— Послухай, нам треба зустрітися і побалакати як слід. Де ти живеш? (Клайд дав свою адресу.) От і добре. Я звільняюся о шостій годині і зайду до тебе, коли ти закінчиш роботу. Або ось що… давай краще зустрінемося в кафе "Енрічі" на Рендолф-стріт. Добре? Скажемо, о сьомій годині. Я звільнюся о шостій і можу бути там на сьому, якщо тільки тобі зручно.
Клайд весело кивнув на знак згоди, він був просто захоплений зустріччю з Ретерером.
Сівши на козли свого фургона, він продовжував розвозити товари, але весь час до закінчення роботи думав тільки про побачення, яке має відбутися. О-пів на шосту він поквапився до конюшні, а потім до себе додому, в дешеві мебльовані кімнати з пансіоном, у західній частині міста; переодягнувшись у вихідний костюм, він швидко пішов до "Енрічі". Не простояв він на розі й хвилини, як з'явився Ретерер, веселий, по-дружньому привітний і одягнений краще, ніж перед цим.
— Ну, до чого ж я радий бачити тебе, старий, — почав він. — Знаєш, з того часу як я втік з Канзас-Сіті, я зустрічаю тебе першого з усієї нашої компанії. От як! Сестра писала мені, що ніхто нічого не знав тоді ні про Хігбі, ні про Хегланда, ні про тебе. А цього Спарсера засадили на рік, чув? Кепсько, правда? І більше не за те, що задавив дівчинку, а за те, що взяв чужу машину і їздив, не маючи шоферських прав, і не зупинився на свисток полісмена. От за що його й запроторили. І знаєш, — тут Ретерер багатозначно знизив голос, — нам усім було б те саме, якби нас зловили. Ну і боявся ж я! А як тікав! Тільки п'яти виблискували! — І він знову засміявся, цього разу трохи істеричним сміхом. — А як ми кинули його з цим дівчиськом у машині, подумати тільки! Кепсько, га? Але що тут було робити? Не варто ж було всім попасти в лапи поліції, адже так? Як же її звали… Ага, Лора Сайп. А ти ушився так швидко, що я й не помітив. І це твоє дівчисько, Брігс — теж. Ти її проводжав, чи що?
Клайд хитнув головою.
— Ні, я її не проводжав, — признався він.
— Куди ж ти подівся? — спитав Ретерер.
Клайд пояснив. І після того як він докладно розповів про всі свої мандри, Ретерер знову заговорив:
— Отже, ти знаєш, що малятко Брігс відразу після того випадку чкурнула з одним хлопцем у Нью-Йорк? З якимось продавцем з тютюнової крамниці, мені Луїза казала. Вона бачила це дівчисько перед від'їздом, у новому хутряному жакеті, ну і взагалі. (Клайд болісно зморщився.) Ну і дурень же ти був, що бігав за нею! Вона зовсім не думала про тебе, та й взагалі ні про кого. А ти, по-моєму, дуже вклепався в неї, вірно?
Він зробив кумедну гримасу і штовхнув Клайда в бік, піддражнюючи його за старою звичкою.
Потім Ретерер розповів про себе: його історія була не така багата пригодами, і, на відміну від Клайдової історії, тут мова йшла менш про хвилювання й тривоги, а більше про завзяту мужність, про віру; в своє щастя і здібності. Кінець кінцем він "підчепив" свою теперішню роботу, тому що, як він висловився, в Чікаго завжди можна спіймати що-небудь.
Так він і живе тут, — "зовсім смирно, звичайно", — зате ніхто нічого не може закинути йому.
І зразу ж він почав пояснювати, що саме тепер у клубі "Юніон Ліг" немає місць, але якщо Клайд хоче, він поговорить з містером Хейлі, управителем; може, містер Хейлі довідається, чи не знайдеться де-небудь вакансія, тоді Клайдові можна буде влаштуватися трохи краще.
— І кинь ти смутитися, — сказав він Клайду наприкінці вечора. — Ніякої користі з цього немає.
Усього через два дні після цієї дуже підбадьорливої розмови, тоді як Клайд усе ще вагався, чи не відмовитись йому від служби, чи не назвати знову справжнє ім'я і чи не піти по тутешніх готелях на розшуки роботи, розсильний з клубу "Юніон Ліг" приніс йому додому записку. В записці говорилося: "Побачся завтра вранці з містером Лайтолом у "Великому Північному". Там є вакансія. Місце не дуже путнє, але потім легше буде знайти що-небудь краще".
Тому Клайд повідомив телефоном свого безпосереднього начальника, що захворів і не може сьогодні вийти на роботу, а потім, одягнувши свій кращий костюм, пішов у зазначений готель. Тут на підставі поданих ним рекомендацій його прийняли на службу і до того, на велике його полегшення, під справжнім ім'ям. Задоволений він був і тим, що йому призначили двадцять доларів платні на місяць і, крім того, обід. Правда, чайові, як він уже знав, тут могли бути не більше десяти доларів на тиждень, проте, втішав він себе, якщо зважити на харчування, він все-таки зароблятиме набагато більше, ніж до цього часу, і до того це куди легше, ніж їздити з фургоном. Його тільки бентежило, що він знову повертається на службу в готелі і що його можуть впізнати і заарештувати.
Але незабаром після цього — місяців через три, не більше — виявилася вакансія в клубі "Юніон Ліг". Ретерер на той час дістав підвищення і був призначений на помічника завідуючого всім персоналом готелю; вони були в добрих стосунках, і Ретерер сказав завідуючому, що може порекомендувати підхожу людину: це Клайд Гріфітс, він служить у "Великому Північному". Потім Ретерер викликав Клайда, старанно розтлумачив йому, як треба відрекомендуватися новому начальству і що казати, і Клайд дістав роботу в клубі.
Він відразу ж побачив, що це — установа вищого розряду, ніж "Великий Північний" і навіть "Грін-Девідсон", призначена для людей з великим достатком і видатним суспільним становищем; тут він знову дістав можливість близько спостерігати той спосіб життя, який, на біду Клайдову, зачіпав в його душі почуття марнославства і підстьобував його прагнення висунутися. В цей клуб завжди з'їзж-джалися люди, яких він раніше ніколи не зустрічав, — як видно, визначні у всіх відношеннях представники добірного кола людей; Клайдові здавалося, що тут збирається все найкраще не тільки з усіх кінців його рідної країни, але з усіх країн, з усіх континентів. Тут бували американські політичні діячі з півночі і півдня, з сходу і заходу, видатні політики та ділки, а також учені, хірурги, славетні лікарі, генерали, літератори і громадські діячі не тільки Америки, а й усього світу.
І ще одне вразило Клайда: з цікавістю і навіть побожним здивуванням він побачив, що в тутешній атмосфері немає й сліду тієї еротики, якою завжди відзначалося життя в "Грін-Девідсон", а зовсім недавно — у "Великому Північному". І справді, наскільки він міг пригадати, елемент сексуальності відчувався в усьому, був основою майже чи не всього, що йому доводилося бачити в готелях. Тут не було нічого схожого. Жінок взагалі не допускали в клуб. Усі ці видатні особи приїжджали і виїжджали, як правило, одиноко, без усякого галасу, енергійні і стримані, що характерно для людей, які досягли виняткового успіху. Звичайно вони обідали поодинці, неголосно розмовляли, сходячись по двоє, по троє, читали свої газети і книги або роз'їжджали по місту на швидкохідних машинах і, здавалося, не знали, що таке пристрасть; у всякому разі на них, мабуть, не впливало це почуття, — воно, як дотепер уявляв собі незрілий розум Клайда, всім керує і все розбурхує в житті менш визначних людей, — таких, як він сам.