"Сніг почав танути. Граки прилетіли",— подумав, дивлячись на них, Сідалковський. Та несподівано вдарили приморозки. З боку Дульченко повіяло холодом. Сідалковський зіщулився, боячись прихопити пневмонію. Грак підібгав крильця і несподівано защебетав голосом птиці, назви якої Сідалковський не знав навіть по-латині.
— Тьотя Маруся, тьотя Маруся,— підстрибував Грак на місці.
"Чого не зробиш ради шпаківні,— міркував Сідалковський.— Грак почав витьохкувати".
— Я вам не тьотя Маруся, і взагалі — не тьотя й не сестра. Мене звати Маргарита Ізотівна,— голос ішов ніби з дна льоху тресту їдалень і ресторанів.
— Але, Маргарито Ізотівно,— Грак наближався до неї курячими кроками.
Дульченко зреагувала на його наближення і відступила на крок. Підійшла до сейфа і взяла для чогось чорнильницю, яка ще зовсім недавно носила свій порядковий номер — другий.
— Грак, не підходьте. Я вам не Зося. Це може погано скінчитися...
— Ну, що ви, Маргарито Ізотівно, що ви? — лащився Грак.
Складалося враження, ніби він підповзає до жінки на животі. У ці хвилини Євмен на когось скидався, але на кого саме, Сідалковський визначити не міг.
— Ну, що ви, Маргарито Ізотівно, ви ж така мила і добра жінка! — У Грака з'явився ще якийсь голос, заколисуючий.
Сідалковський і цього разу втратив усяку орієнтацію. Можливо, саме таким підсолодженим голосом сирени кликали до себе Одіссея. Але Євграф не був того певний, бо ніколи голосу сирен не чув.
— Я тільки вам щось на вушко,— стелився по землі хмелем Грак.— Тільки на вушко...
"Бути великій битві,—подумав Сідалковський. — Сім днів, сім ночей падатимуть з неба стріли. Шоломи тріскатимуться, як перестиглі кавуни на баштані". Та він помилився. Раптом до його вух долинув сміх Маргарити Дульченко.
— Зійшли сніги з гори Кіліманджаро,— розвів руками Сідалковський.
— Та невже? — запитала Маргарита Ізотівна, дивлячись на Грака такими очима, як Колумб на нововідкритий материк.— Я вам принесу ще не такі...
— Метаморфози! — дивувався Сідалковський.
Маргарита Ізотівна неначе переродилася. Вона виявилася напрочуд доброю і симпатичною жінкою, чого він за нею раніше не помічав, так щиро й голосно сміялася — тепер уже з дотепів Грака,— що сльози лились на підлогу. Сідалковський не міг зрозуміти, плаче вона чи сміється.
— Період пізнього Відродження,— мовив Сідалковський. — Ну й Грак, ну й кадра!— згадав він слова Стратона Стратоновича.
Навіть Карло Іванович Бубон приплив до приймальні, аби глянути, що тут трапилося.
— Я так і думав! Нема чого робити людям,— пробурчав Бубон і поплив далі.
Маргарита Ізотівна, як дівчисько, показала йому язика.
— Альпи наші. За вами майбутнє, Грак,— вийшовши в коридор, потис йому руку Сідалковський.— Модерніст вам не конкурент, хоч віднині ви його ворог "номер один". Останнє слово за генералом. Попереду одинадцятий подвиг Геракла. Темне й загадкове царство Аїда...
Грак самовдоволено посміхався.
РОЗДІЛ VII,
в якому розповідається про інтелект, неприємні асоціації, інтуїцію, Бріжіт Бардо, імпортні підтяжки, перестиглі знаменитості, їхніх коханок, Карапет-старшу та її ходу
Ранок сім'ї Карла Івановича Бубона завжди був лагідний і спокійний, наче лисина на голові господаря. Бубон-старший їв гречану кашу з вишкварками. Дем'ян — капаму з горіхами та липовим медом. Це підвищувало, як дізнався Карло Іванович, Дем'янів інтелект. На друге йому подавали манну кашу з козячим молоком або молоко з медом. Перше надавало Бубону-молодшому повноти і габаритності, друге — піднімало його войовничий дух.
Муза теж любила мед, але тільки для інтелекту. Каші вона не вживала, бо це порушувало лінії, з яких в майбутньому мала вийти жіноча грація. Тому їла тільки морквяні котлети чи капустяні зрази із запеченими грушами, а інколи ябчанку в сметані чи на майонезному соусі.
Сама Мацеста Єлізарівна, котра користувалася "Книгою корисних порад", як суддя кодексом, і поступалася у знанні кулінарних рецептів хіба що перед Маргаритою Ізотівною, найбільше полюбляла мантульки по-одеськи та пундики по-херсонськи.
Окрім гречаної каші з вишкварками, яку Карло Іванович любив більше, ніж бухгалтерський арифмометр марки "Фелікс", він поважав також крученики і смажені лисички з паніровочними сухариками, що смакували йому зі свіжими помідорами. Але це були страви сезонні, і тому він вживав їх лише на день свого народження. На щастя, Бубон-старший народився своєчасно: тої пори лисички на базарі продавали якнайдешевше, а помідорів ніхто не хотів брати навіть за півціни.
У домі Бубонів їжі надавалося особливого значення, бо Тато Карло був певний, що розумові здібності цілком залежать від правильного харчування. Ховрашкевич з цього приводу мав свою теорію, але Карло Іванович на те не звертав уваги і дотримувався власної точки зору, яку він вичитав в одному з наукових журналів, але нікому про це не казав. Бо і йому, як усім, теж хотілося мати свою думку і тримати її при собі.
Карло Іванович ніколи нічого не доїдав до кінця. Навіть гречаної каші. Особливо, коли Мацеста Єлізарівна подавала йому ту кашу з молоком. Він її, не поспішаючи, вичерпував, як вино з балії, і коли ложка торкалася дна, яке з'являлося з-під молока, наче лисина, це викликало в Карла Івановича неприємні асоціації. Тож він, як правило, залишав трохи каші на дні. Мацесті Єлізарівні доводилося доїдати після всіх, бо, як вона казала, свиней у домі Бубонів не було, а посуд, як і сорочка Сідалковського, постійно вимагав чистоти.
Сьогодні ранок у Бубонів був особливий. Дем'ян нарешті пройшов "філіппіки" Ціцерона і приступив до його не менш палких промов проти Катіліни, тобто до так званих "катілінарій". Муза закінчила другий клас музичної школи і готувалася до третього. Мацеста Єлізарівна придбала у знайомої перукарки шиньйон, який нагадував віхоть соломи, вирваний бурею із стріхи хліва.
Мав щось і сам Карло Іванович Бубон, але від своїх домочадців приховував, бо не знав, як це для нього може скінчитися. Тому з якимсь ледь вловимим острахом поглядав на Мацесту Єлізарівну, якої боявся не менше, ніж ревізорів. Тільки їх він ненавидів, а Мацесту кохав і мріяв до старості проспати з нею на одній подушці. Карло Іванович дивився на неї і час від часу хапався то за груди, як хворий на серце, то за нагрудну кишеню, де лежали ліки, котрі, як йому здавалося, він раптом загубив. Мацеста Єлізарівна, як усі жінки, більше відчувала, ніж розуміла, інтуїтивно здогадувалася, що в Бубона щось негаразд, але що саме — ще не знала.