— Земля!—одночасно вигукують марсові, глянувши один на одного і нагнувшись вниз до палуби, голосно: — Земля! Бачимо землю! Земля!
— Де земля? — гукнув, вийшовши з каюти, мічман Новосільський.
— Ось! Ось вона! Дивіться!
На палубу швидко виходить лейтенант Обернібісов.
— На салінгах! Хто доповідав — земля?!
Падає сніг з вітрил на "Востоке". Падає стеклярус із снастей. Все обледеніло. Згрібають сніг за борт. Рубають, розбивають крижану броню на снастях. Холодно й вогко.
Офіцери на баці продовжують сперечатись. Всі напружені до краю, кожен по-своєму.
Лазарев. Фадею Фадейовичу, земля тут, чуєте? Земля перед вами!
Беллінсгаузен. Де саме?
Лазарев. Перед кораблем.
Беллінсгаузен. Перед нами я не бачу землі. Я бачу лід, туман, нутрощі птахів і ні одного, на жаль, каменя.
Лазарев. А чому повинні ми вірити каменям, а не птахам?
Беллінсгаузен. Я вірю в каміння і вірю в птахів. Але я емпірик. Я повинен бачити факти.
— Дозвольте доповісти, пане капітан другого рангу! — чується голос прибулого з "Мирного" мічмана Но-восільського.
Швидким кроком підходить мічман в супроводі трьох матросів з екіпажу "Мирного".
Блоков. Матрос першої статті шлюпа "Мирный" Пилип Блоков! Бачив землю Антарктиду!
Беллінсгаузен. Землю!.. Він тверезий?
Блоков. При повному розумі й здорових почуттях, вашскобродь!
Лазарев. Розповідай скоріше! Ой, та Блоков!
Блоков. Коли, тримаючись за рею, я рвав зубами мерзлий парус і проклинав, що гріха таїти, увесь світ, раптом на лівому борту передо мною розірвало туман — і я дивлюсь...
Лазарев. Земля?!
Блоков. Земля! Так точно, вашскобродь! Ось Єр-молаєв підтверджує. З бом-брам-рея.
Єрмолаєв. Матрос першої статті Єрмолаєв! Бачив землю Антарктиду, вашскобродь. Ось як перед божим престолом клянусь. Кричу на палубу — земля, земля!
Блоков. І я кричав.
Єрмолаєв. Потім дивлюсь, а її вже нема. Земля та зачарована: в туман обернулась. Беллінсгаузен. Як — в туман? Єрмолаєв. Так точно!
Беллінсгаузен (до Лазарева). Ну от. (До Но-восільського). Хто чув крик — земля? Новосільський. Я! Матрос. Я!
На салінгах і бом-брам-реях розгойдуються "служителі" "Востока". Гукають один одному:
— На "Мирному" землю бачили!
— Зникла, кажуть! Не видно!
— Дивитись вперед! — долітає знизу команда Тор-сона.
Завадовський. Не розумію, нащо весь оцей плебісцит.
Беллінсгаузен. Так. Начебто недостатній сам факт: ми тут, на кораблях Росії, що звільнила Європу від тиранії Бонапарта. Запишемо так, як бачимо. (Диктує астрономові Симонову, помічаючи на всіх обличчях світле почуття великої історичної хвилини). "6 лютого 1820 року..."
Симонов. Шістдесят дев'ять градусів сім мінут вісімдесят секунд південної широти. Східна довгота — шістнадцять градусів п'ятнадцять мінут.
Беллінсгаузен (диктує Симонову, дивлячись в темну далечінь). "Перед нами материк льоду з безмежними льодовими краями, обламаними перпендикулярно, що підносяться до півдня подібно до берега".
Офіцери переглядаються з тугою і прихованим протестом. Лазарєв, шануючи Беллінсгаузена, як старшого брата, дивиться на нього, як на лютого ворога. Здається навіть трохи дивним, як цей моряк, добре витриманий і спокійний в найгрізніших небезпеках, бореться, щоб стримати свій гнів.
— Не подібно до берега, а точно: берег!
Беллінсгаузен переводить зволожені очі на Лазарева. Здається, він був відсутній і тільки зараз повертається на борт корабля. Повільно підходить до Лазарева.
— Михаиле Петровичу, дорогий мій друже... Нащадки розберуться... Коли пристрасно бажане й ждане здається трьом матросам ніби здійсненим,— це одне, особливо на такому філософському фоні: адже ми майже на Південному полюсі. Словом, я всіх вас розумію. Але будемо точні. Не будем забувати, що ми виправляємо деякі помилки командора Кука.
— Фадею Фадейовичу! — Лазарєв тамує свій гнів величезним зусиллям волі. Після маленької паузи продовжує тихо і стримано — на лезі ножа: — Ви заперечуєте власне найвеличезніше відкриття.
— Для себе — ні. Але...— Трохи зніяковів Беллінсгаузен.
— Ми тут не належимо собі. Ми належимо Росії і світу,— Лазарєв намагається ці слова сказати зовсім спокійно.
— Світ сам розсудить, де ми і хто ми,— говорить Беллінсгаузен тихо.— До того ж, запис наш у корабельному журналі для світу тільки починається.
— Сто десять днів з дня виходу з Ріо-де-Жанейро! — заперечує Лазарєв, помітивши на собі погляд Завадов-ського.
— Ніщо в порівнянні з вічністю.
Лазарєв. В такому випадку прошу вас записати до корабельного журналу: лейтенант Лазарєв просить висадити його на берег.
Беллінсгаузен. Куди?
Завадовський. Це божевілля!
Лазарєв. На берег Антарктиди. З трьома матросами.
Новосільський. І одним мічманом! (Захоплений погляд в бік Лазарева).
На салінгу. Крига! Крига!
На буршприті. Попереду льодова гора!
Затрубили авральні дудки. Лунає команда.
Завадовський кидається до штурмана.
Тривога.
В тісній кают-компанії серед географічних карт, таблиць, складних обчислень, морських приборів. Маленький глобус. Командири суден наодинці. Поєдинок продовжується.
Беллінсгаузен. Облиште! Не можу я ні висадити вас, ні тим більше чекати!
Лазарєв. Не чекайте! Ідіть в Порт-Джаксон.
Беллінсгаузен. Михаиле Петровичу, ви при своєму розумі?
Лазарєв. Абсолютно. Вам шкода мене,— давайте висадимо Обернібісова. Ми будемо жеребок з ним тягнути, вже домовлено.
Беллінсгаузен. Не маєте права.
Лазарєв. Маємо!
Беллінсгаузен. Я не маю. Ні залишитися тут, ні намірюватись до зюйду з кораблями. Ми відходимо в Нову Гвінею рівно через годину. Не можу я діяти, наперед знаючи, що це в ім'я вашої смерті.
Лазарєв. В ім'я вічності, а не смерті, Фадею Фа-дейовичу. В ім'я вічності, в порівнянні з якою все ніщо. В ім'я слави Росії. Дійте!.. Прошу вас... Згадаєте мене! Ви повертаєтесь сюди через рік. Знаходите...
Беллінсгаузен. Ваш покльований птахами труп.
Лазарєв (заперечливо хитаючи головою). Знаходите наш прапор, мої записки...
Беллінсгаузен. А можливо, і цього не знаходжу...
Лазарєв. Припустимо! Беру найфатальніший варіант: ніхто нічого не знаходить цілих двісті років. Але єсмь я на материку,— ім'я російське рєк і дата!
Лазарев б'є себе в груди і випростується. В його сірих очах, в рішучому змахові голови, в усій його полум'яній постаті, спрямованій до високої загальнолюдської мети, видно молодий російський народ, все його покоління переможців. Звільнивши від Наполеона Європу і наче вперше усвідомивши свої могутні сили, прагне він назустріч своїй дивній історичній долі, готовий на подвиги, труд і будь-які жертви.