Мері розплющила очі, з жахом подивилася на Джона і закричала:
— Іди геть! Геть! Це жахливо! Я не можу тебе бачити!
— Мері, люба, заспокойся! Невже я такий страшний? Адже в кожної людини є кістяк, і серце, і селезінка, — згадав він слова Аббінгтона. — Тільки в інших не видно, а в мене видно. Ти ж сама писала, як мене любиш...
— Так, але я не думала... я не могла уявити... Ні, ні! Не приторкайся до мене! Я не можу, не хочу бути твоєю дружиною. Пусти! Ай! — вона враз вирвалась із рук Джона і побігла. Сіддонс погнався за нею, але спіткнувся. Містер Наайт схопив його за руку і крикнув у вухо:
— Опам'ятайтесь! Публіка хвилюється, вимагає повернути гроші. Прошу продовжувати сеанс!
І він вивів Джона на сцену. Світло знову погасили.
Тіло Джона засвітилося — і враз померкло.
Почулися обурені викрики публіки! А Джон стояв розгублений посеред темної сцени, ще не розуміючи, що з ним сталося. Недовгочасний штучний радіоелемент розпався. Джон раптом відчув страшенну втому, захотілося спати. Його довелося відвести в костюмерну, де він упав на кушетку і захропів.
Прокинувся він уже в своїй кімнаті. Подивився на руки. Кістки не просвічувались. Подивився в дзеркало. Ні ребер, ні серця не було видно. Його тіло мало звичайний вигляд.
Побіг у коридор, де був телефон, викликав Мері. Задихаючись від хвилювання, сказав їй про зміну в собі.
— Ні, ні і ні! — почувся в телефоні голос Мері. — Я не можу забути вигляду вашого серця!
— Тоді шукайте собі жениха зовсім без серця! — роздратовано крикнув Джон і повісив трубку.
© БЄЛЯЄВ О. Р. Небесний гість: Повість та оповідання. — К.: Молодь, 1963. — 256 с. — (Пригоди. Подорожі. Наукова фантастика).
© СВЄЧНИКОВА Н. І., переклад з російської, 1963.