Бавдоліно

Сторінка 70 з 147

Умберто Еко

Вони побачили, як зліва з-за іконостаса вийшов Зосима, загорнутий у хламиду, схожу на хламиду Раббі Соломона. Бавдоліно відчув інстинктивний спалах люті — йому кортіло вийти зі схованки і нам'яти чуба тому зрадникові. За повним шаноби монахом ішов чоловік у пишному одінні, а за ним — ще двоє людей. З шанобливої постави цих двох можна було зрозуміти, що той, хто йшов перед ними, був василевс Андроник.

Зненацька монарх зупинився, вражений цією мізансценою. Він побожно перехрестився перед іконостасом, а тоді спитав у Зосими:

— Навіщо ти мене сюди привів?

— Володарю мій, — відповів Зосима, — я привів тебе сюди тому, що тільки у посвячених місцях можна справляти обряди правдивої гідромантії, які дозволяють спілкуватися З царством померлих.

— Я не легкодух, — мовив василевс, знову хрестячись, — але сам ти не боїшся викликати померлих?

Зосима самовпевнено засміявся:

— Володарю, варто мені піднести свої руки, як ті, хто спить у десяти тисячах склепів Царгорода, покірно припадуть мені до ніг. Але я не потребую покликати до життя ці тіла. Я володію чародійним предметом, який допоможе мені швидше встановити зв'язок зі світом пітьми.

Він запалив від однієї з триніг головешку і підніс її до жолоба на краю балії. Олія загорілася, і віночок язичків полум'я пробіг навколо поверхні води, освітлюючи її мінливими відблисками.

— Я все ще нічого не бачу, — мовив василевс, нахиляючись над балією. — Спитай у цієї води, хто готується зайняти моє місце. Передбачаю заколот у місті і хочу знати, кого мені слід знищити, щоб не боятися зради.

Зосима підійшов до предмета, укритого червоною тканиною, що лежав на стовпчику, театральним жестом зняв покров, узяв у руки якусь сливе круглу річ і подав її василевсові. Наші друзі не могли бачити, що це таке, але помітили, що василевс затремтів і відсахнувся, немов намагаючись уникнути нестерпного видовища.

— Ні, ні, — сказав він, — тільки не це! Ти попросив її в мене для своїх обрядів, але я не думав, що ти підсунеш її мені!

Зосима підніс догори свій трофей, немов ковчег, навсібіч демонструючи його якомусь невидимому зібранню. То була голова трупа хлопчика: риси обличчя залишилися незміненими, немов її тільки-но відрізали від тулуба, очі заплющені, ніздрі гострого носика розширені, невеличкі губи ледь розтулені, відкриваючи неторкнутий ряд зубів. Нерухомість і дивна ілюзія життя на цьому обличчі справляли ще величавіше враження через те, що було воно рівномірного золотистого кольору й мерехтіло у світлі язиків полум'я, до яких Зосима тепер їх наближав.

— Щоб виконати обряд, — казав Зосима василевсу, — я мусив використати голову небожа твого Алексія. Його зв'язували з тобою кровні узи, і саме через його посередництво ти зможеш встановити зв'язок з царством тих, кого вже нема. — Тоді він повільно занурив ту невеличку страхітливу річ у рідину і дав їй опуститися на дно балії, а Андроник схилився над нею, наскільки це дозволяв йому полум'яний ореол. — Вода мутніє, — одним подихом мовив він. — Вона знайшла в Алексії земний елемент, який вона шукала, і тепер розпитує його, — прошепотів Зосима. — Почекаймо, аж хмара ця розійдеться.

Наші друзі не могли бачити, що діється у воді, але зрозуміли, що в певний момент вона знову стала прозорою, і на дні балії завиднілося обличчя неповнолітнього василевса.

— Хай йому грець, до нього повертається колишній колір обличчя, — белькотів Андроник, — і на чолі його з'являються знаки… О чудо… Йота, сигма…

Не треба було бути гідромантами, щоб зрозуміти, що діється. Зосима взяв голову хлопчика-імператора, вирізав йому на чолі дві літери, а тоді покрив її позолотою, розчинною у воді. І коли штучний наліт цей розчинився, бідолашна жертва явила винуватцеві свого вбивства послання, яке хотів, очевидно, навіяти йому Зосима або ті, чиї накази він виконував.

І справді, Андроник раз у раз повторював ці літери: "Йота, сигма — ІС… ІС…" Він випростався, кілька разів накрутив собі бороду на пальці — йому аж іскри сипалися з очей, тоді нахилив голову в розмислі, а потім підвів її, немов гарячий кінь, який нетерпеливиться:

— Ісаак! — загорлав він. — Той ворог — це Ісаак Комнин! Що задумав він там, на Кіпрі? Я пошлю туди свій флот і знищу його, ще заки він рушиться, гнида!

Один з людей, які його супроводжували, вийшов з тіні, і Бавдоліна вразило його обличчя: він виглядав так, немов був здатний підсмажити власну матір, якби за трапезою йому забракло м'яса.

— Володарю, — мовив він, — Кіпр надто далеко, а флотові твоєму доведеться вийти з Пропонтиди і вирушити туди, де розташувалося тепер військо короля Сицилії. Але якщо ти не можеш піти проти Ісаака, то й він не може піти проти тебе. Я б думав тут не про Комнина, а радше про Ісаака Ангела, бо він тут, у місті, і ти добре знаєш, який ти йому осоружний.

— Стефане, — зневажливо засміявся Андроник, — хочеш, щоб я хвилювався через Ісаака Ангела? Як ти можеш подумати, що той немічний опецьок, той нездара і тюхтій може бути для мене загрозою? Овва, Зосимо, — сердито сказав він некромантові, — вода ця разом з головою говорять мені або про того, хто занадто далеко, або про того, хто занадто дурний! Навіщо тобі очі, якщо ти не вмієш відчитати нічого путнього в цьому горшку із сечею?

Зосима зрозумів, що йому ось-ось виколють очі, але, на його щастя, утрутився той Стефан, який озвався був раніше. З насолоди, яку явно справляло йому передчуття нових злочинів, Бавдоліно зрозумів, що був то Стефан Агіохристофорит, злий геній Андроника — той самий, що задушив і обезголовив малого Алексія.

— Володарю, не зневажай пророцтв. Ти ж бачив, що на обличчі хлопця з'явилися знаки, яких там не було, коли він був живий. Може, Ісаак Ангел і слабодух, та він ненавидить тебе. Ще більші слабодухи й нікчеми, ніж він, вчиняли замах на життя таких же великих і сміливих людей, як ти, якщо тільки такі були… Дай свою згоду, і цієї ж ночі я піду схопити Ангела, власними руками вирву йому очі, а тоді повішу на колоні його власного палацу. Народові скажемо, що ти дістав послання з неба. Краще відразу усунути когось, хто ще не становить для тебе загрози, ніж залишити його живим, а тоді одного дня він стане для тебе небезпечним. Удармо першими.