Та зате ж і розсердився міноносець! Так почав довбати з гармат скелі, за якими сховалася "артилерія", що навіть тікати звідти довелося. А потім повернувся і посунув собі геть.
Повстанці зовсім забули про обережність, повискакували з-за скель, почали кричати, стріляти, і за це двоє були поранені.
Перший бій виграно! І виходить, зовсім не страшно, навіть легко. Як же після цього не сподіватися на остаточний успіх?
— Ну, ну! Не дуже радійте, — заспокоював Сурат. — Побачимо ще, що буде через кілька днів.
— Не боїмось! Хай тільки полізуть, — бадьорилися хлопці.
— А тепер відпочинемо трохи — і до роботи. Невідомо, чи встигнемо до того часу знести всю зброю в одне місце.
— Машину, машину налагоджувати! — весело загули товариші.
Видно, вона їм дуже сподобалась, хоч і вимагала надзвичайної праці та напруженості. Поки її налагодили, минуло години зо три.
Тимчасом група повстанців підійшла до вбитих ворогів. З одинадцяти чоловік тільки двоє були голландці. А решта — свої, брати-індонезійці з різних місць — з Борнео, Целебесу, Балі, Мадури.
— Яка прикрість! Як це не розуміти, що краще загинути в бою з ворогом, ніж із своїм братом? — промовив один з тих двох, які нещодавно приєдналися до загону.
— А чого ж ти не йшов, поки тебе не скривдили і не вигнали? — посміхнувся Сурат.
— Дурний був, несвідомий.
— От і вони такі ж. Проти таких нам краще було б виступати з словом, ніж із зброєю. Я дуже шкодую, що ми не спробували зробити це.
Бідолах спустили в море.
Того дня довелось працювати лише дві години. Зате весь наступний день робота йшла тільки з одним невеликим перепочинком.
А через два дні розвідники помітили ворога, який наближався уже з півночі, з середини острова. Спочатку помітили чоловік десять. Їх обстріляли і затримали, але за певний час до цих десяти приєдналося ще чоловік сорок, навіть з кулеметом. Це була вже спеціальна військова експедиція.
Та наші товариші зовсім не злякались її. Всі переваги були на боці повстанців: і чисельність, і зброя, і місцевість.
За кілька годин за кілометрів три від табору повстанців виник фронт. Вісімдесят чоловік, сховавшись за скелями, в ущелинах, з кулеметами, легко затримали дальший наступ ворожого загону. Тільки двадцять чоловік лишилося на березі біля зброї.
Два дні тривала стрілянина. Повстанці були впевнені, що так вони можуть триматися довго, хоча б кількість ворогів збільшилася навіть у кілька разів.
Але чекати, поки ворогові прийде підмога, було небезпечно. Треба було зараз же, користуючись теперішньою перевагою, прогнати його. На нараді активу повстанців, під керівництвом Сурата, вирішили перейти в наступ. Для цього виділили сорок чоловік і вирядили їх на схід, щоб охопити ворога з лівого флангу. В цій справі дуже багато могли допомогти ті два нові товариші-тубільці, які жили в цій місцевості.
— Вони обіцяли за ніч провести загін не тільки на фланг, але й у тил ворога.
Для рішучого наступу Сурат узяв з берега ще п'ятнадцять чоловік, вважаючи, що з моря не може бути загрози.
Тієї ночі ніхто не спав. Усі готувались до рішучих подій, пересувалися ближче до ворога.
Ранок був імлистий, тихий. Ніхто не стріляв. Навіть ворог мовчав. Одного разу ніби пролунало кілька пострілів ззаду, але більше вони не повторилися. Повстанці з нетерпінням прислухалися, чи не чути пострілів з правого боку, куди пішли в обхід товариші.
Але… замість правого флангу постріли почулися з лівого, з заходу! І чим далі, тим більше. Нарешті, несподівано бахнула гармата з моря… Зараз же активізувався ворог попереду, готуючись перейти в атаку.
Тривога охопила повстанців на головній позиції. Що це таке? Звідки воно? Чому мовчать ті, що пішли в обхід?
Стрілянина на лівому фланзі дедалі посилювалась, попереду так само; ось уже солдати по одному перебігають поза скелями, щоб підійти ближче.
В цю мить почулися постріли з правого боку. Ворог попереду зупинився і заметушився.
— Наші, наші почали їм давати збоку! — радісно закричали повстанці.
Проте це мало тішило Сурата і його помічників. Гарматні постріли з моря не дуже непокоїли. Висадку з моря могли затримати навіть ті п'ять товаришів, що лишилися на березі. Але оця стрілянина на лівому фланзі?.. Прибіг, захекавшись, товариш.
— З лівого боку наступає новий загін, великий, куди більший від нашого! Наші відступають сюди.
— Значить, ми одночасно обійшли один одного, — сказав Сурат. — Але звідки ж нові сили, та ще й такі, великі, якщо це правда?
Стрілянина зліва швидко наближалася. На щастя, товариші справа стримували передніх.
Сурат побіг на. ліве крило і побачив, що спереду від скелі до скелі перебігає справді багато людей, мабуть не менше як сто чоловік. Двадцять чоловік повстанців поступово, крок за кроком, відходили назад.
Фронт дедалі відхилявся і, нарешті, став поперек. З лівого боку було море, а з правого — загін, посланий в обхід. Але він знаходився на деякій відстані, і безпосереднього зв'язку з ним не було.
Ворог тимчасом з'єднався. Корабель, не знаючи і не бачачи, куди стріляти, припинив обстріл. Але у ворога й без цього було досить зброї, кулеметів, у тому числі три, відібрані у повстанців.
— Товариші! — кричав Сурат. — Розташовуйтесь отам! Нічого вони нам не зроблять. Коли їх не вдалося поки що прогнати, то утриматись ми завжди зможемо.
Але він бачив, що більшість його війська зовсім збентежена. Наскільки швидко, може навіть надмірно, піднімалася в них бадьорість від успіху, настільки швидко падав настрій від невдачі.
Треба сказати, що і в самого Сурата стискалося серце від такого повороту справи. Тимчасовий склад зброї був уже в районі ворога. Коли він ще на кілометр просунеться до берега, то натрапить на печеру. Правда, вона завалена, замаскована і, не знаючи, знайти її нелегко, проте сподіватися на це не можна. Крім того, і корабель тепер уже може спокійно висаджувати десант.
Саме з того боку почулися часті постріли, ніби одразу затарахкотіло безліч кулеметів. Ворог припинив наступ.
— От бачите! — вигукнув Сурат. — Це наші п'ять товаришів так воюють! Невже ж ми всі не справимось?
Сурат скористався з цього перепочинку, щоб добре розташувати бійців і посилити фронт. Відчувалася нестача кулеметів. Тепер, коли ворог переважав чисельністю, лише кількість кулеметів могла зрівноважити сили. І Сурат почав скорочувати фронт, перекидаючи його ближче до моря і завертаючи, щоб з'єднатися з товаришами, які лишилися біля печери.