Всі її оладки (*1) збігалися до центру сковорідки немов амеби, які спаровуються. Занадто багато молока в тісті, подумала Мері Еліс. Їй треба було відміряти його точніше. Вона невпевнено потикала в межу злиття лопаточкою, намагаючись примудритися й розтягнути масу, що вже почала тверднути, назад, на призначене їй місце. Лопаточка була з тріщиною посередині від утоми металу й, поки вона намагалася поладнати інструмент, він зачепився за кошлатий край тієї напівготової розмазні й вишпурнув її зі сковороди. Розмазня гепнулась на конфорку й задимілась. Мері поквапливо заляскала по ній кухонним рушником, який, зрозуміло, обпалився і заіскрився.
Телевізор раптово заверещав з сусідньої кімнати з потроєною гучністю.
— Зменшіть звук! — Закричала Мері Еліс. "Космічні кадети-парубчата" з будь-якою чутною гучністю (*2) — це вже погано, але так... Вона глянула на електронний годинник, де світилися червоні цифри "3:16 AM". Оскільки за вікном сяяло сонце, вона вирішила, що діти знову гралися з кнопками. Не страшно — якщо йдуть "Космічні кадети-парубчата", сьогодні має бути субота, дев'ять тридцять ранку. Я веду відлік свого життя не кавовими ложечками, подумала вона гірко, а за програмкою телепередач. Вона помчала у вітальню, притиснувши долоні до вух.
— Зменшіть! — Ще раз прокричала вона, й сама торохнула по кнопці. — Ти вже вкотре дозволив молодшому братику гратися з кнопками, тому я вимикаю телевізор!
Це була Смертельна Погроза...
— Ну, мамо!..
— Тебе тут не було, і я не... Ти ж повинен наглядати за ним.
— Я його не бачив.
— Як ти міг його не бачити, коли він повинен був стояти безпосередньо перед тобою, щоб повернути ручку!
Молодший братик голосно "трямнув" від задоволення і з'явився з-за кута, тягнучи кішку за задню лапу.
— Браяне, відпусти кішку!..
Джені ображено наблизилася до свого електронного спокусника, який обіцяв відпресовані під тиском задоволення, хтиво розчахнувши очі на "Барбі Малібу" з плавальним басейном — фактично купку нафтопластику вартістю п'ятнадцять центів, але з ціною, роздутою до тижневого бюджету бакалійної крамниці.
— Мам, хочу одну таку на різдво...
— Боже ж мій, зараз серпень! — випалила Мері Еліс, відступаючи до себе на кухню. Оладки горіли, а друга кішка, залізши на кухонну стійку, жадібно сьорбала тісто з миски.
— Ар-р! — Заскреготіла зубами Мері Еліс. Вона згребла в оберемок кішку й викинула її назад у вітальню в надії, що дитина й до цієї добереться. Зазирнувши в миску, вона почала міркувати, скільки кішка з'їла й де. Це вам не маргарин, де шорсткий язик залишає маленькі зрадницькі звивисті канавки, що допомагають визначити, з якого боку зрізати. Вона віднесла миску до раковини, зняла зверху ополоник чи два, й струсила тісто білими ляпками в сміттєпровід. Ну, все одно довелося б готувати все тісто...
З поважним виглядом увійшов її старший син. Генерал Тедді Хен Соло Мур Молодший, сім років. Безсумнівно, на шляху до бою і збирає свої війська.
— Мам, бачила Люка Скайвокера?
— Думаю, твій молодший братик до нього добрався. Ймовірно, зараз він вже скрутив йому голову, маленький негідник...
— Що це за оладки?
— Бананові.
— Не люблю банани.
— Отже, виймеш шматочки бананів геть — геть, геть, невдячний хлопчисько! — Сердито загарчала вона. — Я всіх покличу, коли буде готово.
Її чоловік скрадався до дверей на кухню.
— Ти куди? Сніданок майже готовий.
— Кава — все, що мені потрібно. Сьогодні знову почну свою дієту.
— Я робила на п'ятьох.
— Не можу будь-чим допомогти.
— Ти міг мені сказати.
— Ти не запитувала. До речі, я збираюся в крамницю Лоусона з Гарольдом Кригером за деякими заміськими газетами. Хочу допомогти йому переглянути колонку "Потрібні".
"Грати у відеоігри ти йдеш", подумала вона, онімівши від обурення, "щоб спустити чергові п'ять баксів на "Пак-Мена" зі старим друзякою Гарольдом Безробітним. А я на минулому тижні не купила шапочку для душу, вже четвертий місяць поспіль, тому що не можу витратити два долари й шістдесят дев'ять центів, але можу зав'язувати волосся, щоб не падало на обличчя, тим старим шарфом, що ще не до кінця розсипався на потерть..."
— Добре, діти, йдіть їсти.
— Мам, а можна мені поїсти у вітальні?
— Не люблю банани!
— Трям-трям...
— Мур-р-р...
Вона з гуркотом пронеслася вітальнею по колу, застосовуючи долоню як ковбойський батіг. Нехай ці собачата поворухнуться, батого-о-м їх!.. Джені відмовилася від вже налитого апельсинового соку й зажадала води з льодом: два кубики. Генерал Соло з презирством ретельно вийняв шматочки бананів. Трям-трям з пронизливими вересками "Умри, згинь!" всі свої оладки покидав у кішок, які мов акули кружляли в нього під стільцем. Мері Еліс не змогла здогадатись, кому призначались крики — сніданку чи тим, кого піддали бомбардуванню.
Мері Еліс тужно поїдала дві дорослі порції, думаючи про голодуючих дітей Китаю, і мріяла про яку-небудь можливість телепортувати їм все, що в неї залишилося нез'їденим. Запанувала тиша, й вона зробила свій перший ковток ранкової кави. Налита вона була дещо раніше, й тепер охолола. У тиші з вітальні долинули рідкі заливчасті звуки — гучні, ритмічні й резонуючі. Нудило одну з кішок. Зрозуміло, на килим. Вони завжди не блюють на лінолеум.
З цього моменту ранок зіпсувався безповоротно. Джені пройшлася по котячій блювоті, перш ніж Мері Еліс встигла її прибрати, тому що стягала Браяна з кухонної стійки, де він щойно роздер фільтр-кошик "Місіс Кава" на шість складових компонентів. Скласти їх докупи було доволі просто, Мері Еліс вже добре призвичаїлась, але фільтр був наповнений мокрими кавовими зернами, які тепер виявились на конфорках плити. Джені Малібу й Генерал Соло на повен голос сперечалися про те, який канал дивитися. Мері Еліс рішуче відмовилася виступати в ролі рефері на тій підставі, що, хоч як би на це зараз подивитися, виявившись між Сциллою і Хорибдою у вигляді "Листкового Суничного Пирога" й "Гномиків", програє вона. Тарілки, що не бажали митись самостійно, так і залишались лежачою купою на кухонній стійці — смуга перешкод для кішок, які нишпорять в пошуках їжі. Кішки, всупереч чуткам, зовсім невдячні звірюки й недотепи. Вони скинули на підлогу останню в Мері Еліс велику таріль, де та й розбилася.