Обминаючи сани й людей, Зінька поспішала до машинного відділення, де працював механіком батько разом з своїм помічником Єгором Шульгою.
Розчервоніла з морозу, Зінька переступила поріг. Великий маховик з широким шківом гнав од себе вітер і, як завжди, страшив Зіньку.
— А що, тату, дуже зголодніли? Ось я вам млинців принесла.
— Млинці люблю.
Батько взяв жмут чистого клоччя і старанно почав витирати ним масні від олінафту руки.
— Єгоре,— гукнув вій свого помічника, який з маслянкою в руках порався біля двигуна.— Іди, Єгоре, млинцями почастую.
— До ночі, тату, впораєтесь? — спитала Зіиька.
— Навряд, завіз великий. Прийду додому, може, тільки завтра надвечір.
Батько з Єгором почали обідати, а Зінька, в який уже раз, оглядала машинне відділення.
Шуміли колеса, ляскотіли ремінні паси, передаючи свою енергію наверх, до жорен. Зіньці самій хотілося іноді, ставши отут, біля розумних машин, керувати ними, підкоряючи своїй волі всю оцю складну систему коліс, що в своєму кружінні женуть від себе такий принадний і водночас лякаючий холодок.
Повертаючись додому, Зіиька вирішила провідати Лркадія Павловича. Він стояв біля вагівниці й одразу її не помітив.
Поклавши на ваги два мішки пшениці, низенький, але опецькуватий і широкоплечий селянин пильно стежив за рукою Аркадія Павловича, що пересувала по блискучому важелю з діленнями такий же блискучий хомутик.
Дізнавшись про вагу зерна, селянин аж упрів одразу і, хрестячись, запевняв присутніх:
— Клянуся перед богом і перед вами, люди добрі. Сам дома зважував — п'ять пудів було в цих мішках.
— А я тобі кажу — чотири з половиною,— спокійно відповів Аркадій Павлович, який звик уже до таких претензій і майже на них не зважав.— У тебе, мабуть, вагівниця неправильна, а в мене десяткова.
Слово "десяткова" все ж не вплинуло на селянина. Чухаючи потилицю, він дивився на блискучий важіль, повторюючи:
— П'ять пудів було... Сам зважував...
— Знімай вже, знімай! — кричав позаду якийсь хуторянин з великим лантухом на плечах. Обличчя в нього було червоне від напруги, а руки жилаві, сильні, цупкі.
В цю хвилину Зінька підійшла до хазяїна.
— Ви вже знаєте, Аркадію Павловичу, що до вас гості завітали?
— Які гості?
— Маруся з чоловіком.
— З Карпом? Та невже?
— Сама бачила. Оце з годину тому як приїхали.
— Тоді зачекайте мене трохи,— звернувся він до людей.-— Я мушу додому навідатись.
— А хто ж важитиме зерно? Бачите самі, яка черга.
— Нам немає часу ждати.
— З родичами потім можна зустрітися.
— Хіба ти знаєш, якого родича маю?,. Та він у мене знаєш хто? Заслужений партієць і начальство.
Знадвору ввійшов Прохор. Аркадій Павлович, побачивши його, сказав:
— Ну, ось мій син стане біля вагівниці.
— А ви це, тату, куди зібралися?
— Додому. Чув, Прохоре, наша Маруся приїхала з Карпом.
— Хто сказав?
— Сама їх бачила.— І Зінька, стрінувшись очима з Прохором, почервоніла.
Та цього не помітив батько, поспішаючи додому, але на це звернув увагу Прохор. Він не квапився до вагівниці, стояв перед Зіпькою, дивився на її зашаріле обличчя й думав: "Ну й гарна ж бісова молодиця!"
До Прохора підійшов хуторянин і, нащось скинувши шапку, став просити:
— Вже ви зробіть ласку, зважте мої мішки, хочу завидна змолоти, щоб на вечір додому повернутися.
— Добре. Зважу зараз.
Хуторянин одійшов, а Прохор, не одриваючи очей від Зіньки, сказав:
— Приходь сюди ввечері. Ждатиму.
— А чого приходити? — лукаво повела очима.
— Маю тобі щось сказати. Прийдеш?
— Не знаю,— знову наче обпалила його своїм поглядом і швидко вийшла з млина.
Десь иа жорнах дзеленчало металеве коліщатко.
— Засипай, заси-па-а!..— кричав з верхніх приступок мірошник Пилип, якого всі чомусь називали Фількою.
Низенький, горбатий, з довгими чіпкими руками, у припорошеному борошном одязі, він, мов кібець, стежив своїми жвавими розумними очицями за кожним селянином і гримав на тих, хто порушував установлений порядок:
— Куди сиплеш? Де твоя черга?
— Без черги — Шумейко дозволив.
— Брешеш!
— Забирай у нього мішок, не давай розв'язувати!
— Бач, буряк який! Бачили таких... Ми з самого ранку чекаємо, а він тільки прийшов та вже й засипати пнеться!
— Ти не смикай мішок, а то як смикну — юшкою вмиєшся, пусти! — кричав дядько.
Коло ступи з своїм клунком стояв худий чоловік — швець, у фартусі, забрудненім смолою. Його штурхали під боки, квапили:
— Засипай ти, бовдуре, чого дивишся, адже ж твоя черга. Зашелестіла з мішка просушена пшениця.
— А що, протиснувся без черги? — сміялися з нахаби, але хуторянин сильною рукою підняв шевця трохи від землі й кинув на мішки. Це розсмішило всіх і образило шевця. Король-ком-півником підскочив він до кремезного чоловіка:
— Ти за що, хуторянська твоя морда, га? За що штовхаєшся?
Маленький, сухий, але задиркуватий кустар порожнім мішком лясь хуторянина по обличчю — і запорошив очі.
Плюється той, протирає очі, поривається до шевця, та хіба ж пустять.
— Ну-ну, не займай, а то намилимо в'язи.— Це слобідські свого захищають.
Хуторянин погрозив кулаком, голосно вилаявсь і, одтягнув-ши свої мішки, сів на них, червоний і спітнілий. А зверху Філька питав:
— Хто засипав зараз?
— Я, а що?
— Вперше хіба молоть прийшов? Підставляй торбину під послід.
— Який там послід? У мене ж пшениця зерно в зерно — чиста, а це ось вівсюг якийсь сиплеться.
— Ну, ти, не розпатякуй, підставляй!
У паровому млині стояв гамір. Літав у повітрі білий густий порох від борошна.
Знову почувся брязкіт металевого коліщати, знову кинув Філька своє байдуже "засипай", і якийсь дядько мотнувся похапливо з мішком зерна до ступи. Заверещала жінка:
— Куди ж ти прешся? Чи ти думаєш, що я чергою поступлюся? Ох і розумний який знайшовся!.. Ну-ну, ти пусти! Куди ото мішок ставиш? Зо мною балачки будуть короткі — наб'ю одразу.
А молодиця така: мішок під рукою тримає й не зігнеться. Підійшов Прохор.
— Що ж це робиться у вас? — скаржився хуторянин. Мені Аркадій Павлович без черги обіцяв змолоти, а вони не пускають.
— Засипай!
— А ось-о він не хотів! У мене діти дома. Чекають не дочекаються, і сама я зранку товчуся у млині.
— Не кричи, бабо, не на базарі!
— А от буду кричати, буду! Ви думаєте, що як паровий млин ваш, так усяке самочинство тут робити можна? Нє-єт!.. Он ходять чутки, що якась комісія з Харкова приїде обслідувати. Забере млин, годі вам орендувати.