Американська трагедія

Сторінка 41 з 284

Теодор Драйзер

Він запнувся, в горлі в нього пересохло. Йому було нелегко збрехати матері. Справді, йому ще ніколи не траплялося брехати в такій серйозній справі — і брехати так негідно. Адже п'ятдесят доларів у цю хвилину тут, у нього в кишені. З одного боку Гортензія, з другого — мати і сестра, і гроші ці можуть врятувати матір, так само як і Гортензію, але наскільки більше гідності в його допомозі матерії Як жахливо — не допомогти! І як він міг відмовити їй? Він нервово облизав губи і провів рукою по чолу: від хвилювання обличчя його вкрилося потом. Він почував себе замученим, приниженим, безпорадним перед тим, що сталося.

— А в тебе самого зараз немає трохи грошей для мене? — Мати майже благала. Есті в її становищі конче потрібні деякі речі, а купити не було на що.

— Ні, мамо, в мене нічого немає,— сказав він, глянувши на матір, паленіючи від сорому і в ту ж мить одводячи очі; і коли б мати не була розгублена в цю хвилину, вона побачила б по його обличчю, що він бреше.

Клайд відчув гострий біль: він і жалів себе, і разом з тим зневажав, бо мучився за матір. Він і думати не міг, щоб відмовитись від Гортензії. Вона повинна належати йому. Але мати така самотня й безпорадна. Яка ганьба! Він і справді негідний і підлий. Чи не буде він потім покараний за це?

Він намагався придумати щось, який-небудь спосіб дістати ще трохи грошей окрім цих п'ятдесяти доларів. Коли б тільки в нього було трохи більше часу, ще кілька тижнів! Коли б Гортензія не надумала купувати цей жакет саме тепер!

— От що я можу зробити, — сказав він, тупо й безглуздо дивлячись поперед себе, тоді як мати продовжувала сидіти з безпорадним виразом обличчя. — П'ять доларів хоч трохи допоможуть тобі?

— Що ж, і це придасться, — відповіла вона. — Все-таки краще, ніж зовсім нічого.

— Гаразд, пять доларів я можу дати, — сказав Клайд, думаючи повернути ці гроші з нових чайових і сподіваючись, що тиждень буде везучий. — На тому тижні, я, можливо, дістану ще десять. Зараз я не можу обіцяти напевно. Мені довелося позичити частину грошей, які я дав тобі того разу, і я ще не все повернув. Якщо я почну знову просити позичити, можуть подумати… ти ж знаєш, як дивляться на подібні речі.

Мати зітхнула, думаючи про те, яке нещастя — покласти на сина такий тягар. І якраз у такий час, коли син намагається вийти в люди. Як він згадуватиме про це потім? Що подумає про неї, про Есту, про всю сім'ю? Незважаючи на все своє честолюбство, сміливість і наполегливе прагнення до самостійності, Клайд завжди здавався їй недосить міцним фізично, недосить стійким морально й розумово. І він такий нервовий і вразливий, що часом здається, ніби він пішов швидше в батька, ніж у неї. Завжди він так легко збуджується, так швидко втомлюється, — все це не дуже корисно і добре. І ось вона сама — заради Ести, заради чоловіка, ради всього їх невдалого життя — примушує його напружувати сили й нерви.

— Ну, що ж… не можеш — значить, не можеш, — сказала вона"— Подбаю, щоб знайти якийсь інший вихід.

Але в ту хвилину вона не бачила виходу.

РОЗДІЛ XVII

В планах щодо поїздки автомобілем, яку Хегланд за допомогою свого друга-шофера думав улаштувати наступної неділі, сталися зміни. Машину — чудовий дорогий "пакард", не яку-небудь — не можна було взяти в призначений день. З неї можна було скористатися тільки найближчого четверга чи п'ятниці або ж доведеться відмовитись від прогулянки.

Усім ще раніше пояснили, — це була тільки частина правди, — що машина належить якомусь м-ру Кімбарку, старому і дуже багатому джентльмену (він у цей час подорожував по Азії). Але правда полягала в тому, що приятель Хегланда, Спарсер, був зовсім не шофером м-ра Кімбарка, а просто неробою, непутящим сином управителя одної з молочних ферм м-ра Кімбарка. Цьому юнакові дуже кортіло вдавати з себе щось більше, ніж сина простого завідуючого фермою; тимчасово виконуючи обов'язки сторожа: і маючи доступ до гаража, він вирішив узяти найкращу машину й покататися на ній.

Хегланд підказав думку влаштувати разом з друзями по готелю яку-небудь веселу прогулянку. Та коли всі вже були запрошені, стало відомо, що незабаром повертається м-р Кімбарк; тому Уіллард Спарсер, побоюючись, щоб хазяїн не застукав його зненацька, вирішив, що, мабуть, більше не варто користатися машиною. Але коли він розповів про несподіваіну перешкоду Хегланду, який нетерпляче мріяв про цю поїздку, той відкинув усі аргументи Спарсера. Чому б не скористатися автомобілем ще разок? Він уже побудоражив усіх своїх друзів, і йому не хотілося б розчаровувати їх. І поїздку призначили на наступну п'ятницю, коли Хегланд і його друзі будуть вільні від полудня до шостої години вечора. А тому що в Гортензії тепер були свої плани, вона погодилася їхати разом з Клайдом, який, звичайно, теж був серед заіпрошених.

Але, як пояснив Хегланд Ретереру і Хігбі, машину беруть без згоди власника:, тому краще зустріти її десь далі, на одній з тихих вулиць поблизу Сімнадцятої й Західного проспекту; звідти вони рушать до місця, де зручніше зустріти дівчат, а саме до Двадцятої і Вашінгтон-стріт. Далі вони поїдуть Західною парковою дорогою через міст Ганнібала в напрямі на північний схід до Гарлема, Північного Канзас-Сіті, Майнавілля і через Ліберті й Мосбі до Ексель-сіор-Спрінгс. Головною метою їх поїздки був маленький, відкритий цілий рік готель "Вігвам", що стоїть за милю чи дві від Ексельсіора;

"Вігвам" був одночасно і рестораном, і дансингом, і готелем. Тут можна було танцювати під грамофон і піанолу. Сюди часто приїздили компанії молоді; Хегланд і Хігбі вже не раз бували у "Вігвамі" і заявляли, що це чудовий куточок. Годують добре, дорога прекрасна. Біля будинку тече маленька річка: влітку тут можна кататися човном і вудити рибу, а взимку, коли річка замерзає,— бігати на ковзанах. Щоправда, зараз — у січні — дорога засипана снігом, але проїхати не важко і довкола дуже гарно. Недалеко від Ексельсіора є маленьке озеро, що замерзає цієї пори року, і, на думку невтримного фантазера Хегланда, там можна покататися на ковзанах.

— Послухайте-но, що він пропонує: марнувати дорогий час на якісь там ковзани! — цинічно зауважив Ретерер: з його погляду, зміст прогулянки полягав зовсім не в спортивних розвагах, а тільки в упаданні біля супутниць.