Бавдоліно

Сторінка 37 з 147

Умберто Еко

— Воно має бути розташоване дуже високо, до нього мають вести сто двадцять п'ять порфірових сходинок…

— І алебастрових, — підказав Борон, який доти мовчки перетравлював вплив зеленого меду.

— Нехай будуть і алебастрові. На самій горі сходинки будуть з бурштину і пантери.

— Що то за пантера така — Ісусів батько? — спитав Бавдоліно.

— Не кажи дурниць, про нього говорить Пліній, це різнобарвний камінь. Але насправді свічадо це спочиває на одному стовпі. Чи пак ні: стовп цей підтримує основу, на якій стоять два пілястри, а вони підтримують основу, на якій стоять чотири пілястри, і так кількість пілястрів зростає, аж поки на середньому фундаменті їх не буде шістдесят чотири. Вони ж підтримують основу з тридцятьма двома пілястрами, а ті підтримують основу з шістнадцятьма пілястрами, і так кількість їх зменшується, аж поки не доходить до одного стовпа, на якому й спочиває дзеркало.

— Послухай-но, — мовив Раббі Соломон, — при цій чудасії з пілястрами дзеркало відразу впаде, тільки-но хтось обіпреться об основу.

— Помовч, ти ж бо лукавий, мов Юдина душа. Тебе влаштовує, що ваш Єзекиїл бачив храм, але невідомо, як він виглядає; коли приходить християнський каменяр і каже тобі, що так він не буде триматися купи, ти відповідаєш, що Єзекиїл чув голоси і не звертав уваги на образи, а тут я маю робити тобі дзеркала, які тримаються купи? Але я ще поставлю там дванадцять тисяч воїнів, щоб стерегли дзеркало; усі вони стоятимуть при базовій колоні і хай дбають про те, щоб вона стояла, як належить. Гаразд?

— Гаразд, гаразд, хай буде тобі дзеркало, — примирливо сказав Раббі Соломон.

Абдул прислухався до цих балачок, усміхаючись і гублячись очима в порожнечі, а Бавдоліно розумів, що в цьому свічаді він хотів би побачити принаймні тінь своєї далекої принцеси.

— У наступні дні ми мусили поквапитися, бо Поет мав вертатися і не хотів пропустити решту цієї історії, — сказав Никиті Бавдоліно. — Але ми були вже на добрій дорозі.

— На добрій дорозі? Але, як на мене, той Пресвітер викликав ще меншу довіру, ніж Волхви, прибрані кардиналами, і Карл Великий між янгольськими когортами…

— Пресвітер викликав би довіру, якби озвався листом до Фрідріха особисто.

12. Бавдоліно пише листа від Пресвітера Йоана

Рішення написати листа від Пресвітера Йоана виникло під впливом історії, яку Раббі Соломон чув від іспанських арабів. Один мореплавець, Синдбад, який жив у часи халіфа Гаруна аль-Рашида, якось зазнав кораблетрощі й опинився на острові, розташованому на лінії рівнодення, так що ніч і день там тривають точно по дванадцять годин. Синдбад казав, що бачив на цьому острові багато індійців, а отже острів лежав поблизу Індії. Індійці привели його до князя Сарандіба. Князь цей пересувався на троні вісім ліктів заввишки, який ніс слон, а обабіч подвійними шерегами крокували його васали і міністри. Перед ним ішов герольд із золотим списом, а позаду — ще один із золотою булавою, увінчаною смарагдом. Коли князь сходив зі слона, щоб далі їхати верхи на коні, за ним їхав почет з тисячі лицарів, одягнених у шовки й парчу, і ще один герольд ішов перед ним, вигукуючи, що надходить цар, володар корони, якої ніколи не мав навіть Соломон. Князь прийняв Синдбада і став розпитувати його про те, що діється в царстві, з якого той прибув. Урешті він попросив його відвезти Гаруну аль-Рашиду лист, написаний на пергамені з ягнячої шкіри ультрамариновим чорнилом, у якому говорилося таке: "Я, князь Сарандіба, перед яким стоїть тисяча слонів і стіни палацу якого всіяні самоцвітами, посилаю тобі вітання миру. Ми вважаємо тебе братом і просимо дати відповідь. Й офіруємо тобі цей скромний дар". Скромним даром була рубінова чаша, прикрашена всередині перлинами. Дар цей і це послання зробили ім'я великого Гаруна аль-Рашида ще шанованішим у сарацинському світі.

— Той твій мореплавець побував, безперечно, у царстві Пресвітера Йоана, — сказав Бавдоліно. — Тільки по-арабському його називають інакше. Але він збрехав, кажучи, нібито Пресвітер надіслав листи і дари халіфові, бо Йоан — християнин, хоча й несторіянин, і якби він мав слати комусь лист, то послав би його цісареві Фрідріху.

— Тож напишімо його, цього листа, — сказав Поет.

Шукаючи якихсь відомостей, які б дали їм матеріал для спорудження Пресвітерового царства, наші друзі познайомилися з Кіотом. Цей юнак, уродженець Шампані, тільки-но повернувся з подорожі в Бретань, і душа його все ще була схвильована історіями про мандрованих лицарів, чародіїв, фей і вроки, що їх мешканці тих земель розповідають під час нічних посиденьок коло вогнища. Коли Бавдоліно натякнув йому на дива палацу Пресвітера Йоана, той вигукнув:

— Але ж у Бретані я вже чув оповіді про такий самий або майже такий самий замок! Саме там зберігається Ґрадаль!

— Що ти знаєш про Ґрадаль? — спитав Борон, який раптом сповнився підозрами, немов Кіот простягнув руку за чимось, що належало йому.

— А що ти про нього знаєш? — відрубав Кіот так само підозріливо.

— Ага, — мовив Бавдоліно, — бачу, що обоє ви душею пристали до цього ґрадаля. Що ж це таке? Наскільки знаю, ґрадаль — це кухоль якийсь, чи що.

— Який там кухоль, — поблажливо всміхнувся Борон. — Це радше чаша. — А тоді вирішив відкрити свою таємницю: — Мене дивує, що ви нічого про нього не чули. То найцінніша реліквія цілого християнського світу — чаша, в якій Ісус благословив вино на Тайній вечері і в яку потім Йосиф Ариматейський зібрав кров, що витікала з ребра розп'ятого. Дехто каже, що чаша ця зветься Святий Ґрааль, інші називають її Санґреаль, тобто королівська кров, бо хто володіє нею, належить до когорти вибраних лицарів, того самого роду, що й Давид і Наш Господь.

— Тож Ґрадаль чи Ґрааль? — спитав Поет, увага якого загострювалася, коли він чув про щось, що могло дати йому якусь владу.

— Невідомо, — сказав Кіот. — Дехто каже Ґразаль, інші Ґраальц. І зовсім не обов'язково, що це чаша. Ті, хто його бачив, не пам'ятають його форми, а знають лише, що то предмет, наділений надзвичайною силою.

— А хто його бачив? — спитав Поет.

— Напевне лицарі, які охороняли його в Броселяндському лісі.[93] Але й від них і сліду не залишилося, а я знав тільки людей, які про нього розповідали.