Антарктида

Сторінка 22 з 23

Довженко Олександр

В крайньому напруженні застигають вахтові на всіх трьох салінгах, проносячись в гробовій тиші по ущелині. А з правого боку зовсім близько крижина-велетень, ціле місто з мармуровими палацами, колонадами, банями, арками, напівзруйнованими мостами, срібними селами, фантастичними, казковими.

Всі затамували подих.

Чи вистачить інерції у "Мирного"?

Вже реї торкаються кінцями велетенських стін,— так близько вже зійшлися вони.

"Пронеси, господи... пронеси, пронеси!"

Сімдесят чоловік екіпажу завмерли внизу на своїх постах, і кожен, дивлячись угору, зі стиснутими судорожно руками, повільно розсуває крижані стіни:

"Давай, давай, давай!"

Кожен боїться вимовити слово, щоб звук не струсонув стіни. "А що, коли раптом рухнуть стіни на корабель від одного лише звуку?"

— Я гадаю, протягнемо,— шепоче на вухо Лазарєву лейтенант Обернібісов, уперше за всю подорож відчувши небезпеку.

— Думаю — так. Обов'язково, — відповідає пошепки Лазарєв. (До штурмана Ільіна).— Проходимо... проходимо... проходимо... (Голосно). Пройшли!!!

Пройшов "Мирный". Подув боковий вітер, залопотіли знову вітрила. І не встигають всі вигукнути від радощів "ура!" як, потрясаючи пустелю шумом і тріском, починають падати у воду "великі частини оного айсберга".

"Восток" в тумані. Зиб. На салінгах, на баці, біля бортів все перетворюється в слух. Беллінсгаузен буквально не сходить з бака.

— Не чути "Мирного"?

— Ні! Айсберг ревів! Розвалився!

— Ще раз дайте залп! — наказує Беллінсгаузен.

— Єсть! (Виходить).

Чути в тумані команду, грім гармат, дзвінки.

— Слу-у-ха-ай!

— Туман розходиться! — кричать на салінгу.

— Рідшає туман. Бачу!.. Ні-і... Щезає!

Беллінсгаузен дивиться на воду, що трохи звільнилася від туманного покриву. Але раптове відчуття нового кольору води починає хвилювати його.

— Вода потемніла,— Беллінсгаузен повертається до Торсона.— Помічаєте?..

— Так, так... Зовсім інший колір!

Майже біля корабля з'являється якийсь чорний звір. Вітер начебто нашіптує всім: "Берег, берег!"

— Глибина?!

— Сто сорок п'ять саженів! Дна немає.

— Дна немає, але берег десь близько.— Творче прозріння, наче сонце, освітлює свідомість Беллінсгаузена і наповнює його серце радістю.

"Звичайно, це берег. Інакше бути не може. Це протилежний бік материка, до якого підходив він рівно рік тому".

Радісний, зводить він голову і раптом бачить птахів.

— Дивіться: передвісники!

— Де?

— Ось! Ось вони!

Над "Востоком" пролітають сніжні бурні птиці, піст-рянки, зграї егмонтських курей, морські ластівки — передвісники землі.

Увесь екіпаж корабля в радісному хвилюючому передчутті свого свята. Всі очі спрямовані в далечінь — на палубах, на вантах, салінгах. Беллінсгаузен і Завадовський дивляться у підзорні труби.

— Широта шістдесят вісім градусів п'ятдесят сім мінут південної! — сповіщає Беллінсгаузену Симонов.— Довгота дев'яносто!

— Берег! Берег! Берег! Земля! — лунають вигуки з вантів і бом-салінгів.

"Неможливо вимовити словами радість, яка з'явилася на всіх обличчях. Захоплення це не дивне після довготривалого плавання у згубних небезпеках поміж льодами при хуртовинах, бурях і туманах".

Земля відкрилася зору мореплавців майже несподівано. З-за хмар блиснуло сонце, і його проміння освітило чорні скелі високого, занесеного снігом острова.

— Острів! Скелі круті! Стримлять вгору, в туман!

— Он видно мис! Дивіться!

— "Мирный"! Бачу "Мирный",— кричить з бом-са-лінга Касаткін.

— Ур-ра!!!

На "Мирном" теж бачать крилатих передвісників землі і теж всі жадібно дивляться вперед.

Телеграфіст передає Лазареву сповіщення з "Востока".

— Бачимо берег острова!

— Ура!!! — кричать на "Мирном".

Лазарев (телеграфісту). Передавай: "Поздоровляю "Восток" з відкриттям! Ура!"

На "Востоке" приймають телеграму.

Телеграфіст. Поздоровляю "Восток" з відкриттям. Ура!

Беллінсгаузен (схвильовано). Поздоровляю "Мирный" з відкриттям острова. Ура!

— Ура-а! — гримить "Восток".

На "Мирном" приймають привіт: "Поздоровляємо "Мирный" з відкриттям. Ура!" — Ур-ра! — Прогриміло на "Мирном".

На "Востоке".

Беллінсгаузен. Називаю острів високим ім'ям фундатора російського флоту...

На "Мирном" приймають телеграму: "...іменем російського флоту — острів імператора Петра Першого!"

— Ур-ра! — салютує "Мирньїй".

Зближаються кораблі.

В кают-компанії "Востока" біля морехідної карти, незважаючи на холод і вогкість, панує надзвичайне святкове пожвавлення. Беллінсгаузен і прибулий з "Мирного" Лазарев потискують один одному руки.

Беллінсгаузен. Ну, Михаиле Петровичу! Начебто наближаємось до кінця.

Купріянов. Слава богу!

Беллінсгаузен. Начебто все, Михаиле Петровичу?

Л а з а р є в. О ні! Беллінсгаузен. Як?

Лазарев. Фадею Фадейовичу, адже це тільки острів. Він не може бути один у цих широтах.

Беллінсгаузен. Звичайно, так, але...

Лазарев. Фадею Фадейовичу! Панове! Пробачте!

Беллінсгаузен. Ну й вогонь же у вас, а не характер!

Завадовський. Виходить, по-вашому, ми не біля мети.

Лазарев. Біля мети. Але острів Петра — не мета. Це форпост землі. Дивіться. (Показує на карті увесь шлях кораблів навколо відомої нам сьогодні Антарктиди). Ось точка берега, відкритого нами в січні минулого року. Ось друга. Ось третя.

Завадовський. Припустимо. Ну й що?

Лазарев. Прошу уваги... Острів Петра — ось! Ось ми. Ясно? Тут перед нами...

Завадовський. "Антаніда", як говорить Гладкий.

Лазарев. Вона сама.

Завадовський (Беллінсгаузену). Блажен, хто вірує.

Беллінсгаузен. Іване Івановичу! Торсон. Панове!

Лазарев. Так. Блажен, бо він обрящет землю... Я не розумію вашого скептицизму. Беллінсгаузен. Панове!

Торсон. Знайшли час!

Завадовський. З такою ж підставою я можу заявити тут, на потопаючому кораблі, що не розумію вашого захоплення.

Лазарєв. Можу відповісти. Я захоплююсь тому, що обожнюю нашу мету.

Завадовський. А я, виходить...

Лазарєв. Ви їй просто служите.

Беллінсгаузен. Ви не можете так говорити, Михайле Петровичу! Капітан-лейтенант Завадовський, який бився під прапором адмірала Ушакова і Се-нявіна...

Лазарєв. Самий доблесний моряк. Але це ще, пробачте, не все. (До Завадовського). Я не хочу думати, що далі підзорної труби світ для вас закритий.

Завадовський. Дякую дуже.