А молодий гомін дзвенить, шумить десь аж на другому кінці села.
ІХ.
ХАЙ ЖИВЕ АВІАЦІЯ!
Коли з другої вулиці вертались школярі на майдан, за ними тя-гнуся вже довгий хвіст. Діти, молодь, дядьки, плентались навіть десь іззаду старі, зігнуті діди з ціпками. А посеред натовпу, над аеропланчиком маяли вже червоні прапори з плакатами: "Хай живе авіація!", "Підтримуйте нашу повітряну флоту!", "Всі на до-помогу авіації!". Спинились усі серед майдану. Гуде, як на ярмар-ку. Підходили нові й нові люди, дивились, руками лапали, проха-ли, щоб іще раз пустили аероплан. Пускали без ліку. Гомоніли люди:
— От тобі й наші! Яке втяли!
Інші намагались трохи розхолодити людей:
— Та хіба воно справжнє! Це ж тільки виграшки дитячі! Цяцька!
— Зробили маленьке, зуміють зробить і велике! — казали інші.
— Не так-то легко зробити велике: ось у мене є маленький хло-пчик, Костик. Він у мене оце колись возика зробив. Зовсім похо-жий на віз. Ану, хай він зробить великий?
— А ось ти робиш великого воза, а чи зробиш ти отаку птицю, щоб літала, як оце школярі зробили?
Регіт.
— Так бачите... то одна річ.
— Отож-бо то й є!
Дід Назар цілу аудиторію зібрав коло себе:
— Ні, браття, це не пустякове діло! Тут усякі плани треба, всякі науки — фізика, граматика... Це тільки інженери колись робили, та й неабиякі інженери! От скажемо: невр... невр... неврюри, стабі-лі-затори... Що це вам, іграшки?
Крутився у натовпі і Латка.
— А як ви гадаєте? — дехто до нього.
Латка очицями сюди, очицями туди, ручками круть-верть.
X.
ГОСТІ З НЕБА
Хтось голосно:
— Так-то воно так, а все ж це тільки маленьке журавленя. Ні, ви отакого мені журавля зробіть, як ото...— І височенний дядько під-няв ключку вгору. За гомоном ніхто не чув, як високо над селом гув справжній аероплан.
Всі підвели вгору голови.
— Оце журавель! На цього наклади пудів з півсотні — повезе.
— Ні, мабуть, ним тільки хіба пір’я возити.
— Повезе,— домагався хтось,— бач, як гуде, як добрий бугай.
— Годують, мабуть, добре, то й гуде!
— Та чого це він кружляє на одному місці? Чи він блудить, чи він світом нудить?
— Гляньте! Чи не думає оце він тут сідати?
Всі примовкли.
Чийсь схвильований голос:
— Так і є. Сідає! Чого це він?
Аероплан робив над селом круги, спускався все нижче й нижче, сідав над майданом.
Вже можна було забачити людей на ньому. Хтось із школярів крикнув на все горло:
— Це ж наш літун... Товариш Микола.
— Петро Михайловичу! Гляньте, Петро Михайловичу, де ви?
А Петро Михайлович не чує: сам уже закинув голову вгору, смі-явся, щось гукав і махав своїм кашкетом.
Загуло на майдані, загомоніло, замаяли шапки вгорі, затіпа-лись в повітрі чуби. Але гомін на майдані став щух-нути, тонути: могутній і радісний рев велетня птаха все поглушив...
Рівно, ніби з гори по ковзалці, аероплан злетів на землю, легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став.
Вискочив товариш Микола, веселий, несподіваний, мов із неба прилетів. Звіталися.
— Як же ваша моделя?
Показують.
Якийсь дядько:
— Ану-ну, погляньте, чи ковалівці до чого-небудь здатні, чи, мо-же, тільки їм змії з паперу пускати?
Літун уважно з усіх боків розглядав моделю. Підійшов другий товариш, що коло стерна сидів,— здавався збоку старшим — а справді — таке гарне, симпатичне обличчя, дивиться:
— Робота досить чиста.
Літун:
— Літає?
Всі весело:
— Го-го, ще й як!
Літун накрутив, підняв, кинув — полетіло.
Засміявся літун:
— Чудово! Ніхто не допомагав? До літуна ніякого не звертались за допомогою?
— Ні, ні, самі!
— Це навіть дивно, це дуже рідкий випадок, щоб при таких умо-вах зразу моделя удавалася. Признаюсь, моя перша моделя не полетіла!
Розповіли йому, як спершу моделя теж не хотіла летіти, як смі-ялись з них, як потім Андрій догадався, що зробити, усе, як було далі.
— Молодці, товариші! Браво! — аж очі засяяли в літуна.— Далі до людей: — Ну, як же тепер ви скажете, громадяни, путяще це діло — авіація, чи це тільки одна забавка?
— Та хто його знає... Одні так кажуть, другі інакше. Воно нам, правду кажучи, без діла, то ми не дуже до нього й доскіпуємось. Нам на ньому не літати.
— Ні, громадяни, так не можна ставитись до цієї справи, це діло наше спільне. Це ви так кажете, що мало знаєте або й зовсім нічо-го не знаєте про авіацію. Чув я, як дехто з вас вороже зустріли ваших сільських молодих піонерів, що почали учитися цього діла, і навмисне прибув сюди, щоб побалакати з вами про цю справу. Мені здається, коли ви мене уважно послухаєте, то самі побачите, що авіація і не така пуста справа, як вам здається, і не така вже далека вам, як ви про це думаєте. Будете слухати мене?
Загули:
— О, а чому не слухати? Просимо дуже.
— Нам треба, щоб з нами говорили.
— Давно вже треба.
XI.
ПРО АВІАЦІЮ
Збились тісніше. Ті, що стояли далі, підійшли до гурту. Малеча посідала спереду, на моріжку, дорослі стали стіною. Літун став на аероплані, щоб усіх бачити, й почав:
— Перш за все,— запитав він селян,— для чого, на вашу думку, по-трібні нам аероплани?
— Звісно для того, щоб воюватись,— одповіли селяни.
— Так,— підтвердив літун,— це правда, авіація може бути великою й могутньою зброєю під час війни. Буржуазні держави це добре розуміють і хапаються, як можна більше, набудувати військових літаків. Отже, й ми — хочемо чи не хочемо,— але мусимо мати свою військову повітряну флоту. Але це все тільки до якогось часу. Справжнє ж велике значення авіації — не в тому! — Далі він гово-рив про те, що авіація, яка служила до останніх часів для військо-вих потреб, незабаром буде служити культурним і науковим ці-лям.— Вже й тепер,— казав він,— почали будувати аероплани й ди-рижаблі для перевозки вантажу й пасажирів, для наукових до-слідів. Прийде час, і вони будуть служити для зносин між далеки-ми країнами, що між ними лежать пустелі та непроходимі ліси й болота...— Казав про те, що і в сільському господарстві теж авіація буде мати значення, що вже й тепер в Європі і у нас навіть із ае-ропланів фотографують землю й роблять межові плани, труять сарану на полях...— Зразу навіть трудно уявити собі,— казав він,— скільки всякого полегшення, скільки користі принесе людині авіація.