— Це ще гірше, — зітхнула мама. Помовчала, а тоді знову взяла вечірку. — Який же взяти йому знак зодіаку?
— Може, червневий? У червні він з’явився над Сахарою.
— Нехай червень. Так… Знак Рака. Ось маєш: "Здійснення великих задумів натрапляє на великі перешкоди. Ризикована операція може закінчитись успішно. У сфері почуттів можна сподіватись на взаємність".
Прочитавши гороскоп, мама звеселіла.
— Непогано! І головне, бачиш, як твій і його… збігаються?
Аніту й саму вразив дивовижний збіг.
— Ну, добре, добре, а то мама як візьме собі в голову… А який він вольовий, коли б мама знала! Змусив сержанта пробачитись переді мною. Той грубіян дозволив собі нетактовність, так він як подивився на нього…
Слухаючи розповідь Аніти, мама весело сміялася, перепитувала, а в кінці сказала:
— Так їх і треба вчити хорошого тону!
Через деякий час знову поглянула на гороскоп. Замислено промовила:
— А що ж то воно за ризикована операція?
— Коли б же то знати… — зітхнула Аніта. — А може, цікавіше жити, не знаючи, що на тебе чигає завт-ра?
— Може, й так, — похитала головою мама. — Дай боже, щоб усе було добре. — Швидким жестом сухо-рлявої руки вона перехрестилася.
Аніта відчинила двері на балкон, кімнату виповнив притишений шум, а перед очима внизу, поміж тем-ними стелами кипарисів, по всьому узгір’ю засяяли вогні. Голубуваті, золотаві, яскраві, бліді — все це розсипа-но так химерно, як зорі на небі. Моря вже не видно, за лінією набережної зяє чорне провалля, неначе тут край світу.
10
В просторому кабінеті з широкими вікнами, куди сержант впустив Туо, було двоє. Лисуватий чоловік у сірому костюмі сидів за письмовим столом і знічев’я крутив у пальцях щось схоже на чорну авторучку. Ліворуч від нього стояв Фраг, поштиво схиливши голову. Коли Туо підійшов до столу, лисуватий пильно подивився на нього, поклав авторучку і запросив сідати. Туо на мить здалося, що він уже десь бачив ці гострі очиці.
Фраг притишено спитав:
— Я не заважатиму розмові?
— Навпаки, я сподіваюсь, що ви допоможете нам.
Фраг кивнув головою і сів з лівого боку столу, навскіс проти Туо.
— Скажіть, це ви надіслали телеграму президентові республіки? — звернувся до Туо чоловік у сірому.
— Так, я.
— Мені доручено вислухати вас.
— Я хотів мати розмову з президентом.
Чоловік у сірому вибачливо усміхнувся, похитав лискучою ручкою між пальцями:
— Президент дуже заклопотаний державними справами, прийняти вас доручено мені.
Втрутився Фраг:
— Ви повинні усвідомити, Туо, чи як там вас, що президент не має фізичної можливості порозмовляти з усіма бажаючими. Він не зміг би цього зробити, навіть коли б жив тисячу років…
— Так, так, вік земної людини короткий… — замислено промовив Туо, але, наскільки мені відомо, я — перший космічний гість на вашій планеті, і президент міг би знайти хоч годину…
Фраг і чоловік у сірому перезирнулися. Фраг сказав йому:
— Ну от… я вас інформував… Бачите — він знову за своє.
— Вважайте нашу розмову попередньою, — звернувся до Туо чоловік у сірому. — Скажіть, про що б ви хотіли говорити з президентом?
— Найперше, звичайно, я хотів би відрекомендуватися, розповісти про свою мандрівку, попросити, щоб припинили переслідувати мене і дали можливість поїхати до Організації Об’єднаних Націй, з трибуни якої я міг би звернутися до людей Землі.
— Мене інформували, що вас лікують, а ви кажете про якесь переслідування.
— Після катастрофи я цілком одужав, — твердо сказав Туо. — На якій підставі мене ув’язнили, так, саме ув’язнили в психіатричній лікарні? Ще раз вам заявляю: і фізично, і психічно я здоровий. І ви, докторе Фраг, будете покараний за свої насильницькі дії…
Фраг схопився, ляснув долонею по столу:
— Годі з себе дурня клеїти! Ми знаємо, що ви цілком здоровий, знаємо не менше, ніж ви. Давайте нарешті говорити як люди діла. Облиште свою казочку про космос, про сузір’я Ліри — ми не діти, ми дорослі люди! — Він підійшов до Туо, торкнувся його плеча і продовжував майже дружнім тоном: — Слухайте, пропоную вам співробітництво… Давайте, чорт забирай, домовимось, і ви негайно заміните оцього халата на модний кос-тюм. Що ви хочете?
Туо подивився на нього нерозуміюче. Спитав:
— А ви чого хочете?
Фраг підійшов до свого стільця, сів, заклав ногу за ногу. Коли заговорив, у голосі його було вдоволення:
— Нарешті я почув ділове запитання. Чого ми хочемо? Нас цікавить ваш літальний апарат. У донесенні сказано, що він летів беззвучно, зупинявся в повітрі… Це так?
— Так, — ствердив Туо. — Я довго працював над його конструкцією. Хотілося продемонструвати на Зе-млі і свої досягнення. Ми ж там не знали, що людство так відстало…
— Ну, от і продемонструйте. Вам створять усі умови — дадуть конструкторське бюро на першокласному авіазаводі… Слухайте, ви станете багатою людиною, чорт візьми!
— Я готовий допомогти людям опанувати гравітаційно-магнітну енергію, — якось аж ніби урочисто промовив Туо. — Енергію елементарних часток…
Чоловік у сірому крутив пальцями свою чорну ручку і уважно слухав. Офіційний вираз його обличчя по-чав зникати, але невеличкі очі поглядали насторожено, неначе з засідки. Фраг трохи метушливо, як для такої витриманої людини, підійшов до сейфа, що стояв тут же, під стіною, повернув ключа і відхилив масивні дверці. З-за його спини щось яскраво зблиснуло. Уздрівши те сяйво, Туо явно захвилювався, пробурмотів кілька нероз-бірливих слів і замовк.
Узявши з сейфа папку, Фраг причинив дверці, але не замкнув.
— Якщо до вашої особистої справи додасться угода про співробітництво, — сказав Фраг, кладучи папку на стіл, — причому співробітництво технічно-наукове, я це підкреслюю, — ми станемо друзями.
— Продовжуйте, продовжуйте, — обізвався чоловік у сірому, — те, що ви говорите, дуже цікаве. Я при-наймні не знаю, щоб яка-небудь лабораторія працювала над такими темами.
— Джерела енергії, якими користуємось ми на нашій планеті…
— Дайте спокій тій своїй планеті! — махнув рукою Фраг.
А чоловік у сірому вибачливо усміхнувся:
— Ах так, я забув, що ви з іншої планети… До речі, як вона зветься?
— Філія.
— Філія? Так, так, щось на зразок дочірньої фірми.
Не помічаючи, а може, незважаючи на іронію, Туо сказав: