Аріель

Сторінка 28 з 53

Олександр Бєляєв

Критою, з легкими примхливими колонами галереєю, що відкривала вид на дзеркально-спокійне озеро, вони перейшли на половину раджі. Величезні зали з склепіннями, вкритими ліпними орнаментами, з колонами і нішами, вимережаними арабесками, фантастичними квітами, звірами й птахами, змінювались, як у химерному калейдоскопі. Аріелю іноді здавалося, що все це він бачить у сні. Сильно пахло аттаром — запашним маслом з розчином есенції далматської троянди і пряним духом квітучих олеандрів, які стояли у великих вазах, оздоблених блискучою кольоровою глазуррю. Від ароматів і строкатості в Аріеля почало паморочитися в голові.

— Стійте тут, — наказав Мохіта слугам, що охороняли Аріеля, коли вони підійшли до пурпурової завіси з золотими кільцями.

За завісою чувся чийсь гнівний голос. Слуга смикнув за кінець вірьовки, що зв'язувала руки Аріеля. Аріель зупинився.

Мохіта з хвилюванням прослизнув за завісу.

Кланяючись до землі, він почав наближатися до раджі, обличчя якого дедалі більше хмурніло. Крім цього обличчя, Мохіта нічого не бачив.

— Я тебе не кликав, Мохіта! Чому ти прийшов? — суворо спитав раджа.

Мохіта, все ще принизливо кланяючись і звиваючись усім тілом, підійшов до владики і щось прошепотів йому на вухо. На обличчі раджі з'явився вираз подиву, недовір'я, цікавості, знову подиву і знову недовір'я.

Мохіта хвилюючись стежив за цією зміною.

"Тільки б не вигнав!" — думав він.

— Добре. Покажи його. Але якщо ти обдурюєш мене, то пам'ятай: твої дружини сьогодні ж надінуть біле вбрання вдів!

Мохіта, не дослухавши раджу, кинувся за завісу і наказав увести Аріеля.

Юнак увійшов у зал і в першу хвилину був засліплений. Яскраве проміння сонця проникало звідкись згори і грало на золоті стін, колон, виблискувало на коштовному камінні, яким був усіяний одяг людей, що стояли біля легких витих колон. На малинових килимах і подушках, під синім пологом, лежав величезний злиток золота, виблискуючи райдугою.

Опам'ятавшись, Аріель побачив: те, що він вважав за злиток золота, було самим раджею в золотім убранні. Діаманти і алмази на його одязі, очевидно, коштували мільйони, а на лобі виблискував такий величезний діамант, що його важко було навіть оцінити.

Раджа був темношкірий, з плоскуватим носом і товстими, майже негритянськими губами чоловік, хоч у його жилах текла, як стверджували родовідні записи, кров найчистішого індуса.

Своїми чорними блискучими очима раджа мовчки вп'явся в Аріеля. Тільки школа Дандарата допомогла Аріелю витримати цей погляд.

Потім раджа поглянув на людей, що оточували його. їх одяг міг позмагатися в яскравості й строкатості з оперенням павичів і папуг.

Раджа наказав Аріелю підійти ближче.

Слуги підштовхнули юнака в спину.

— Хто ти? — спитав раджа.

Аріель, ще не вирішивши, як йому поводитися, мовчав,

— Хто ти? — перепитав раджа по-англійськи, думаючи, що Аріель не знає мови хіндустані.

Юнак, як і раніше, мовчав.

Мохіта, в свою чергу, задав те ж запитання мовами бенгалі, маратхі, потім з арійських мов перейшов на дравідські — телугу, таміль, нарешті на тібето-бірманські... Той же результат.

Раджа насупився і сказав:

— Він або глухий, або впертий. Проте я змушу його говорити! — І очі його блиснули. — Ти вмієш літати? — спитав раджа, переходячи знову на хіндустані.

Мохіта не витримав і, підійшовши до Аріеля, вдарив його в потилицю:

— Та говори ж, осел, якщо не хочеш зовсім втратити мову!

Уста Аріеля здригнулись, але він нічого не сказав. Він вирішив: коли прикинеться глухим і не покаже, що вміє літати, — його, можливо, відпустять.

Раджа вирвав з рук слуги віяло, яким той обвівав його, і кинув на Мохіту, затупотів ногами, заревів:

— Негідник! Привів мені якогось йолопа!..

— Змилуйся, владико життя мого! — вигукнув Мохіта, падаючи перед раджею навколішки. — Я не брехав! Запитай їх, — він показав на слуг, — запитай мою дружину Бінтьяба-сіні. Всі бачили, як ця людина чи дух у плоті літав! Накажи бити його канчуками, і він заговорить і полетить!

— Йому не уникнути канчуків, але поки що матимеш їх ти! — Раджа ляснув у долоні.

Завіса праворуч від трону розсунулась. Біля раджі з'явився величезний кучерявий чоловік, як ебенове дерево, з канчуком-семихвісником у руці, завжди готовий виконати наказ владики.

Раджа мовчки показав на Мохіту. Кат, з свистом змахнувши канчуком, ударив. Мохіта, лежачи на підлозі, несамовито заверещав і весь скоцюрбився, підібгавши руки й ноги.

Аріель випростався і раптом сказав:

— Припиніть це! Так, я можу літати!

Канчук ката застиг у повітрі, а раджа з переляку відкинувся на подушки, потім закричав до слуг:

— Тримайте міцніше вірьовку! Якщо полетить, усім вам голови позриваю!

Аріель опустився на підлогу. Мохіта охав, але обличчя його сяяло. Гроза минула! Він підвівся рачки і сів тут же на підлозі.

— Хто ти? — знову спитав раджа, не без страху дивлячись на Аріеля.

Аріель найбільше побоювався того, що його можуть відправити назад у Дандарат, і тому сказав:

— Я не знаю, хто я і звідки прийшов.

Раджа був зовсім спантеличений.

— Як же так ти не знаєш? Ти ж залетів у мій парк з вулиці. Ну, а раніше де ти був?

— Я про це знаю стільки ж, скільки знає новонароджене немовля. Я усвідомив себе на вулиці, звідки прилетів. — Аріель говорив перше-ліпше, що йому спадало на думку.

— Але звідки ж ти знаєш про новонароджених немовлят? — спитав раджа.

Аріель збентежився, не знаючи, що відповісти.

— Ти, здається, плутаєш, — сказав раджа. Але в його голосі вже не було гніву.

Літаюча людина глибоко вразила його уяву. З цією чудесною людиною треба бути обережнішим. І потім, яке надбання! Ні фараони, ні наймогутніші імператори й королі не мали такої іграшки! Якби тільки приручити цього двоногого птаха!..

— Як тебе звуть?

Аріель подумав і відповів:

— Сіддха.

Це було ім'я одного з духів індуської міфології.

— Сіддха? Хай буде Сіддха, — сказав після паузи раджа.

— Найвсемилостивіший владико! — нагадав про себе, оживши, Мохіта.

Раджа кинув на нього ласкавий погляд і сказав:

— Скарбник видасть тобі крор рупій... І сімсот лаків рупій... за сім шрамів на тілі, які ти дістав.

Мохіта вклонився до землі. Стільки тисяч рупій раджа, звичайно, не дасть йому, та все ж не залишить без нагороди.