– У цьому, власне, й полягають диявольські хитрощі, – втрутився Саймон. – Бо під личиною жаби буде насправді чаїтися ас-контррозвідник Ікс.
– Ага! – вигукнув Етельред, і обличчя його засяяло. – Ага, це вам не дурничка, це навіть вельми розумно. Супер, це якесь найшпигунськіше шпигунство, яке тільки може бути!
Діти полегшено зітхнули, а Папуга і Г.Г. перезирнулися.
– Отже, ти погоджуєшся зайняти цю високу посаду? – уточнила Пенелопа.
– Авжеж, панночко, залюбки, – очі Етельреда сяяли. – І ще дозвольте сказати, панночко, що мені буде дуже приємно нести службу з кимось таким, як ви, з отакою гарненькою, такою розумною – точнісінько, як я.
– Щиро дякую вам, – промовила Пенелопа, ледве тамуючи сміх. – А тепер, якщо Г.Г. буде такий ласкавий і дасть нам що-небудь попоїсти, ми зможемо попрацювати над планом нашої операції.
Тоді всі знову повернулися до вітальні й Пенелопа допомогла Г.Г. подати на стіл розкішний обід, який складався з овочевого супу, ягняти, запеченого з зеленим горошком, печеної картоплі, присмаченої маслом і сметаною, а на десерт – свіжі полуниці зі збитими вершками та меренгою, а на додачу – морозиво.
– О-о-о, яка смакота! – простогнав Пітер, доїдаючи другу порцію полуниць.
– Так-так, це, власне, один із тих невеличких банкетів, які Г.Г. так любить інколи влаштовувати, – сказав Папуга. – Він справді неперевершено готує. Ну, і звичайно, мушу визнати, місячна морква також цьому сприяє – її можна додавати до всього.
– Ага, до речі, та місячна морква постійно в тебе на язиці, – зауважила Пенелопа, – і про неї ви співали, коли ми вперше зустрілися. Що це таке?
– Це один із найкращих винаходів Г.Г., – пояснив Папуга. – Вона ніби звичайна морква, тільки смугаста – в червоні й білі смужки. Ми збираємо один урожай на рік і влаштовуємо з цієї нагоди урочисту церемонію – Свято Врожаю Місячної Моркви. А далі розвішуємо її в сушарні.
– Ось така вона висушена, – сказав Г.Г. і поклав на стіл довгастий овоч, схожий на моркву, але твердий, немов старий гарбуз. – Коли вона висохне, на ній з'являються рецепти й настанови. Дивіться!
Збоку на місячній моркві діти побачили готичний напис, щедро прикрашений вибагливими закарлючками, який повідомляв: "Смажена свиняча нога: вміст висипати в каструлю і поставити на дві години в піч. Підкладати у вогонь не більше двох полін за раз. Часто скроплювати салом". Г.Г. розломив морквину: всередині її наповнював якийсь брунатний порошок.
– Тобто, ви хочете сказати, буцімто все, що ми зараз їли, приготоване з оцього? – недовірливо спитав Саймон.
– Так, – скромно відповів Г.Г.
– До речі, ця морква не має нічого спільного зі звичайними консервованими або сушеними напівфабрикатами, – уточнив Папуга, – бо вона виростає в землі й тому зовсім не втрачає поживних властивостей.
– У це важко повірити! – вигукнув Пітер.
– Г.Г. зробив цей винахід у 1596 році, – повідомив Папуга. – Він завжди випереджає свою епоху.
– Я, наприклад, думаю, що ви найкращий чарівник у світі, – сказала Пенелопа. – Усі ваші винаходи такі практичні!
– Дякую, мені дуже приємно, – сказав Г.Г. й трохи зашарівся. – Але не треба забувати, що головна заслуга в цьому належить усе-таки Великим Книгам. Без них я мало що міг би зробити.
– Так і є, тому-то так необхідно повернути їх на місце, – наголосив Папуга. – А тепер час накреслити план нашої операції. По-перше, у кого план Замку Василісків?
– Ось тут, у мене, – відгукнувся Г.Г., добуваючи зі складок своєї одежі згорток пергаменту. Пергамент розстелили на столі, та всі нахилилися над ним.
– Ну, наш шановний Етельреде, – сказав Папуга. – То де ж та ринва, про яку ти розповідав?
Етельред насупився над планом замку, зосереджено розглядаючи його, аж перука з'їхала йому на одне око, а циліндр зсунувся на потилицю.
– Ось тут підйомний міст, – нарешті показав він, – і тут же апартаменти Найголовнішого Василіска, а ось тут бараки, де живуть звичайні василіски. А ось тут, внизу, головна підземна темниця, де вони зберігають Великі Урядові Книги; а ось і камера для тортур – тут вони тримають драконячі яйця.
– Мої дорогесенькі! – зойкнула Табіта.
– Ну-ну, не треба більше непритомніти, – роздратовано застеріг її Папуга. – Немає часу з тобою панькатись.
– А ось тут, – Етельред вів далі, тицяючи в карту великим пальцем, – отут є дві менші темниці, ними давно вже не користуються – хіба тільки як складом. Якось мене послали туди за стільцем, і тоді я й помітив оту ринву, зрозуміло? Тоді я пройшовся вздовж неї, просто так, без жодних серйозних намірів, уявіть, але побачив, що вона пролягає під замковим ровом і виходить на поверхню аж у полі, отут. І тоді я сказав собі: Етельреде, сказав я, згадай моє слово, коли-небудь ця ринва стане тобі в пригоді, – бачте, так воно й сталося, – Етельред обвів присутніх щасливим поглядом.
– Це був дуже поміркований вчинок, – промовила схвально Пенелопа.
Етельред зашарівся аж по самі корені своєї перуки.
– Ну що, – Саймон і собі насуплено втупився в карту. – Якщо нам і вдасться оцим проникнути всередину, все одно доведеться мати справу з вартою, якщо хочемо врятувати Книги.
– Ви не зможете винести звідти Книги, – понуро промовив Папуга. – Принаймні так просто. Кожна Книга важить приблизно три сотні фунтів, і кожна з них шість футів заввишки та три завширшки.
– О Боже! – вигукнув Пітер. – Чому ж ти не сказав цього раніше?
– Але ж, любий мій Папуго, – втрутився Г.Г., – нам не треба викрадати Книги – досить тільки знайти у них рецепт, як упоратися з василісками, котрий я так необачно забув, і тоді ми зможемо прогнати їх із замку і врятувати Книги.
– Ваша правда, – схвильовано промовив Саймон, – так і є, Г.Г. Якщо ми зможемо потрапити в замок і відшукати потрібне заклинання, то нам нічого більше не потрібно.
– А зараз ми всі маємо придумати, як налякати вартових, – сказав Пітер. – Чого бояться василіски?
– Ви що, пане, жартуєте? – здивовано спитав Етельред. – Вони самі кого хочете налякають. А їм чого боятися, коли вони плюються вогнем на вісім футів поперед себе?
– Теж правильно, – підтвердив Папуга. – Василіски завжди поводяться нахабно і зверхньо.