Амурські звіролови

Сторінка 12 з 31

Всеволод Сисоєв

На столі з'явилася трилітрова скляна банка. Матвій розлив вино по емальованих кружках, одну з них простяг Наталі.

— Так багато! А я не захмелію? — вигукнула вона.

Проте вино виявилося на подив легким, солодким і духмяним.

— Де ви дістали, Матвію, такий чудовий напій? — спитала Наталя.

— Справа проста. Коли ми приїхали, виноград ще де-не-де висів. От я й зібрав його. Правда, не гірше за кримське? Але ж яке диво ці млинці! А яка чудова начинка в них! Як вам вдалося таке приготувати?

— Без вашої м'ясорубки в мене, звісно, нічого не вийшло б. А фарш, ви знаєте, я зробила з рябчиків. У старовину таку страву називали тертими рябчиками.

Вечеря тривала довго. Після смачних страв пили чай з лимонником і цукерками, припасеними дівчиною до такої пагоди. Вечір вийшов пречудовий. Наталя з особливим задоволенням відзначила про себе, як легко і гарно їй з цими зовні незграбними, але чуйними й душевними людьми. У її пам'яті мимохіть виринули звані обіди, де часом панує або надмірна манірність, або легка розв'язність, що межує з вульгарністю. Тут же все дихало щирістю, скромністю, природженим тактом, а мисливські дотепи часом веселили її до сліз.

Січень приніс сталу гожу морозяну погоду — найкращий час для промислу хутра. На снігу все частіше зустрічалися свіжі соболині сліди. Цікавили мисливців не тільки соболі, ловили вони видр і норок, колонків і харз. Промисловики розставили близько трьохсот капканів і кілька десятків кулемок — саморобних дерев'яних пасток. У кожного були свої постійні стежки. Оглядати їх мисливці ходили з дробовиком або гвинтівкою: на випадок, якщо нагодиться білка, рябчик або великий звір. Соловйов теж насторожив десятків зо два капканів на соболів уздовж двох струмків. Гейкер полював переважно білок, а при нагоді брав соболя "рукавцем" — пасткою з рибальської сітки.

До приїзду Суходольської в мисливців зібралося багато соболиних і колонкових тушок. Вона розморожувала їх і по черзі обробляла, фіксуючи проби в маленьких пробірках і пакуночках. Зваживши й вимірявши кожну тушку, вона прив'язувала до неї номерок і акуратно складала у фанерний ящик, який стояв на морозі. Коли весь матеріал був оброблений, мисливствознавець теж почала виходити із зимовища. Спочатку вона допомагала Соловйову перевіряти капкани й міняти в них принаду, а потім напросилася до Івана Тимофійовича. Той погодився і повів її по своїх стежках. Підходячи до місця, де був установлений капкан, Богатирьов старався здалеку роздивитися, чи ціла принада і чи не засипало снігом спусковий устрій. Навіть при безхмарному небі таке часто траплялося: південний вітер скидав з гілок кухту, і вона падала на землю грудками або розсипалася мерзлим снігом, засипаючи пастки. Принадою в капкані цікавилося багато мешканців лісу: її цупили птахи, під'їдали дрібні гризуни й землерийки. Частенько від їхніх дотиків пастка спрацьовувала марно, а траплялося, що з капканів і кулемок замість хутряних звірків виймали сойок і навіть сов.

Щоб оглянути всі свої пастки, Іван Тимофійович виділяв три дні. Розміщував він їх на трьох путиках і повертався до кожного через два дні. Якось Наталя побачила осторонь стежки купу ялинових гілок, над якою висіла червона ганчірка.

— Це ви, мабуть, кабана так укрили? — поцікавилася вона.— А ганчірочку навіщо повісили?

— Червоного кольору всі звірі бояться,— пояснив Богатирьов.

Наталя усміхнулася:

— Довго вважалося, що й биків дратують червоні плащі тореро, а потім стало відомо, що бик зовсім не розрізняє кольорів, його доводить до нестями коливання плаща. Може, й у звірів так?

Вони підійшли до вивернутого вітром кедра. Серед його коренів стояла пастка. Заструганий кілочок, приладнаний до неї, зсунувся, отже, хтось попався. Богатирьов наблизився до вивертня і, потягши за дротину, дістав замерзлого соболя. Він вивільнив здобич із сталевих дужок капкана і передав її Наталці, а сам дістав із шкіряної торбинки свіжий шматочок м'яса, знову насторожив пастку і поставив її на старе місце. Розкішна шерстка на мертвому собольку жила і переливалася смолистими темно-коричневими відтінками. Майже не відчуваючи ніжних густих волосинок, дівчина гладила шовкове хутро з нечастими іскрами сивинок, схожими на паморозь, милувалася ним.

Так ішли вони від капкана до капкана, поки не закінчилася стежка.

— Тепер можна й чайку попити. Давай спустимося до джерельця. Тут є лунки, а то чай із снігу несмачний,— запропонував Іван Тимофійович.

Розпалити багаття було для нього справою однієї хвилини. Приладнавши над вогнем похилений горіховий дрючок, він повісив казанок, повний чистої джерельної води, зметнув з колоди сніг і, влаштувавшись на ній, як на лавці, дістав з рюкзака хліб і варений кабанячий окіст.

— Тут до нас снідав ізюбр. Бачиш, кору з береста згриз. А ось білка ласувала, порожню шишку кинула. Тепер ми з тобою підкріпимося. Зголодніла? Дивлюсь я на тебе й думаю: моїх дівок у ліс на мотузці не затягнеш — у місто рвуться, а ти міська, а за своїм бажанням у ліс пішла. Яка тобі з нього користь? Та й, либонь, незручно серед чоловіків?

— Ви для мене, Іване Тимофійовичу, як батько, я вас не соромлюсь. А в ліс прийшла з власної волі. З дитинства полюбила тварин. Тепер хочу вивчити їхнє життя, повадки, а потім написати книгу. От ви полюєте на соболя, щоб добути звірка і зняти з нього шкурку, а я йду і виміряю, скільки він пройшов за ніч, що з'їв, чим цікавився.

У казанку закипіла вода. Вони налили у великі кварти духмяного чаю і почали їсти. Зігрівшись і відпочивши, рушили до хижки, не здогадуючись, що їх уже чекає в зимовищі гість — Перекатов.

Іван Тимофійович дуже зрадів мисливствознавцю. Вони обнялися і за російським звичаєм розцілувалися.

— Ну, а вас, Наталочко, поцілувати можна? — гріючи холодні руки дівчини, з усмішкою спитав Перекатов.

— Вам дозволити — й іншим забагнеться, а вас тут оно скільки, і не відіб'єшся від усіх,— відповіла жартом на жарт дівчина.

Коли всі зібралися біля столу, Іван Тимофійович— розповів Перекатову про свої справи:

— М'ясних звірів взяли досить: і собі на їжу, і собакам, і на принаду вистачає. Спершу по малому снігу білку добре брали, як коли й до дюжини на рушницю за день припадало. Тепер білка залягла, але все-таки по три-чотири в день беремо. Пішов у капкан соболь, от ми й переключилися на нього. Щоправда, останні дні він став менше ловитися. Чи ситий, чи принада наша но до смаку, от і відвернуло його від наших пасток.