перехоплював подих. Зненацька його різонув стрий нестерпний біль і щось гаряче, пекуче тонкою вкою побігло по лівому стегні.
Бембі мимоволі стишив ходу. Ноги в нього обважніли, ина ніби надломилась, і він зсунувся на землю. Як хороше отак лежати й ні про що не думати! — Вставай, Бембі! Вставай!
Він підвів голову — біля нього стояв старий ватажок 5 злегка штовхав у плече.
' Бембі хогів сказати: "Я не можу", проте старий повторив: "Уставай! Уставай!", і в голосі його було стільки
наполегливості й водночас ласки, що Бембі змовчав. Навіть біль на якусь мить ніби затих.
— Уставай! Треба тікати звідси, дитино моя! — квапливо сказав старий; тепер у голосі його бринів страх.