— Осінь зближається, дитинко, робота з усіх кутків заповідається, піди сама до них, вони тебе радо приймуть. Це люди з культурою в крові.
— Ви знаєте, тіточко, що я тепер лиш або з вами, або з дідунем виходжу між "люди".
— Боягуз, — зажартувала тета Оля.
— Дідуньо тому винен.
— А з Гафійкою таки вийшла. Видко, тобі треба частіше сходитися з Гафійкою. Зрештою з Оксаною ви не повинні бути чужими, бо твоя кузинка Ева Захарій заручена з братом Оксани, Цезаревичем. Знаємо, що дідо не симпатизує з Цезаревичами. Коли ти зайдеш туди сама, він буде менше противний, а коли зі мною, то буде відказувати. Тому ти піди сама, а я за тобою зайду.
Вони знали, чому директор Альбінський ставився ворожо до всяких знайомостей Дори. Вона врятувалася, так сказати б чудом із страшної катастрофи, дбайливість лікарів ледве відвернула її від божевілля. Вона була йому задорога, як єдина його перлина. Після смерти Егона як єдиний її опікун дістав від дирекції залізниць відповідне, повне відшкодування для молодої вдовиці і за високу готівку закупив гарний шмат лісу, з якого мала вона колись жити. Спокійні давні часи минули, світ почав переіначуватися і він постановив, що як довго живе, буде підготовляти Дору до теперішньої дійсности, вчити її життєвого реалізму. Крім цього, в усіх його поступках гамував його той колишній божевільний "проклін". Ні, ні, він з такими людьми, як Цезаревичі, не хоче мати нічого до діла!
*
В тиждень пізніше по обіді впав раптовий дощ. Так несподівано, як упав, так і минув. Сонце показалося наново, деревина блистіла від краплини і в зільниках цвіти тремтіли по купелі.
В зільнику вешталася Дора, обережно, але немилосердно стинаючи рожі. Зложила з них китицю і хвилинку дивилася на неї. Ввійшла нечутно до дідової кімнати, щоб повідомити його, що виходить з дому. У руках тримала прегарну китицю і кришталевий дзбаночок, повний золотого меду.
— Я йду, дідуню, до панства Цезаревичів. У відповідний час зайде за мною тета Оля. Не журіться за мене.
І схилилася, щоб зложити на його руці цілунок. Дідо стиснув її руку, мов кліщами, і сказав:
— Ти противишся мому бажанню і ідеш до дому, який я вважаю для твоєї особи за невідповідний.
Дора поблідла і, витягаючи насилу свою руку з дідової, сказала:
— Тета Орелецька — ваша рідна сестра, коли вона не вагалася згодитися на заручини Еви з Юліяном Цезаревичем, хоч Ева така талановита дівчина, що займе колись в українськім суспільстві поважне становище, то чому мені, її кузинці, не можна знайомитися в рідні того нареченого з чесними жінками?
Альбінський усміхнувся.
— Тета Орелецька могла також свою внучку з ким іншим заручити, як з богословом та ще й сином ремісника!
— Він лагодився на професора гімназії, а може, й університету.
— То чому пішов на богослов’я?
Дора мовчала, не знаючи, що відповісти.
— Його батько був годинникарем, — відповіла сміливо.
— Теж особистість! — кликнув директор із нетаєним глумом.
— Дідуню, — сказала Дора, — я не хочу вам перечити в річах, яких я не розумію, але наука Христова вчить нас, що перед Богом ми всі рівні, всі. І тому я не розумію, чому має одно бути гірше, бо походить із нижчого стану, а друге ліпше, бо з вищого.
— Тета Орелецька не є для мене міродайна, — завернув завідатель до попереднього аргументу.
— Але Ева і родичів має.
— Справді. Мати — попадя, яких є тузинами, а батько — наївний піп, то й справка героя вдалася.
— Вони з любови заручилися, дідуню.
— Я бачу, що ти дуже добре поінформована про попівсько-покутівські справи.
— Ні, дідуню, не дуже. Дещо знаю від тети Олі, а про свої заручини писала мені Ева Захарій сама.
— А я тобі щось інше скажу: що моя сестра — Орелецька, теща о. Захарія, нещаслива через свій наліг, відомо також і те, що вона грошовита пані. Юліян Цезаревич не був із тих, щоб не знав про одно і друге. Загніздився в Покутівці, зблизився до парохії, а що має бути гладкий, то закинув вудку і зловив золоту рибку-одиначку, спадкоємницю бабуні. Цезаревичі завсігди були вбогі. При такій невістці, як Ева Захарій, Цезаревичі зможуть огрітися.
— А я все стою на тім, що їх лиш сама любов злучила.
— А я лише одного хотів би дожити, — докинув, — щоб побачити, як колись Ева получить обов’язки попаді і лікарки. Але вона талановита, з правдивою кров’ю Альбінських, вона в кожній ситуації дасть собі раду.
— Дідуню, — відповіла Дора, — я все відчувала, що ваше серце не було настроєне добре до Цезаревичів, що в вас є до них нехіть. Чи це, може, тому, що вони українці? Чи ми тому винні, дідуню? А коли ні, то за що їх уникати і понижати? Вразили вас?
Він тріпнув рукою, начеби його щось укололо, і сказав брутально:
— Іди!
Переступаючи поріг, вона оглянулася.
— Як вернусь, дідуню, то зайду до вас, щоб оповісти, як там було!
Не маючи охоти стрічатися з людьми, що цікавилися гарною молодою вдовою і зазирали за нею, вона пішла коротшою дорогою, просто на узгір’я, де стояв шкільний будинок — тепер власність пані директорової Рибко. По раптовім дощі в каштановій алеї залишилися тут і там, мов дзеркалеві, цятки води, які Дора то обходила, то перескакувала.
Вона була трохи зворушена. Вона буде в тих Цезаревичів уперше. Знає розклад їх мешкання і деякі родинні справи. На душі мов несла гріх. Цезаревичі, хоч рідко, а все ж бували в тети Олі коротко через дідуневу нехіть до них. Її тепер покидає відвага зайти до них. Тета Оля сказала їй, що вони врадуються її приходом, але чим ближче наближалася вона до старої школи, тим більше проймала її несміливість. "Боягуз, дикунка", — сказала б тета Оля і сміялась би з неї. В неї б’ється злегка серце, вона згадує дідуня, зітхає і пригадує всміхнене добродушне обличчя тети Олі з папіроскою в устах. Забуває, що хотіла ввійти з задньої сторони мешкання через подвір’я і подалася мимоволі на сходи.
Стискає уста і стукає у двері. Зсередини ніхто не обзивається. Жде ще хвилинку, потім ще одну… Хтось ізсередини просить увійти. Мужеський голос. Відчиняє двері. Перед нею стояв високий мужчина, темноволосий, з блідою церою й ясними очима.
— Я до пані Цезаревич і панни Оксани. Не знаю, чи застаю їх дома…
— Прошу дуже. Мама і сестра дома, — і молодий мужчина вказує на двері по правій стороні довгих сіней. Рівночасно відчинилися вказані ним двері і Оксана появилася на порозі.