Чоловік мовчить.
То значить, каже він, щоби заповнити паузу, якщо б ви могли, то коли?
Коли б я міг що?
Охрестити мене.
Після посту та сповіді. Я ж вам сказав!
А коли вона?
Хто?
Сповідь.
Сповіді в нас по суботах. Без сповіді немає причастя.
Чоловік зиркає на годинник, не бачить там суботи, дякує і йде геть.
У дверях його спиняє дяк, він же семінарист.
Бачите, вказує він пальцем на сусідню церкву, оту споруду? Туди не ходіть!
Чому?
Бо на них немає благодаті!
Чоловік киває головою і йде туди. Усередині церкви високий, худий священник разом з кількома хористами порядкує довкола іконостаса. Як на попа, він занадто коротко стрижений. Зате його борода починається від очей і зливається з рясою. Він не може бути старшим за чоловіка.
Чоловік підходить до попа і каже, що він не знає всіх правил, але дуже хотів би охреститися. Він розуміє, що ця процедура, тобто ритуал, включає сповідь, але він не може чекати до суботи. Він знає, що для цього треба готуватися, але не знає, як саме. Наприклад, що зараз дозволено їсти, а чого ні.
Головне, каже йому піп, молитва.
Молитва, повторює чоловік.
Це, каже піп, наш єдиний спосіб звернутися до Бога. Як іще людині вийти на зв’язок? Ми без цього пропадемо! Тому треба завжди читати молитву. I не лише язиком та губами, але й серцем.
Як часто?… Бо от у мусульманстві, я знаю…
Весь час.
Чоловік пояснює, що в нього неординарна ситуація. Бо не далі, як вчора, він виписався із лікарні, де досить успішно боровся з інсультом і частковим паралічем, але інсульт — річ підступна, тому він просив би увійти в його становище.
Ви хочете сповідатися?
Так. Коли можна було б?
Та хоч зараз.
Зараз? Прямо тут?
А де ви пропонуєте?
Я не знаю. Де скажете. Якщо це прискорить. Щоб ви мене охрестили.
Піп спрямовує чоловіка в куток, під ікону.
Вибачте, каже йому чоловік по дорозі, що я так зненацька на вас… Але ви ж, мабуть, краще за мене знаєте ситуацію. Тому що не я один такий. Люди розгублені. Йдеться про серйозні соціальні зрушення!…
Піп не спішить притакувати.
Ви ж мене розумієте?
А вам, питає піп, що до того?
До чого?
До всіх оцих зрушень.
Ну як же… Сказано ж: жити в суспільстві і бути вільним від суспільства…
Не тільки можна, радісно підхоплює піп, але й треба! Це ваш обов’язок!
Як так?
А так, що з кого потім за все спитають? З соціуму? Ні! З вас!
Він ставить чоловіка на коліна, накриває чимось його голову й каже молитву, з якої ясно, що він тут не для того, щоб судити.
Кажіть! заохочує він чоловіка, який заплющує очі і довго збирається з думками.
Все це якось, каже чоловік, сталося так несподівано і так швидко… Я, навіть, не знаю, що в таких випадках робити…
Витягати на світ Божий, каже піп, всі свої гріхи. Інакше вони вас затягнуть на дно.
Це я розумію.
Ну то починайте.
З чого ж…
Почніть від сьогодні і йдіть назад. Якщо вам так простіше.
Чоловік розплющує очі, але бачить тільки підлогу.
Ну, взагалі-то, видихає він, у мене в житті було багато різного… I, я думаю, багато з того можна вважати гріхами… Ну, наприклад… ну, скажімо…
Замість загально зрозумілих гріхів на поверхні погойдується бридкий спогад часів студентської молодості. Його родич-професор десь їде з родиною, дає йому ключа й просить бодай кілька разів на тиждень поливати квіти. А він замість того скликає друзів, ті беруть дівчат, вина, музику, по дорозі до них прибиваються ще якісь персонажі, й це кодло за кілька годин примудряються зруйнувати все, що професор назбирав за своє життя. Нарешті його, тоді студента другого курса, витягають із ліжка і кажуть: там хтось тебе питає. Він в чому є, разом з новою подружкою, наступаючи на пляшки та тіла, пробирається до дверей. На порозі стоїть напівпритомний професор. З-поза його спини визирають його жінка, діти й готові до самосуду сусіди.
Але чоловік не знає, як йому узагальнити подібну ситуацію і до якого гріха її звести. Пауза затягується.
Починайте з найтяжчого, радить йому піп.
Та я, наче, мнеться чоловік, нікого не вбивав…
З незвички йому болять коліна, тому він крутиться, намагаючись знайти зручнішу позу.
Піп питає, чи знає він християнські заповіді.
Чоловік каже, що заповіді по всіх доктринах і релігіях однакові. Бо це — універсали або ж основи моралі. Не убий, не вкради, не возжелай. Хоча з цим і не все однозначно.
Ви одружені?
Так, але…
Зраджували дружині?
Так, але…
Що?
Не я перший, не я останній.
Тут не про них мова. Ви каєтесь?
Зараз — так, але на все є причини…
Так каєтесь чи ні?
Я тільки хотів сказати, що це, мабуть, не найбільший гріх.
Це ви про себе кажете?
Я взагалі.
Про це не вам судити.
Я маю на увазі, що тут, мабуть, треба розрізняти. Щире почуття, тобто любов, від фізичного потягу. Бо за любов не можна карати. Ви згодні? Хіба релігія проти любові?
Піп мовчить.
Чоловік каже, що в житті не все чорно-біле. Дуже багато відносного.
Якби це було так, каже піп, якби хоч щось у нашому житті було відносне, вас би до церкви тягачами не затягли.
Чоловік мовчить.
Ви певні, питає піп, що вам це треба?
О так, лякається чоловік, о так! Мені без цього — ніяк. Просто ви мене не зрозуміли. Я хотів сказати, що, навіть, віруючі грішать.
Що вам до них? Хіба тут про інших мова?
Чоловікові терпнуть коліна, тому він змушений спиратися руками на підлогу.
Ви з жінкою, питає його піп, вінчані?
Ні.
Значить, живете в блуді.
Взагалі-то, я не живу з нею. У тому вузькому сенсі, в якому ви… Тобто, так, ми — родина, у нас спільне житло, але, якщо йдеться про інтимну близкість, то ми вже давно з нею не…
Піп не рухається.
Вона, каже йому чоловік, не проти.
Що ще?
Чоловік не розуміє питання.
Гріхи! Які ще у вас є гріхи?
Чоловіка охоплює жах. Де йому йти, якщо піп його зараз пожене?
Мені чомусь, каже чоловік, дуже важко. Важко зібратися з думками. Дуже багато різного, дрібного… Як гнусу в тайзі. І невідомо, як це назвати, як сформулювати, з чого почати.
Це — ваше життя, каже піп. Окрім вас, ніхто цього не знає. На те й сповідь. Ви не мені все це кажете. Я — лише провідник.
Я все це, каже чоловік, прекрасно розумію. Я тільки боюся, що ви мене можете не охрестити. Бо хто я такий? Прийшов з вулиці і вимагає тут. Це правда. Але ж візьміть до уваги, що мене ніколи ніхто не вчив. Відносно церковних справ. І порядків. Не пояснював, як треба. Тому вам легше. Вас, мабуть, ізмалку, поступово, в родині…