Леонід. Хіба ти... Що значить "не довелось"?
Маруся (хапливо). Ні, я так... помилилась. Розуміється, я ще двадцять раз встигну. Тідьки мені раніше дуже хотілось... Ну, та це дурниця. Шш, слухай!
Леонід. Чудно ти поводишся сьогодні, Марусю...
Маруся. Чим? Чим чудно?
Леонід. Та так... я не можу сказати. Але цей твій спокій... Смієшся ти якось... негарно якось смієшся. Потім цей тон твій якийсь насмішкуватий... цинічний навіть трохи. Слова якісь... Я розумію, вся ця історія могла зробити на тебе сильне вражіння, але... так якось чудно приймать усе. Ти робиш таке вражіння, яке буває... ти вибачай... від сільської дівчини, яка згубила невинність і сміється з того перед другими.
Маруся. Як ти розсудливо аналізуєш все тепер! Леонід. Я завжди аналізую.
Маруся. Вибачай, я так собі це сказала... Я багато сьогодні так собі говорю... Ти не звертай уваги — я хвилююсь. І потім мені... мені ж так тяжко, Леоніде! Леоніде, мені безумно тяжко. Невже все не так, невже... Господи! В мене все перевернуто! Хаос... мука... Леоніде, єдиний мій, не будь таким зі мною, не будь, дай вірити, дай, дай... (Судорожно хапає його за руки). Я вірю тобі, одному, ти все... Леоніде, скажи, що ти мене любиш, скажи скоріше, зараз, скажи так, як казав тоді, вогнем душі скажи... Щоб я зразу зогрілась... Господи!
Леонід (хвилюючись, з жалем). Марусю, Марусю, не треба, серце, заспокойся... Бідна моя, хороша, не треба.
Маруся (жадно, жагуче). Ти любиш? Любиш?
Леонід. Марусю, тут же не місце, зараз буде сигнал, потім... Треба слухати. Ми поговоримо, треба розібратись...
Маруся,зразу остигаючи, змовкає, сидить непорушно.
Леонід (несміло, винувато). Марусю! Ну навіщо так...
Маруся (стріпуючись, піднято). Ні, нічого, нічого! Ти вибачай, я так собі... Я вірю тобі. Ти любиш мене, я знаю, любиш те, що вище краси... Ха-ха-ха! Я знаю... Ти будеш мене ще більше навіть любити, правда? Будеш звать "ніж-но-дзвенящою мрією", правда? Ха-ха-ха! Ох, ти ж чудак!
Леонід. Марусю, ти не в хаті. А сміх твій...
Маруся (понижуючи голос). Що мій сміх? Що? Це ж від радості... Ха-ха-ха! Хіба я повинна плакать? Над чим? Над ілюзіями? Чи, може, неправда, що ти мене любиш? Ану, спробуй сказать... Нізащо не скажеш, нізащо. Навіть візьмеш і поцілуєш. Ти такий. Навіть...
Леонід. Марусю!
Маруся. Що, Леоніде?
Леонід. Я тебе не пізнаю...
Маруся. Невже? Диви! — уголовні мене не пізнали, помощник, вартовий, Трохим — всі не пізнають. Ха-ха-ха! А я думала, що хоч ти пізнаєш... Да, да, я тобі вірю. Тепер я вірю... (Строго). Ну, годі. Буде. Треба слухать... а то ще пропустимо. О, не дай бог! (Пауза). Ніч... Тюрма... Як чудно... (Пауза). Як тихо! Ніч ніби слухає, що ми робимо...
Тягучий свист вартового.
Маруся. Фу, який гидкий цей свист... Ах, швидше б хоч уже, швидше! Я не можу! У мене сил не хватить... Не хватить, не хватить, боже.
Леонід (підповзаючи ближче до неї, зворушено). Марусю, голубко, не треба так...
Маруся (злякано одсуваючиСь). Не треба! Не треба!
Л е о н і д. Та що з тобою? Чого злякалась?
Маруся. Не треба! Будь таким... Так легше...
Леонід. Яким "таким"? Який же я?
М а р у с я. Я не знаю, я не знаю... Тільки не треба... Слухай краще, зараз будуть співать...
Леонід. Чудна ти!
Маруся. Нічого, нічого... слухай...
З тюрми чується спів чоловічого голосу.
Леонід Тш! (Напружено слухає).
Співають:
По пыльной дороге телега несётся,
А в ней по бокам два жандарма сидять.
Маруся (раптом підводячись). Уже! Уже! Леонід (хвилюючись). Не хвилюйся так, Марусю, не хвилюйся.
Маруся. Ні, ні... Я не хвилююсь. Я тільки... От що, Леоніде! (Хапливо виймає з-за корсажу пакет). Оцей пакет... Ви його прочитаєте завтра. Чуєте? Не сьогодні... А то й сьогодні, як хочете, мені все одні). Ну, от... Ви його прочитаєте... Більше нічого. Неконспіративного нічого... не бійтесь.
Леонід (взявши машинально пакет). Марусю, що за пакет? Що за пакет?
Маруся. Тихо, тихо. Пакет так собі, нічого... Зараз... Слухай...
З тюрми співають: Сбейте оковы (два рази)
Дайте мне волю... ; Маруся (натхненно). Да, да! Будьте певні. Ви будете мать волю... Будете!
Леонід. Марусю! Що за пакет, скажи! Для чого? Навіщо ти зараз дала?
Маруся. Так, так... Може, мене арештують. Я хочу, щоб тй прочитав його...
Леонід. Але чого ж тебе арештують? Значить, і мене ж арештують?
Маруся. Ах, покинь! Завтра все узнаєш. Ну, оддаси мені, як не арештують... Ну, подерж сьогодні у себе. Сховай. І слухай... Вони вже* другий куплет починають. Чуєш, це вже другий... Правда ж, другий? Це другий чи ні? (Дуже хвилюється).
Леонід. Заспокойся, заспокойся... Це — другий.
З тюрми:
А дома оставил он мать беззащитную, Будет она от тоски изнывать и страдать...
Маруся. Да, да, це другий... Другий! Господи... Да, да, другий! (Задихається).
Леонід. Марусю, Марусю... Ну, не можна ж...
Маруся (раптом обнімає Леоніда, жагуче цілує, одри-вається). Нічого, нічого... Це так... Я ще можу буть сильною. Це так... Да, да...
З тюрми жагуче чується:
Ах, сбейте ОКОВЫ, Дайте мне волю...
Маруся (як у сні). Да, да. (Застигає. Потім враз стріпується, ніби щось згадавши). Ох, я й забула! Боже, що ж мені робить? Леоніде, голубчику, я на одну хвилинку... Через дві секунди я назад...
Леонід. Куди? Що забула? Вже ж другий раз... Чуєш?
Маруся. Да, да, чую... Я зараз, зараз! Я забула у Трохима свій револьвер... Там... Я зараз... (Хутко біжить уліво і зникає в тьмі).
Леонід (злякано). Марусю, Марусю!
Неспокійно, в великій тривозі, зігнувшись, ходить, вдивляючись у тьму. Давить руки, поправляє пенсне.
З тюрми співають:
Оставил он также там милую сердцу, Будет она от тоски изнывать и страдать.
Ах, сбейте ж оковы, ї _
Дайте мне волю... ] два Рази'
На початку приспіву "Сбейте оковы" хутко з'являється задиханий
Трохим.
Трохим. Ну, що таке? (Озирається). Де ж Цінність Маркович? В чім діло? Що за ідіотизм?!
Леонід. Що таке? Який Цінність Маркович?
Т р о х и м. Та який же, чорт би його взяв! Що йому треба? Де він? Нащо кликав? Та швидше, третій раз уже!
Леонід. Ніхто не кликав! Ніякого Марковича нема... Хто вам сказав?
Т р о х и м. Ах ти, прокляття! Та Маруся ж прибігла за мною...
Леонід. Маруся? (З жахом). Трохиме... Ох, господи! Біжіть швидше назад! Біжіть! Ви там покинули? Трохим. Там.