Лише місцеві жителі, більшість яких носить величезні брилі, снують собі під сонцем туди й сюди хоч би що.
Основний одяг малайця — "саронг", або шматок тканини, обкручений на зразок спідниці. Він спускається до колін, і носять його однаково як жінки, так і чоловіки. А потім уже хто як може: чи сорочку, кофту, хустку або шкуру на плечі, чи просто верхня половина тіла лишається голою. На голові різноманітні брилі, круглі шапочки або платочки й чалми.
Ноги ж завжди босі. Власті навіть стежать за тим, щоб усі тубільці були босі. Все це для одного й того ж — ще раз підкреслити різницю між європейцем і тубільцем. Слуги панів, навіть лакеї й швейцари в генерал-губернаторському домі, вбрані в парадний одяг з блискучими ґудзиками, обов'язково мусять бути босими. Тубільці-поліцейські, у синіх мундирах з жовтими шнурами, — так само босі.
Тугай вийшов з готелю й пішов вулицями. Було видно, що він іде в якійсь справі. З широкої вулиці звернув у один-другий завулок і вийшов на базар.
Усюди на Сході базар є основним центром громадського життя. Це і клуб, і місце зібрань, місце, де завжди почуєш усі новини. Далеко не всі йдуть сюди, щоб купити що-небудь чи продати; більшість просто товчеться, здається, без будь-якої потреби.
На величезному майдані тяглися ряди будок з пальмового листя, трави й бамбука. Будки такі низенькі, що людина може увійти туди, тільки зігнувшись.
Смердюча сушена риба, різна городина, м'ясо, рис і фрукти є основними споживчими товарами. Особливо різні плоди, які лежать великими купами; треба було лише дивуватися, хто їх розкуповує.
Основними плодами є банани, які тут відіграють таку ж роль, як у нас картопля. Їх є понад сто сортів, різної величини й з різним смаком. Купують їх цілими гілками, низками понад півпуда і такої довжини, що взята на плечі низка тягнеться другим кінцем по землі.
Потім іде плід хлібного дерева, найбільший з усіх плодів.
Далі кокосові горіхи, ананаси, апельсини-пампельмуси завбільшки з гарбуз і, нарешті, такі чудові речі, про які ми навіть і не чули.
Ось диня "папайя", що росте на дереві; всередині її є зернята, точнісінько як наша рибна ікра. Ось "cay Маніла", схожа на наші сливи.
Там є ніби зелена груша з дивною назвою "адвокат". Сама вона майже без смаку, але якщо її розтерти та підлити ложечку вина чи кави, виходить щось таке смачне, що коли його хто хоч раз покуштував, то потім уже завжди думатиме про цього "адвоката".
Ось дур'ян, схожий на огірок завбільшки з дитячу голову, з твердими колючками на шкірці, та такий смердючий, що в готелях його навіть близько не підпускають до помешкання. Він смердить — і гнилим сиром, і гнилим м'ясом, і часником. Але всередині його є ніби сметана, досить смачна і оригінальна на смак. Кажуть, навіть серед європейців є любителі, готові їхати на край світу, щоб тільки покуштувати цього дур'яну.
Дуже дорогим вважається мангустан, на зразок нашого яблука. Всередині його є "морозиво", яке їдять ложечками. Це дуже делікатні фрукти, вони не можуть зберігатися більше сорока восьми годин навіть у льоду.
Ось манго з смаком скипидару, ось рамбутан і плід, схожий на каштан, дуку — щось на зразок винограду — й багато інших плодів. Але наші люди кажуть, що всі ці штуки не варті однієї доброї антонівки. Мабуть, яванець так само не віддав би свого дур'яну за всі наші яблука й груші.
Більшість торговців на базарі були китайці, далі араби. Малайців зовсім мало, переважно ті, що продавали свої власні сільськогосподарські продукти.
Навколо всього Великого та Індійського океанів, мабуть, не знайдеться більш-менш значного міста, де б китайці не мали свого окремого китайського кварталу. Так само й у Батавії, де їх тридцять тисяч чоловік. І більшість торговців на базарі були китайці. Серед них є й багаті, яких голландці призначають начальниками китайського кварталу, з гучним званням "капітана" чи "майора". І такий "капітан" так грає на дудку голландців, що. краще й не треба. Китайці також найкращі ремісники. Тут на базарі або на вулиці біля своїх хат вони відкрили майстерні. Ще більше є бездомних китайських робітників-кулі, але вони розсіяні по плантаціях, підприємствах і різних інших місцях, де є потреба в дешевій робочій силі. Всього китайців на Яві понад мільйон.
Значне місце займають і араби, у яких так само є окремий квартал. Вони — основні конкуренти китайців.
Лише господарі країни — малайці не вміють пристосовуватися до торгівлі та різних промислів і працюють в основному по найму.
Обабіч базару йшли канали, а по них туди й сюди снували навантажені човни.
Тугай ішов навпростець, притримуючи свій бриль, щоб не злетів. На базарі він побачив мінгера Піпа.
Якийсь араб настирливо пропонував Піпу купити саронг.
— Туан! Ви випадково прийшли сюди, і я хочу зробити вам приємність. Купіть цей саронг! Його привезли з глибини країни, він колись належав стародавнім яванським царям XVI століття. Подивіться тільки, яка робота! В Європі ви матимете за нього в сто разів більше. Користуйтеся нагодою! Всього тільки сто п'ятдесят гульденів.
Саргон справді був цікавий, різноколірний, яскравий і мав старовинний вигляд. І коли араб з'їхав на вісімдесят гульденів, Піп не витримав спокуси і купив чудовий саронг, з тих, які виробляються в Європі в масовому масштабі по вісім гульденів за штуку!
Відвернувшись у інший бік, Піп натрапив на чоловіка, який увесь був обкручений… страшними зміями! Вони ворушилися, задирали голови, висовували язики. Найменша з них була товщиною з руку.
— Туан! Купіть боа! Хороші боа! По десять гульденів за штуку. Купіть! Кращих ніде не знайдете! Ну, по п'ять гульденів, а цього віддам за три.
— Ні, ні, не треба! — замахав руками Піп і швидко пішов геть.
Ця пригода навіть зіпсувала йому настрій. Він жадав зустрітися з такими гадами де-небудь у первісному лісі, серед хащів, бамбука, а тут — на тобі — пропонують на базарі по три гульдени, як ковбаси в Амстердамі. Просто прикро дивитися!
Тугай пішов далі. В кінці базару він помітив юрбу і якесь хвилювання серед людей. Протовпившись уперед, побачив на землі хлопчика років десяти, який лежав непритомний. Голова його була залита кров'ю.