На жорнах дзеленчало коліща. Біля рукавів, звідки сиплеться крупчатка, стоять чоловіки і, не кваплячись, товкачами туго набивають мішки, чекаючи, поки Філька скаже, що пора той рукав закривати. Та Фільки не було. Металеве коліщатко на ремінці, б'ючись об жорновий камінь, дзеленчало все дужче.
— Засипати, чи що? — питався високий чолов'яга, позираючи туди, де мав бути мірошник.
— Засипай! — кричали з кутків.— Мо', до вітру вийшов чоловік. Дзеленчить, значить, млива немає...
Раптом несамовитий крик долинув знадвору, вразивши людей.
"Що трапилось? Хто кричить? Чому кричить? Може, там бійка? Може, якесь нещастя?"
Чоловіки один за одним поспішали до дверей. На рамі циркулярки, освітленій лампочкою, лежав блідий Філька з блукаючими очима, в яких світився страх, біль, відчай і розгубленість. Він уже не кричав, а тільки стогнав і благально дивився на людей, що його оточили.
Дерев'яна рама густо зачервонілась. Під гострими зубцями пилки, яку вже спинив Роман Петрович, лежала понівечена й закривавлена рука і пошматований піджак, теж густо змочений кров'ю.
— Більше красти не будеш. Не будеш...— говорив схвильований і блідий Аркадій Павлович. Він стояв тут же, спостерігаючи за тим, як Роман Петрович з Єгором порались біля мірошника. Філька не стогнав навіть, а розширеними, повними болю очима дивився в обличчя своєму хазяїнові, а той уникав його погляду, ховаючись за людьми.
— Виймай, Єгоре, руку. Одривай шмаття, та швидше, а то він кров'ю зійде.
Витягли Фільчину руку з-під циркулярки, та то вже була не рука, а обрубок, на якому ледве тримався такий же другий — закривавлений, пошматований, з пожовклими пальцями.
Філька сам не міг стояти на ногах, і його повели під руки до сторожки, поклали там на тапчан.
— Запряжи Метелицю! — наказав Аркадій Павлович наймитові Семену.— Одвези його мерщій до лікарні.
Семен побіг викопувати наказ.
— Ех-ха-а! — хтось протягнув досадливо й журно.— А вдома у нього діти малі.
— Хай не краде. Попросить — завжди дам. А то йду я з машинного відділення, бачу, крадеться хтось попід стіною. Хто ж воно, думаю, пригнувся за сажнем дров, чекаю, коли це — Філька. "Де борошно взяв?" Мовчить. Та хіба ж я не знаю, де взяв. Штовхнув я його тоді легенько в груди, а він оступивсь та на раму циркулярки.— І хазяїн зібрав розсипану крупчатку, взяв клунок і, не поспішаючи, пішов до млина.
Хтось у натовпі, але так, щоб не чув Шумейко, сказав:
— Бач, добрий який — "попросить — завжди дам", а сам і розсипане пучками повизбирував.
Під'їхав згодом Семен.
Поклали Фільку на сани, поїхали, а хтось із слободян побіг сповістити про нещастя мірошникову сім'ю.
Жвавий, добре вгодований кінь тягнув сани, навантажені ячною соломою. За саньми, тримаючи в руках віжки, йшов високий хутірський парубок у смушевій шапці, в кожушку й чоботях, вимащених дьогтем, різкий і досить неприємний дух якого не могли приглушити пахощі соломи.
— Ось до цього двору завертай,— сказала Зінька і побігла вперед, розчинила навстіж ворота. Хура соломи все ж зачепилася краями за ворітню, лишаючи позад себе пахучі жмути соломи, які Зінька тут же спритно й підібрала.
З-під повітки вийшла Зорька й, ремиґаючи, байдуже дивилася на корм.
— Може, вона й не їстиме?
— Як то можна такої соломи не їсти? Ячний корм всяка худоба любить.
Зінька піднесла корові отой оберемок, що підібрала біля воріт, але корова тільки понюхала і, одвернувши голову, продовжувала ремиґати.
— Не їсть.
— їстиме. Я знаю. У нас три корови добре цю солому їдять, то й ваша їстиме. Куди скидати?
— Та просто біля комори.
Парубок обіперся підборами в сніг, натиснув плечима, і солом'яна хура зсунулася набік. Він одразу ж вирушив з двору, а на ґанок з рядниною в руках вийшов батько.
— Це ви^ тату, допомагати мені хочете?
— А чому б і не допомогти?
— Та ви ж дві ночі на паровому млині були. Ідіть відпочивайте,, я сама впораюсь.
— Коли вже з хати вийшов, то працюватиму.— І Роман Петрович, розстеливши ряднину, поклав на неї два добрих оберемки, ледве стягнув потім кінці ряднини та й пішов по дерев'яних східцях до комори.
— Давайте, тату, так домовимось: я вам подаватиму, а ви натоптуйте як слід.
— Гаразд.
Батько, здавалося, танцював па соломі, чхав від пилу, а Зінька з того незлобиво сміялася:
— Що, тату, добре свербить у носі? Будьте здорові!
— Дякую! Апчхи!..
На подвір'я зайшов Матюша Жигай з своєю "братвою". Всі вони вже випили, певне, по добрій .чарчині, бо очі в багатьох скаламучені, а обличчя не в міру розчервонілися.
— Хазяїн вдома? — запитав Матюша, недружелюбно оглядаючи Зіньку.
— Що вам, хлопці, треба? — І Роман Петрович вийшов до непрошених гостей.
— Будемо робити обшук.
— А то ж для чого?
— Може, самогонний бак у соломі ховаєте, а може, й самогон.
— Самогон? — перепитав Рубан і щиро засміявся.— У мене? Самогон? Це ж вас хтось надіслав чи самі до такого додумались?
Хлопцям стало ніяково, і вони почали умовляти свого ватажка:
— Ходімо, Матюшо. Хіба ми Рубана не знаємо? Чесна людина.
— А я кажу — шукати будемо,— із злою впертістю промовив хмільний Матюша і, ставши на приступці, втупив п'яні очі в обличчя механіка.
— Говори, чого в коморі топтався?
— Корму корові купив, то ось зношу.
— Побачимо, що під тим кормом ховаєш. За мною! — гукнув до хлопців, що м'ялись і не хотіли ритись у соломі, бо всі знали— Рубан не вживає самогону, то й гнати його не буде.
— Дарма стараєшся, Севастяновичу.— Хочеш — шукай, хочеш— ні, тільки цією штукою я не займаюсь.
Матюша, не слухаючи, почав шарудіти в соломі.
— Ти не розковирюй так! Не буду після тебе втоптувати вдруге.
— Що, боїшся? Бак заховав? Ану-ну,— і Матюша ще завзятіше почав розкуйовджувати солому, викидаючи оберемки з комори. Підійшов до нього Рубан, сильною рукою схопив за комір піджака.
— Іди звідси під три чорти!
Оступився Матюша з східців та просто в сніг.
— А-а! Так ти он як... битись?! — оскаженіло скрикнув і вихопив револьвер.
— Такою штукою не жартуй. Чуєш? Сказав же, ніякого самогону в мене немає, а солому розворушите.
— Я наказую викинути все з комори. Сам хочу перевірити..:— не докінчив, бо Роман схопив його за руку і здавив так сильно, що з закляклих Матюшиних пальців поволі вислизнув револьвер, занурившись рукояткою у сніг. Механік став на зброю чоботом, а сам, не випускаючи Матюші, з люттю промовив: