— За твоє здоров'я, Віро Севастянівно! — і випив самогон до краплі.
— Непогано п'єш,— промовив Аркадій Павлович Шумейко, і не добрати, чи вій схвалював, чи засуджував таке вміння. Він непомітно стежив за сином і невісткою, але мовчав, не встряючи ні в які розмови. Не колену чарку пив і слухав тільки інших, найбільше спостерігаючи за Карпом.
"Не втримається, мабуть, довго на своїй посаді,— думав він,— а втримати його треба, бо без Карпа зімнуть і мене комі-тетчики".
Вибравши підходящу хвилину, Аркадій Павлович звернувся до зятя:
— Що я в тебе попрошу, Карпе...
— Слухаю вас, напашо! — І хмільні очі спинилися на тестеві, якого Карпо трохи побоювався.
— Ти знаєш, що вугілля для парового млина діставати все важче. На одні могоричі витрачаю немалі гроші. Привезти паливо від станції — теж розход... А навколо слободи такі ліси добрі. Хотів я дружбу завести з лісничим, та не дається він. "Ліс,— каже,— державний, а я за інтереси держави дбаю..."
— Зімнемо! — вигукнув Карпо і вдарив по столу великим кулаком.— Все буде в порядку, папашо. Я вже й сам про паровий млин думав... і дещо зробив. Сто дерев незаможникам відпустили, а ми їх собі візьмемо. Це вже факт, коли я кажу. Я з лісничим такі справи поладнаю.
— Спасибі тобі... А то ж стільки клопоту з цим вугіллям.
— А може, й мені, Карпе Андрійовичу, постараєшся якихось там дубочків з десяток дістати,— озвався Жигай.— Треба хліви підправити, а нічим.
— І для тебе, свате, дістану.
— Дай боже...
— Не можете без бога обійтися. Хоч, правда, Радянська влада не забороняє вірувати. Будь ласка... Ну вам, маючи такого родича, як я, пора б уже не згадувати про цей опіум.
— Звичка, знаєш, Карпе Андрійовичу, звичка... З богом родились, під богом ходимо. А що влада не забороняє — це добре. Влада хороша. Попервах думав: погано буде, бо як же без царя? Стільки літ були царі над нами...
— Триста років тільки дім Романових існував,— озвався Карпо, хвастаючись перед гостями своєю обізнаністю.— Та ще до них царювали інші.
— Отож і я кажу,— продовжував Жигай.— Попервах думав — погано буде, а тепер придивився — харашо. Раніше я торгував і зараз торгую непогано. В лавці моїй все є: і бакалія, і дьоготь, і вина всякі, й пиво привожу з міста... Жити можна.
— Пиво, кажеш, а чому ж нам не приніс?
— Та хіба ж я про таке забуду? Приніс, тільки витримую, щоб завершити гостювання. А піди, Юлю,— звернувся він до тихої, худорлявої, одягненої в темне жінки,— піди в ту кімнату, там кошик стоїть. Принеси сюди. Я, Карпе Андрійовичу, знаю, коли подавати. Це на закуску, бо недарма пишеться у священному писанні: "Вкусивши сладкого, не захочешь горького". Ось тепер, після самогону, можна й вина, можна й пива спробувати.
Пробували і п'яніли ще дужче.
— Оце б зараз якогось гармоніста сюди гукнути,— запропонував хтось з гостей.
— Навіщо нам гармоніст? — озвався Прохор.— Хіба в нас грамофона нема? Ану, Віро, заведи.
Віра п'яненька. Вона дістає пластинку, повертає грамофонну трубу, розцяцьковану під квітку крученого панича, а сама так і зиркає на Карпа.
Прохор стежить за нею, стежить і за Карпом, що своїх хмільних очей не зводить з Віри.
— Вальс "В ожидании",— промовила вона, не глянувши навіть у бік Прохора, який скаженів усе дужче.
З-за столу піднявся Карно і, злегка похитуючись, підійшов до Віри.
— Дозволь, мадам Віро, запросити тебе на турвальс.
Та охоче погодилась і звично поклала ліву руку на Карпове плече.
Прохор бачив, як Карпо нахабно притискував до себе її стан, а Віра тільки посміхалась і ні на хвилину не зводила з свого кавалера блискучих, збуджених очей.
"Ах ти ж, падлюка! Так он ти як,.? Молодість згадуєш..."
Прохор взяв пляшку з вином, хотів налити й випити повну склянку, та несподівано на його руку лягла батьківська долоня:
— Не казися!
Прохор метнув злими очима в батькове обличчя, та, помітивши суворі, зведені на переніссі брови й докірливий погляд, стримав себе, одвернувся і почав дивитися в темні шибки вікон, а в серці бушувала лють, зростаючи щохвилини, і йому самому невідомо було, чи надовго вистачить сили отак стримувати себе.
"Життя не буде! Бачу тепер: не буде!"
Танцював старий Жигай, б'ючи чоботом об підлогу:
— Награно... Награно!..
— Ой тату,— гукнула до нього Віра,— ви тільки нам заважаєте!
Карпо хотів показати перед гостями особливу хвацькість у танці, але у нього ноги заплутались, і він упав, потягнувши за собою й Віру. Швидко схопившись, став допомагати підвестися своїй дамі, усердно перед нею пробачаючись:
— Пардон-с, мадам, пардон-с! Чобіт посковзнувся... Ти не забилась?
— Не забилась, тільки смішно мені...
— Турвальс! — крикнув Карпо і знову пригорнув її до себе. У Прохора була мить, коли очі його затемнились від люті.
Та стримав себе й знову почав стежити за Карпом.
Як він його ненавидів саме в цю хвилину, коли Карпо, нагнувшись до Вірнпого вуха, щось їй шепотів, а попа, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувато всміхалася!
"Що він говорить їй? Ну що? Що?" — аж кипів Прохор, пориваючись припинити танець, але ж не смів цього зробити, бо весь час відчував на собі батьків насторожений і чатуючий погляд.
Той погляд стримував його, мов міцні ланцюги. Рішуче й швидко Прохор налив собі повну склянку самогону і єдиним духом випив до дна.
— Ти що це жлуктиш його, паче воду? Краще б пішов потанцював.
— Нехай уже Карпо вихилясує з нею. а ви милуйтеся ними, коли вам подобається.
— Ти що це? Ти з ким так розмовляєш? — гримнув батько. Та Прохор цього разу не злякався і не одвів своїх очей, сповнених люті, гніву й болю.
Хіба знає батько, що зараз на душі у нього, Прохора. І нехай поки що не знає. Хіба про таке скажеш комусь? Хіба скажеш батькові, що невістка, оця розчервоніла Жигаївна, прийшла в дім до них не дівчиною? Він приховав це від батьків, але не простив їй зради з Карпом. І ось тепер, коли бачить їх обох, бачить, як сп'янілий шурин нахабно притискає Віру і вона не відстороняється, а охоче тиснеться сама до свого колишнього коханця, хіба може він, Прохор, це все помічаючи, мовчати? Душа горить від того, туманіє голова.
— Одійдіть, тату, від мене. Чуєте? І краще не займайте зараз. І ні слова мені не говоріть...