Ібрагім, лишившись на самоті, ледве міг опам'ятатись. Він був у Петербурзі, він бачив знову велику людину, біля якої, ще не знаючи їй ціни, прожив він своє дитинство. Майже з каяттям признавався він у душі своїй, що графиня Д., вперше після розлуки, не була цілий день єдиною його думкою. Він побачив, що новий спосіб життя, який жде його, діяльність і постійна робота можуть оживити його душу, стомлену пристрастями, безділлям і таємною тугою. Думка бути сподвижником великої людини і спільно з нею впливати на долю великого народу викликала в ньому вперше благородне почуття честолюбства. У цьому настрої він ліг у приготоване для нього похідне ліжко, і тоді звичне сновидіння перенесло його в далекий Париж, в обійми любої графині.
РОЗДІЛ ІІI
Мов хмари серед неба.
Так думи в нас легкий міняють oбраз,
Що любимо, те завтра ненавидим.
В. Кюхельбекер.
Другого дня Петро за своєю обіцянкою розбудив Ібрагіма і поздоровив його капітан-лейтенантом бомбардирської роти Преображенського полку, в якій він сам був капітаном. Придворні оточили Ібрагіма, кожен по-своєму старався привітати нового улюбленця. Пихатий князь Меншиков дружньо потиснув йому руку. Шереметєв запитав про своїх паризьких знайомих, а Головін покликав обідати. Цей останній приклад наслідували й інші, так що Ібрагім дістав запрошень принаймні на цілий місяць.
Ібрагім проводив дні одноманітні, але діяльні,— отже, не знав нудьги. Він день від дня більше прихилявся до государя, краще пізнавав його високу душу. Стежити за думками великої людини є наука найцікавіша. Ібрагім бачив Петра в Сенаті, де з ним сперечались Бутурлін і Долгорукий, де розглядав він важливі потреби законодавства, в адміралтейській колегії, де утверждав морську велич Росії, бачив його з Феофаном, Гаврилом Бужинським і Копієвичем, у часи відпочинку, коли він розглядав переклади іноземних публіцистів або відвідував фабрику купця, робочу кімнату ремісника і кабінет ученого. Росія здавалась Ібрагімові величезною майстернею, де рухаються самі машини, де кожен робітник, підлягаючи заведеному ладу, зайнятий своєю справою. Він вважав і себе зобов'язаним трудитись біля власного верстата і намагався як можна менше шкодувати про розваги паризького життя. Найважче було йому віддалити від себе іншу, милу згадку: часто думав він про графиню Д., уявляв її справедливе обурення, сльози і смуток... але іноді думка жахлива стискала йому груди: розваги великого світу, нове кохання, інший щасливець— він здригався; ревнощі починали вирувати в африканській його крові, і гарячі сльози готові були текти по його чорному обличчю.
Одного ранку сидів він у своєму кабінеті, оточений діловими паперами, як раптом почув голосне вітання французькою мовою; Ібрагім швидко обернувся, і молодий Корсаков, якого покинув він у Парижі, у вихорі великого світу, обняв його з радісними вигуками. "Я тільки що приїхав,— сказав Корсаков,— і прямо прибіг до тебе. Усі наші паризькі знайомі тобі кланяються, шкодують, що ти відсутній; графиня Д. наказала кликати тебе неодмінно, і ось тобі від неї лист". Ібрагім схопив його з трепетом і дивився на знайомий почерк напису, не сміючи вірити своїм очам. "Який я радий,— продовжував Корсаков,— що ти ще не вмер від нудьги в цьому варварському Петербурзі! що тут роблять? чим займаються? хто твій кравець? чи заведена у вас хоч опера?" Ібрагім неуважно відповів, що, мабуть, государ працює тепер на корабельній верфі. Корсаков засміявся. "Бачу,— сказав він,— що тобі тепер не до мене; іншим часом наговоримось досхочу; їду представлятись государю". З цими словами він обкрутнувся на одній ніжці і вибіг з кімнати.
Ібрагім, лишившись на самоті, швидко розпечатав листа. Графиня ніжно йому жалілась, дорікаючи за нещирість і недовірливість. "Ти кажеш,— писала вона,— що мій спокій дорожчий тобі над усе на світі. Ібрагіме! коли б це була правда, чи міг би ти допустити мене до такого стану, до якого призвела мене несподівана звістка про твій від'їзд? Ти боявся, щоб я тебе не затримала; будь певний, що, незважаючи на моє кохання, я вміла б ним пожертвувати заради твого щастя і того, що ти вважаєш своїм обов’язком". Графиня закінчувала лист пристрасними запевненнями в коханні і заклинала його хоч зрідка їй писати, якщо вже немає для них надії знову побачитись коли-небудь.
Ібрагім двадцять разів перечитав цей лист, у захваті цілуючи безцінні рядки. Він палав від нетерплячки почути що-небудь про графиню і зібрався їхати до адміралтейства, сподіваючись там застати ще Корсакова, але двері відчинились, і сам Корсаков з'явився знову; він уже представлявся государю — і за своїм звичаєм, здавалося, був дуже задоволений собою. "Entre nous*, — сказав він Ібрагімові,— государ дуже дивна людина; уяви, що я застав його в якійсь полотняній фуфайці, на щоглі нового корабля, куди змушений я був видиратися з моїми депешами. Я стояв на мотузяній драбині і не мав досить місця, щоб зробити пристойний реверанс, і зовсім зніяковів, чого зроду зі мною не траплялось. Але ж государ, прочитавши папери, подивився на мене з голови до ніг і, мабуть, був приємно вражений смаком і пишнотою мого вбрання; принаймні він посміхнувся і запросив мене на сьогоднішню асамблею. Але я в Петербурзі справжній чужинець, під час шестирічної відсутності я зовсім забув тутешні звичаї, будь ласка, будь моїм ментором, заїжджай за мною і представ мене". Ібрагім погодився і поспішив обернути розмову на предмет, більш для нього цікавий. "Ну, що графиня Д..?" — "Графиня? вона, розуміється, спочатку була дуже засмучена з твого від'їзду; потім, розуміється, помалу втішилась і взяла собі нового коханця; знаєш кого? довготелесого маркіза R.; що ж ти витріщив свої арапські білки? чи все це здається тобі дивним; хіба ти не знаєш, що довгий сум не в природі людській, особливо жіночій; подумай про це гарненько, а я піду, спочину з дороги; не забудь же за мною заїхати".
Які почуття наповнили душу Ібрагіма? ревнощі? шал? відчай? ні; але глибокий, пригнічений смуток. Він повторював собі: це я передбачав, це повинно було трапитись. Потім відкрив лист графині, перечитав його знов, повісив голову і гірко заплакав. Він плакав довго. Сльози полегшили його серце. Поглянувши на годинник, побачив він, що час їхати. Ібрагім був би дуже радий уникнути цього, але асамблея була справа службова, і государ суворо вимагав присутності своїх близьких осіб. Він одягнувся і поїхав за Корсаковим.