— Нічого не вийшло, колего, — сказав доктор Альдегадо, зайшовши до кабінету головного. — Не вдало-ся встановити найменшого контакту. Він, очевидно, не знає жодного слова ні французького, ні англійського чи німецького, ні якого-небудь слов’янського. Взагалі жодного європейського слова! А розмовляє зовсім незнайомою, може, — староацтекською!
— Це було б оригінально, якби до нас прибув ацтек з якої-небудь законсервованої держави в Андах.
— Парадоксальний випадок у моїй практиці! — вигукнув Альдегадо. — Ну, ніякісінького контакту… Я раджу вам скористатися послугами філолога.
— Тобто?
— Філолога-учителя. Його треба спочатку навчити нашої мови.
— Ну, це вже в мої функції не входить, — осміхнувся головний. І щоб покращити настрій "магові", як прозвали доктора Альдегадо колеги, запросив його на обід в один із екзотичних ресторанів. Доктор прийняв запрошення і, підійшовши до магнітофона, продиктував короткий звіт про відвідини незвичайного пацієнта.
4
Лише під осінь "феномен із Сахари" зміцнів так, що не тільки походжав по палаті, а й прогулювався в саду лікарні. Одужуючого весь час супроводжувала Аніта, підставляючи під його руку своє молоде плече. По-блукають доріжками, посидять на лавочці, а тоді — на превелику радість сержанта — помаленьку йдуть до корпусу.
Хоча хворий і не міг утекти з саду — вся територія лікарні охоронялася спритно замаскованою службою безпеки, — проте сержантові одлягало від серця, коли "хитрий робот" повертався між чотири стіни. Сержант не мав сумніву, що чужинець постарається непомітно встановити зв’язок зі своїми хазяями, які чигають на білязе-мній орбіті. Аніта тільки сміялася з цих його страхів, виставляючи білі зуби. "Бач, уже весела, уже сміється! — з осудом думав сержант. — Забула свого нареченого… До цього вже липне, дурна, не вірить, що це робот. Хоча для такої гостропикої, може, нічого іншого й не залишається, як покохати робота?.."
Сержант, звичайно, знав, що Аніта тільки виконує свій службовий обов’язок, але чомусь його марудило, коли бачив золотисту руку робота на її округлому плечі.
Аніта старалася навчити свого підопічного хоч трохи розмовляти. Ішла доріжкою — показувала вперед і чітко вимовляла:
— Хо-ди-ти, хо-ди-ти, хо-ди-ти.
Сідали — вона казала:
— Си-ді-ти, си-ді-ти.
Він мовчки слухав, кивав головою, іноді — повторював. А одного разу показав рукою угору. Аніта спо-чатку не второпала, чи то він цікавиться гіллям дерев, що химерним візерунком сплелося у них над головами, чи, може, його цікавить небо. Запитливо поглянула в його великі очі, і він, ніби зрозумівши її сумнів, підвівся, пішов поміж деревами і вказав на чисту латку синього неба.
— То небо, — сказала Аніта.
— То небо, — повторив він і тицьнув пальцем себе в груди.
— Небо, — повторила дівчина, і він за нею:
— Небо, небо!
Показав навколо, і Аніта здогадалася:
— Земля.
Тоді він, супроводжуючи свої слова жестами, виразно промовив:
— Ти — земля, я — небо.
— Ви з неба? — здивувалась Аніта і тієї ж миті пригадала сержантові балачки. Холодок остраху пробіг по її тілу: "Невже правда?"
Неначе відчувши її страх, він лагідно погладив дівоче плече і повторив:
— Я — небо, ти — земля.
Аніта усміхнулася якось ніяково, вибачливо. "Або він не усвідомлює значення цих слів, або… не всі дома", — подумала дівчина.
— Туо — небо, Аніта — земля, — повторив кілька разів, і дівчина зрозуміла, що його звуть Туо.
— Я — Аніта, ви — Туо, так?
— Так.
Увечері він раптом знову захотів пройтися садом. Незважаючи на сержантове невдоволення, Аніта піш-ла. Туо зупинився подалі від дерев і довго мовчки дивився на всіяне зорями небо. Щось було незвичайне в його позі — постать видовжилась, напружилась, здавалось: ворухне руками, немов крилами, і полине в безмежжя Всесвіту. Мимохіть Аніта вхопилась за його лікоть і відчула, як тремтить його рука. Притулилась до його плеча, і Туо поволі заспокоївся.
— Зорі, — прошепотіла Аніта, і в голосі її забриніла якась незрозуміла їй самій туга.
— Зорі… — повторив Туо, схиливши голову. — Зорі…
Вечір був напрочуд гарний — синій кришталь, покраплений у глибині золотими цяточками. Світлі плями далеких галактик. Тиша. Ледь відчутний аромат квітів.
Туо глибоко зітхнув — так зітхають усі засмучені люди — і рушив назад до корпусу. Аніту теж охопив якийсь сумовитий настрій, і вона йшла мовчки.
З кожним днем Туо не тільки зміцнювався фізично, а й робив неабиякі успіхи у вивченні мови. Не більше тижня було йому потрібно, щоб навчитися вільно розмовляти з Анітою на побутові теми. Буквально за кілька днів незвичайний учень опанував письмо і читання. Тепер кожного ранку він просив свіжих газет і журналів і не випускав їх із рук, доки не перечитував усього, навіть кримінальної хроніки.
— Невже вас цікавлять газетні плітки? — дивувалась Аніта.
— Мене все на Землі цікавить, — відповідав Туо, — і як ви працюєте, вчитесь, і як відпочиваєте, і як ви організовані. Дуже кортить дізнатися про поведінку землян у випадкових ситуаціях, в радості, у горі…
І Аніту, і головного лікаря непокоїло те, що в розмовах він ставив себе поза людством, дивився на все з якоїсь сторонньої точки зору, вважав себе людиною, але не землянином. Природно, що це наштовхувало меди-ків на думку про психічну ненормальність. А для сержанта це було ще одним аргументом на користь "біоробо-тної гіпотези", про що він і писав у кожному донесенні начальству.
Туо, звичайно, не знав, які дискусії точаться навколо його особи, і продовжував жадібно вчитися. Книж-ки із всесвітньої історії неначе ковтав. Кожного дня вимагав нових і нових.
Якось аж зітхнув, повертаючи Аніті черговий фоліант:
— Ну й історія ж у вас…
— Нашої країни? — з чемності спитала Аніта.
— Всіх країн і племен. Вожді, фараони, царі, імператори, королі, президенти… Просто смішно, комедія.
— Чому комедія?
— Люди творять собі ідолів. Дикунство! Хіба оті царі не з таких самих клітин збудовані?
Аніта заспішила з палати.
Але доручення головного лікаря — доставляти з бібліотеки всі книги, яких тільки не попросить їхній за-пеклий читач — виконувала ретельно. Переглядаючи список прочитаних книг, її шеф відзначав, що тут є певна система: після загальної історії пацієнт взявся за історію науки і техніки, потім проштудіював історію мистецтва, ознайомився з демографією, основними релігійними системами. Та коли він протягом якихось десяти днів прочитав… усю Британську енциклопедію, головний лікар знизав плечима і більше не цікавився, які книги но-сить пацієнтові Аніта.