— Стережися! Поліз! — вигукнув Матвій.
У чорному отворі нори з'явився темно-бурий звір. Матвій відскочив убік і тієї ж миті почув булькання. Потім він побачив, як Перекатов з батьком втягують у човен великий важкий сачок, в якому бився мокрий звір. Матвій підскочив до них, щоб допомогти, але спізнився: бобер був уже в човні. Хуркаючи і грізно клацаючи зубами, він намагався вибратися з тісної пастки.
— Накривай швидше брезентом! — крикнув Матвію Перекатов.— А тепер давай переженемо його із сачка в клітку.
Через кілька хвилин бобер був у клітці.
— Швидко ми його, голуба, впіймали. От і с початок від-лову незнаних для вас звірів! Іване Тимофійовичу, гав не лови! Сачок тримай біля виходу з нори: зараз молоді полізуть. Бобри сім'ями живуть. Бачиш, собаки як шалено рвуться до отвору, когось чують...
Богатирьов із сачком біля йори терпляче чекав, поки Перекатов і Матвій дісталися гніздової камери й зігнали трьох молодих бобрів. Двоє з них стрибнули в сачок, а третій, скориставшись розгубленістю ловців, прослизнув і втік у воду.
Радий успіху Перекатов запропонував на цьому закінчити лови. Йому не терпілося дізнатися, як ідуть справи в інших групах. Надвечір вони повернулися до табору. Нікого ще тут не застали. Перегнали бобрів у просторішу клітку, і Перекатов запропонував їм свіжих гілок, трави, налив води. Богатирьови тим часом підняли сітку, в яку потрапили кілька ленків та щук. Швидко попоравши рибу, поставили варитися юшку. Не встигла закипіти вода в казанку, як почулося торохтіння моторів. Поверталися інші бригади.
Перекатов вийшов на берег. Ловці, виходячи з човнів, розповіли йому, що їм вдалося знайти чотири сім'ї бобрів, але взяли вони тільки одну: двоє старих і п'ятеро молодих. Поскаржилися, що ловити їх не так легко: бобри ховаються в глибоких віднірках, які мають власні виходи, й виганяти їх звідти — важка справа. Спостерігаючи, як вивантажуються клітки з бобрами з човнів, Перекатов думав, що нелегко даватиметься в руки ловцям цей звір. Та нічого, з часом з'явиться досвід.
Серед ловців відчулося деяке розчарування. Перекатов же загалом був задоволений: "Перший день — і десять бобрів! Так за тиждень усіх тридцятеро виловимо". Після вечері натомлені й мокрі звіролови поснули як мертві. А тільки засіріло, знову роз'їхалися на пошуки бобрових нір і хаток. Але цього разу успіх зрадив усім. Хоч як старалися, нікому не пощастило зловити жодного бобра. Перекатов навіть був схильний уже вважати, що в бобрів існує якась невідома людям система передачі інформації, і тому вони всі до одного сховалися від людей.
Третього дня піймали тільки одного звіра, але зате на четвертий мисливці взяли шестеро, на п'ятий — трьох. Справа посувалася. Залишивши Івана Тимофійовича доглядати спійманих бобрів, Перекатов разом з Матвієм відплив на веслах у Світлу Гірку, щоб викликати вертоліт. Повернувся він на третій день.
Іван Тимофійович розповів, як іде лов, і вони вдвох пішли шукати місце для посадки вертольота. Знайшовши, поставили помітний з неба знак — розстелили брезент.
У пошуках бобрів ловці інколи проводили по три дні за межами табору. Ночували просто неба біля багаття, поверталися з пійманими звірами до табору пізно ввечері. Тут під брезентовими навісами стояли клітки. Вже небагато лишалося впіймати бобрів, щоб виконати завдання, але поведінка бранців змушувала поспішати. Вдень бобри у клітках поводилися більш-менш спокійно, перебували у дрімотному стані, але з настанням сутінків починали хвилюватися, гризли сітку кліток, прагнучи повернути собі втрачену волю. Тепер Іван Тимофійович спав уночі тривожно. Йому доводилося часто вставати, йти до навісу й заспокоювати шаленіючих тварин.
У кінці другого тижня план, нарешті, був виконаний: у транспортних клітках чекали своєї дальшої долі близько півсотні бобрів. Ловці зібралися всі разом і нетерпляче ждали вертоліт. І ось він прилетів, сів неподалік розпізнавального знаку на лужку, поряд із навісами. Пілоти з цікавістю дивилися на підсліпуватих звірів — своїх незвичайних пасажирів. Поки льотчики пили чай з лимонником, звіролови завантажили у містке черево крилатої машини клітки.
Гучно заревів мотор. Повітряні вихори, викликані роботою довгих лопатів пропелера, пригнули траву, підхопили й понесли до лісу жмутки сіна. Зелена машина здригнулася, легко і плавно піднялася і полетіла, схожа на бабку, до обрію, несучи на борту разом з переселенцями Перекатова та Богатирьових. Дві години летів вертоліт. А скільки століть минуло б, поки бобри, розселившись природним шляхом, подолали б цю відстань!
Приземлилися на березі річки Безіменної, в тому місці, де на них чекали на човнах провідники. З їхньою допомогою Перекатов вивантажив клітки з бобрами. Вертоліт відпустили. Розвозку бобрів по річці та її притоках вирішили почати вранці наступного дня.
Увечері мисливствознавець уважно оглянув переселенців. Деякі бобри поводилися особливо неспокійно, відмовлялися від їжі, без упину металися по клітці. Перекатов вирішив випустити їх негайно, не чекаючи ранку. Клітки перенесли неподалік від табору й залишили їх відчиненими.
— А ми, чекаючи вас, товаришу Перекатов, бобрам штучні нори зробили,— повідомили провідники.
— Молодці! — похвалив звіровод.— Тільки бобрам важко догодити: вони самі будівельники хоч куди!
Над тайгою займалася ранкова зоря, коли мисливці почали розселення бобрів. Вони вивозили їх якомога далі й випускали на волю в тихі старі річища, мілкі затоки. Звірі не поспішали виходити з кліток; нюхали землю, повітря і лише тоді, незграбно погойдуючись безпомилково прямували в бік води. Навіть найгустіші непролазні зарості не цікавили їх. Вони явно віддавали перевагу водяній стихії перед іншими, у ній тільки почувалися спокійно та зручно. Нечутно занурювалися вони в тихі струмені води і зникали з людських очей, не скоро з'являючись на поверхні, щоб вдихнути повітря і знову зануритись у воду, тепер вже надовго.
Коли на волю вийшов останній бобер, Перекатов підійшов до Івана Тимофійовича.
— Побували ми з тобою на бобрячому новосіллі, час і додому. Тут їм буде добре: корму он скільки, лякати нікому. Зробимо заповідник, а Матвія директором поставимо.