Археоскрипт

Сторінка 29 з 32

Бережний Василь

— Окупація!

— А може, з піраміди вискочить яка-небудь нечиста сила!

— Ей, хлопці, дайте сигарет!

Але хлопці в зеленому мовчки походжали біля своїх вогневих точок, наче й справді ждали нападу. Кіль-ка офіцерів підійшло до воронки, в якій стирчав пірамідальний бункер Археоскрипту, і дали робітникам арома-тних сигарет.

Через деякий час прилетіло ще п’ять "комах" — кожна тримала в лапах по танку… Хрокання моторів дробило, різало і перетирало ясноту погожого дня, і хмарки синього диму здавалися особливо ядучими на тлі молочного неба.

Фаусто Лабан ходив, задоволено потираючи руки,— підтягнутий і строгий. Транспортери виносили й виносили з розкопу землю, охорона прибула — чому ж йому не бути задоволеним?

Туо ж був до краю здивований, навіть розгублений. Мовчки дивився, як люди, одягнуті в однакові строї, слухаючись наказів таких же самих людей, тільки не з такими погонами, діють, як автомати, живі, досконалі автомати.

— Що все це означає? — стримуючи роздратування, спитав у Лабана.

— Дорогий Туо, ми живемо в неспокійний час… Та й взагалі, як тільки чутка про Археоскрипт просо-читься з пустелі, сюди рине стільки інтересантів, що й працювати нам не дадуть. От я і вжив заходів для охоро-ни… Я вас розумію — на Філії немає держав, немає армій, і оці мої заходи можуть здатися вам… дикими. Але це не так. Ви ж добре знаєте — в Археоскрипті є надзвичайно важливі речі, це ж не просто археологічна знахідка. І ми зобов’язані, мусимо вжити заходів для збереження…

— Я просив скликати сюди вчених світу, громадських діячів. Розкрити Археоскрипт перед очима всього людства — хіба це не найбільша гарантія безпеки?

— Відомство, яке фінансує нашу експедицію, вважає, що передчасно демонструвати знахідку не в інте-ресах держави. Спочатку треба ознайомитись самим, розібратись в усіх матеріалах, класифікувати, розшифрувати наукові й технічні записи, а тоді вже…

— А ви не вважаєте, що я, як керівник експедиції, можу відсторонити вас від роботи?

— Я не радив би вам цього робити, — усміхнувся Лабан. — Досі в нас з вами були хороші контакти, спо-діваюсь, що ми їх ще більше зміцнимо. Ви ж учений, дорогий Туо, нащо вам звертати увагу на те, що не стосується науки? На ваш рахунок в швейцарському банку регулярно надходять солідні суми, по завершенню експедиції ви станете мільйонером… Тож давайте займатись виключно наукою…

Туо мовчав, і Лабан, окинувши поглядом розкоп, казав далі:

— Хоча, на вашу думку, охорона й не потрібна, але ж згодьтеся, що й шкоди ніякої вона не завдає. Військові не заважають нам працювати. Навпаки, вони ще допоможуть при нагоді.

— І ви вважаєте, що це морально — одній державі привласнювати те, що належить усьому людству?

Фаусто Лабан знизав плечима:

— Про яку мораль ви говорите?

— Звичайну, людську мораль.

— Правду кажучи, я не знаю, чи існує якась загальна, універсальна мораль… Все це поняття розпливчаті, і кожен трактує їх по-своєму. Я вважаю моральним усе, корисне моїй країні.

— А конкретніше — відомству, яке вам платить?

Фаусто Лабан криво усміхнувся:

— От уже й сатиричні стріли… Зрештою, дорогий колего, я не філософ і ніякий не теоретик. Я людина діла. Зараз мене турбує одне: як ми відкриємо цього пірамідального куба? Чи будемо розрізувати, чи, може, якимось іншим способом…

Туо мовчав, щось про себе обмірковуючи, потім окинув поглядом табір, високий земляний вал, гелікоп-тери і вантажні машини. Зітхнув:

— Коли буде повністю обкопано — тоді вирішимо. Треба спочатку оглянути.

— Гаразд, — погодився Лабан, — так і зробимо.

Він пішов до розкопу пружними кроками, аж підстрибуючи; Туо почовгав до Анітиної палатки, опустивши плечі, неначе на них лежав важкий тягар.

— Ой, коли б ти знав, який мені сон приснився! — Аніта простягла до нього теплі руки. Він поцілував ті руки, і лице йому трохи прояснилося.— Ти чомусь сумний? — Аніта заглянула в його зіниці. — На дні твоїх очей немає сміху… Перестань, чуєш? Перестань сумувати. Я ж з тобою!

Вона пестила його, термосила, жартувала так щиро, так по-дитячому, що він таки усміхнувся:

— Ох ти, моя зоре!..

32

Минув тиждень, доки обкопали величезного тетрагексаедра — він стояв у глибокому котловані, відстовбурчивши у всі боки по чотиригранній піраміді. Солдатам він нагадував металевого протитанкового їжака; Фа-усто Лабан, дивлячись на нього, думав про піраміди фараонів; Туо міркував: чому вони обрали таку форму бун-кера, а, скажімо, не кулю? Аніта і Марта дивилися на бункер, як на якийсь театральний макет; художник меха-нічно, але досить спритно переносив грані на папір і… думав про Марту, а кінооператорові, що ретельно фіксу-вав усе на плівку, ввижався найдорогоцінніший з мінералів — діамант.

Всі, окрім вартових, стовпилися на земляному валу, сотні пар очей жадібно обмацували грані. З розкопу, натужно ревучи, виповз екскаватор, і тепер там не було нічого, тільки наїжачений пірамідами куб. Довгими тисячоліттями носила його Земля в своїх грудях, а тепер ось віддає людям. Осколок далекого минулого, такого далекого, що й уявити важко.

Коли сизий дим від мотора розвіявся, в котлован зійшли двоє — високий, міцний Туо в білому шоломі і легкому сірому костюмі та низенький супроти нього Лабан, у шкіряних шортах. Туо ступав широко, лишаючи глибокі сліди у свіжому грунті, Лабан трохи відставав, хоч і проворно перебирав своїми волосатими ногами.

Сонце ще тільки підбивалося угору, і нижня частина бункера була в тіні, зате верхня піраміда купалася в сяйві, кидаючи у вічі людям срібні відблиски.

Обійшовши навколо, Туо зупинився в тіні. Одразу ж туди вдарив сніп яскравого проміння з прожектора.

— Ну, що там? — спитав задиханий Лабан.

— Там он видніється напис. — Туо вказав рукою в гору. — Треба підйомника.

Лабан гукнув до водія, що стояв у натовпі, і той через кілька хвилин уже спускався в розкоп, сидячи за кермом свого яскраво розмальованого вантажопідйомника. Розвернувся і став, де йому вказав Туо. Ажурна стріла зламалася в шарнірах і опустила до землі металевий короб. Туо, не відчиняючи дверцят, переступив через борт і махнув рукою. Загурчав мотор, і короб поплив угору. На висоті метрів у п’ять Туо знову махнув ру-кою, і стріла застигла, потім подала його впритул до верхньої піраміди. Мотор замовк. Туо деякий час мовчки вдивлявся в рядок, викарбуваний біля основи піраміди. Спохмурніле його обличчя заясніло усмішкою.