– Їхнім коханкам? Ви хочете сказати, дружинам? – зауважив Пуаре.
– Ні, добродію, каторжники звичайно мають тільки незаконних жінок, яких ми звемо утриманками.
– То вони всі мають утриманок?
– Атож.
– Ну, – сказав Пуаре, – такої мерзоти пан міністр не повинні терпіти. Оскільки ви маєте честь бачити його вельможність і, як мені здається, перейняті високими ідеями, вам належало б сказати їм про аморальну поведінку цих людей: адже такий приклад дуже поганий для суспільства.
– Але уряд їх засилає на каторгу не для того, щоб виставляти як приклад усіх чеснот.
– Це так. Проте дозвольте, пане…
– Дайте, голубе, висловитись панові Гондюро, – сказала мадмуазель Мішоно.
– Ви розумієте, мадмуазель, – мовив Гондюро, – уряд дуже зацікавлений у тому, щоб захопити цю потайну касу, що, як кажуть, сягає чималої суми. Дурисмерть орудує великими цінностями, переховуючи не тільки гроші деяких своїх товаришів, а й ті, котрі належать "Товариству десяти тисяч".
– Десяти тисяч злодіїв? – скрикнув переляканий Пуаре.
– Ні, "Товариство десяти тисяч" – це організація грабіжників високої марки, що беруться тільки за великі справи, які можуть дати здобич не менш як десять тисяч. Члени цього товариства – добірний народ, із тих, що простують прямо до лави підсудних карного суду. Вони добре обізнані з законами, і навіть коли їх спіймають на гарячому, ніколи не дадуть приводу підвести себе під статтю про смертний вирок. Коллен – їхній довірений і радник. Завдяки величезним капіталам він створив собі власну поліцію, широкі зв’язки і все це зберігає у великій таємниці. Ось уже рік, як ми оточили Коллена шпигунами, але й досі не можемо розгадати його гри. Отож каторжанська каса і його таланти живлять порок, сприяють злочинам і тримають під рушницею цілу армію негідників, що весь час воюють із суспільством. Арештувати Дурисмерть і захопити його касу – значить підтяти зло під самий корінь. Ось чому цей невідкладний захід став справою державною, справою великої політичної ваги, що зробить честь усім, хто сприятиме її успіхові. І ви, пане, змогли б знов посісти адміністративну посаду, стати секретарем якого-небудь комісара поліції, що не перешкодило б вам одержувати ще й пенсію.
– Але чому ж, – спитала мадмуазель Мішоно, – цей Дурисмерть не втече з грішми?
– О, якби він обікрав каторжників, то хоч би куди подався, за ним було б послано людину з наказом його вбити. Крім того, викрасти касу не так легко, як дівчину з шляхетної родини. Зрештою, Коллен – молодчага, він не здатний на такий вчинок, бо вважає його ганебним.
– Ваша правда, пане, – підтвердив Пуаре. – То було б ганебно.
– Але все це зовсім не пояснює нам, чому ви просто не схопите його? – спитала мадмуазель Мішоно.
– Добре, я поясню вам, мадмуазель, слухайте. Та глядіть, – прошепотів він їй на вухо, – не дозволяйте вашому приятелеві перебивати мене, бо так ми ніколи не скінчимо. Цьому стариганові треба стати дуже багатим, щоб його слухали… Дурисмерть приїхав сюди, вдаючи порядну людину, надів машкару поважного паризького буржуа й оселився в скромному пансіоні. Це хитра бестія: його не захопиш зненацька. Одне слово, Вотрен – людина неабияка і справами орудує теж неабиякими.
– Звісно, – сказав Пуаре сам до себе.
– Якби трапилась помилка й заарештували справжнього Вотрена, міністр збурив би проти себе весь паризький комерційний світ і громадську думку, а це було б небажано. У префекта поліції є вороги, і він у всіх на видноті. Коли б сталося непорозуміння, то ті, хто зазіхає на його посаду, скористалися б з ліберального галасу й нарікань, щоб його зіпхнути. Тут треба діяти так, як у справі Куаньяра, самозваного графа де Сент-Елен. Адже, якби виявилося, що це справжній граф де Сент-Елен, ми б ускочили в халепу. Ось чому треба все перевірити.
– То, виходить, вам потрібна гарненька жінка? – жваво підхопила мадмуазель Мішоно.
– Ні, Дурисмерть жінки до себе і не підпустить, – сказав агент. – Хочете довідатися, в чому секрет? Він не любить жінок.
– Тоді я не розумію, яка користь із мене для такої перевірки, коли, припустімо, я згодилася б на це за дві тисячі франків.
– Нема нічого простішого, – сказав незнайомець. – Я передам вам пляшечку з дозою ліків, що викликають приплив крові до голови, нібито апоплексичний удар, але зовсім безпечний. Рідину можна домішати до вина або до кави. Як тільки вона подіє, ви негайно перенесете чолов’ягу на ліжко й роздягнете його, ніби для того, щоб привести його до пам’яті. Коли в кімнаті нікого не буде, ви ляснете його по плечу і побачите, чи проступить на ньому тавро.
– Та це ж дрібниця, – сказав Пуаре.
– Ну, то як, ви згодні? – звернувся Гондюро до старої діви.
– Але скажіть, добродію, – спитала мадмуазель Мішоно, – чи одержу я дві тисячі франків і в тому разі, коли тавро не з’явиться?
– Ні.
– А яка ж буде винагорода тоді?
– П’ятсот франків.
– Зробити подібну річ за таку дрібничку! Сумління однаково буде обтяжене, а мені не так легко його заспокоїти.
– Запевняю вас, – втрутився Пуаре, – що в мадмуазель надзвичайно чутливе сумління, не кажучи вже про те, що вона дуже мила й розважлива особа.
– Ну, добре, – наважилася мадмуазель Мішоно, – коли виявиться, що це Дурисмерть, ви даєте мені три тисячі франків, а коли це людина порядна, то нічого.
– Згода, – сказав Гондюро, – але з умовою, що все буде зроблено завтра.
– Не так скоро, любий пане, мені ще треба порадитися з духівником.
– Ви хитрі, – сказав агент, підводячись. – Ну, тоді до завтра. Якщо вам треба буде негайно побачитись зі мною, приходьте в провулок Святої Анни, у кінець церковного двору за Сент-Шапель. Там у підворітті лише одні двері. Спитаєте пана Гондюро.
Саме в цей час мимо проходив Б’яншон, повертаючись із лекції Кюв’є. Він був вражений, почувши дивне прізвисько Дурисмерть і вигук славетного начальника розшукної поліції: "Згода".
– Чому ви не покінчили справи одразу? Адже це дасть вам триста франків довічної ренти, – сказав Пуаре, звертаючись до мадмуазель Мішоно.
– Чому? – перепитала вона. – Та тому, що треба ще поміркувати. Якщо пан Вотрен – справді Дурисмерть, то, може, вигідніше було б порозумітися з ним. А втім, вимагати в нього грошей – значить попередити його, а він, чого доброго, накиває п’ятами, не заплативши. Ото був би смердючий пшик.