Але весь другий день — неділю — Клайд нудьгував, самотньо блукаючи по Лікургу. Діллардові довелося виїхати в якихось справах у Фонду і він не міг додержати своєї обіцянки. Зате, зустрівшись з Клайдом у понеділок ввечері, він розповів, що найближчої середи на Дігбі авеню відбудуться збори парафіян конгрегаційної церкви; туди варто піти, тому що буде угощення.
— Ми забіжимо туди на хвилинку, — пояснював Діллард. — Побалакаємо з дівчатами. Я познайомлю вас з дядьком і дядиною — дуже славні люди. І дівчата милі, не недоторкливі. Ми можемо втекти звідти годині о десятій і піти до Зелли або Ріти. У Ріти багато гарних грамофонних пластинок, зате у Зелли просторіше, зручніше танцювати. До речі, ви не захопили з Чікаго свій фрак?
Справа в тому, що Діллард якось, коли Клайда не було вдома, побував у його кімнаті (Клайд жив якраз над ним на третьому поверсі) і знайшов там один тільки чемодан; не видно було ні скрині, ні фрака. Тому Діллард вирішив, що хоч батько Клайда і тримає готель, а сам Клайд працював у Чікаго в клубі "Юніон Ліг", він, напевно, зовсім байдужий до одягу і до того, як заведено одягатися в товаристві. Або ж він хоче жити на власний рахунок, без чиєї-небудь допомоги, і виробляє в собі твердий характер. Усе це дуже не подобалося Діллардові. Людина не повинна нехтувати вимогами товариства. Проте Клайд був Гріфітс, і цього було досить, щоб Діллард на все дивився крізь пальці,— в усякому разі на початку.
— Ні, фрака не привіз, — відповів Клайд, усе ще не зовсім певний, незважаючи на свою самотність, чи варто йому брати участь у цій авантюрі.— Але я дістану.
Він уже не раз думав, що в Лікурзі фрак йому необхідний, і хоч останнім часом гроші діставалися йому важкою працею і відкладати було нелегко, він вирішив витратити тридцять п'ять доларів на купівлю костюма.
Діллард базікав про Зеллу і Ріту: батьки Зелли Шумен небагаті, але живуть у власному будинку, і в неї часто бувають подруги — чарівні дівчата. У Ріти Дікермен теж багато подруг. Батько Зелли має ще маленьку дачу на озері Екерт, поблизу Фонди. Влітку, — якщо тільки Ріта сподобається Клайдові,— туди можна буде поїхати якось під час відпустки або на суботу і неділю, бо Ріта і Зелла майже нерозлучні. І обидві гарненькі. Зелла чорнява, а Ріта білява, додав він із захватом.
Клайд зацікавився: дівчата гарненькі! І як це на нього в його самотині звалився, немов з неба, цей Діллард і носиться з ним… Але й сумнів бере — чи не надто необачно зближатися з Діллардом? Адже кінець кінцем Клайд нічого не знає про нього. Тепер він бачив з манер і легковажної захопленості Ділларда, що тому куди цікавіші самі дівчата, вільність, ба навіть деяка розбещеність їхньої поведінки, а зовсім не те, до якого товариства вони належать. А хіба не це довело Клайда до катастрофи в Канзас-Сіті? Тут, в Лікурзі, він менш за все мусить забувати про це, якщо хоче досягти чогось кращого в житті.
А проте в середу, о-пів на дев'яту, Клайд вийшов з дому разом з Діллардом, сповнений всіляких сподіванок. О дев'ятій годині вони були вже на місці, в самій гущині одного з тих почасти релігійних, почасти світських, почасти благодійних зборів, які влаштовуються формально з метою зібрати деякі кошти для потреб місцевої церкви, а по суті більше для того, щоб дати літнім людям нагоду зустрітися і поплескати язиком, а молоді — покритикувати старших і пофліртувати під шумок. Тут були кіоски, що торгували чим завгодно: від пиріжків, печива і морозива до мережива, ляльок та всіляких дрібничок. Усе це було пожертвуване парафіянами і продавалося на користь церкви. Гостей приймали пастор, преподобний Пітер Ізрілс, та його дружина. Серед гостей були дядько і дядина Ділларда, товариське, але нецікаве подружжя, яке явно не мало ніякого значення в тутешньому колі. Вони були дуже добродушні і занадто — до фамільярності— привітні, хоч дядько Ділларда, Гровер Уілсон, будучи агентом по закупівлям фірми "Старк і К°", намагався іноді набрати серйозного і поважного вигляду. Це був невисокий, кремезний чоловічок; як видно, він не умів пристойно одягатися або не мав для цього коштів. На противагу своєму племінникові, одягненому майже бездоганно, він був у не зовсім чистому і невипрасованому костюмі, який до того ще й догано сидів на ньому. Галстук був під пару костюмові. Гровер Уілсон мав манери клерка: він потирав руки, хмурив брови, почухував потилицю, наче збираючись сказати щось дуже важливе, що вимагає від нього надзвичайного розумового напруження, — і однак вимовляв лише самі банальності.
До пари йому була й огрядна м-с Уілсон; поки чоловік намагався надати собі поважного вигляду, щоб здаватися вартим свого співрозмовника, вона стояла поруч, розпливаючись жирною сяючою посмішкою. Вона була неповоротка, з рожевими щоками і вже помітним подвійним підборіддям, і все посміхалася і посміхалася, бо взагалі була від природи веселою і доброю жінкою, а зокрема й тому, що Клайд був племінником такої людини. Бо, як зрозумів Клайд, Діллард не марнував часу і постарався втлумачити своїм родичам, що Клайд — з Гріфітсів і що він, Діллард, уже здружився з цим новим Гріфітсом і тепер вводить його в місцеве товариство.
— Уолтер сказав нам, що ви приїхали працювати на фабриці вашого дядька. Значить, ви оселилися у місіс Каппі? Я незнайома з нею, але чула, що в неї дуже пристойний, дуже порядний пансіон. Там живе містер Парслі,— колись ми з ним разом ходили до школи, але тепер я рідко бачу його. Ви ще не знайомі з ним?
— Ні, не знайомий, — відповів Клайд.
— А знаєте, минулої неділі ми чекали вас на обід. Але Уолтеру довелося з'їздити додому. Неодмінно приходьте до нас скоріше. В будь-який час. Я буду вам дуже рада.
Вона посміхнулася, і її карі оченята весело блиснули.
Клайд бачив, що завдяки репутації свого дядька він — справжня знахідка для цього подружжя. Та і всі інші — старі й молоді — поставилися до нього так само: пастор Ізрілс і його дружина, м-р Майк Бампас — місцевий торговець друкарськими фарбами — і його дружина та син; м-р Максиміліан Пік — торговець сіном, зерном і кормовими травами гуртом та вроздріб — і його дружина; м-р Уітнес — торговець квітами, м-р Троп — агент по продажу землі. Всі багато чули про Семюела Гріфітса та його сім'ю і були дуже зацікавлені й здивовані, тим, що серед них опинився племінник такого багатія, їм тільки не подобалося, що Клайд тримався дуже лагідно, анітрохи не величаючись — не дуже чванливо і зневажливо; здебільшого це були люди того типу, що поважають чванливість, навіть якщо на словах осуджують її. Особливо помітно це було на поведінці молодих дівчат.