Американська трагедія

Сторінка 33 з 284

Теодор Драйзер

Клайд був збентежений і спантеличений — не тільки становищем сестри і тим, як воно може відбитися на ньому і на інших членах сім'ї в такому місті, як Канзас-Сіті, а ще й поведінкою матері, не цілком бездоганною і навіть в якійсь мірі неморальною, бо вона зважилася на' обман. Вона ухилилася від прямої відповіді, якщо й не просто збрехала: адже вона весь час знала, що Еста тут. Але він не мав наміру осуджувати її, зовсім ні. Неправда в цьому разі, звичайно, була необхідністю навіть для такої релігійної й правдивої людини, як його мати. Просто не можна було дозволити, щоб це стало всім відомо. Він, звичайно, не хотів би, щоб сторонні люди довідались, що сталося з Естою, і коли б міг — перешкодив би цьому. Що можуть подумати люди? Що почнуть говорити про неї, та й про нього? Становище сім'ї й без того достатньо принизливе. І ось Клайд стояв розгублений та занепокоєний і дивився, як плакала Еста. Розуміючи, що він занепокоєний і присоромлений саме через неї, вона плакала ще дужче.

— Погано, — помовчавши, стурбовано, але не без співчуття сказав Клайд. — Ти не втекла б з ним, коли б не любила, так? (Він думав про себе і про Гортензію Брігс.) Мені дуже жаль тебе, Есс! Справді, жаль. Але ж сльозами нічого не зарадиш. Та хіба на світі він тільки й є? Зачекай, усе буде гаразд.

— Ах, знаю, — схлипнула Еста. — Але я була така дурна. І мені було так тяжко. А тепер у мами і в усіх вас стільки клопоту заради мене… — вона схлипнула. Потім, помовчавши, додала: — Він поїхав і залишив мене саму в Пітсбурзі, в готелі, зовсім без грошей. Якби не мама, не знаю, що б я робила. Вона надіслала мені сто доларів, коли я написала їй. Деякий час я працювала в ресторані, поки могла. Я не хотіла писати додому про те, що він мене покинув. Мені було соромно. Але зрештою мені нічого іншого не залишалося, — я так погано почала себе почувати…

Вона знову заплакала, і Клайд, зрозумівши, скільки мати робила для Ести і як намагалася їй допомогти, жалів тепер матір майже так само, як і сестру, і навіть більше: адже в Ести була мати, яка турбувалася про неї, а в матері не було, звичайно, нікого, хто міг би їй допомогти.

— Я ще якийсь час не зможу працювати, — говорила далі Еста, — а мама не хоче, щоб я тепер повернулася додому. Вона не хоче, щоб ви довідались — Джулія, або Френк, або ти… Вона має рацію, я знаю, звісно, має рацію… але в неї нічого немає і в мене теж… А я тут часом така самотня! — На її очах з'явилися сльози, і вона знову почала схлипувати. — Я була така дурна…

Клайд на мить відчув, що він і сам ладен заплакати. Життя іноді буває таке дивне, таке тяжке. Подумати тільки, як воно мучило його всі ці роки! Геть до останнього часу він не бачив нічого хорошого і завжди мріяв утекти. А Еста втекла — і от що з нею трапилося. Чомусь він згадав: на вулиці в центрі міста, серед високих стін величезних будинків, перед батьковим органчиком сидить Еста і співає, і обличчя в неї таке гарне й невинне. Так, важка штука життя! Як усе-таки жорстоко створений світ! Як дивно все в ньому складається!

Клайд подивився на сестру, на її кімнату, сказав Есті, що тепер вона не буде самотня, — він буватиме в неї, тільки нехай вона не каже матері, що він приходив сюди, і коли їй щось буде потрібно, нехай покличе його, хоч він заробляє не так уже багато… і, нарешті, пішов. І по дорозі до готелю, на роботу, він усе думав про те, яке все це сумне і яка шкода, що він пішов за матір'ю, — краще б йому нічого не знати. А проте, це однаково розкрилося б. Мати не могла б приховувати без кінця. Мабуть, їй знову довелося б просити в нього грошей. Але який мерзотник цей тип — утік і залишив Есту в чужому місті без жодного цента! І він раптом згадав про дівчину, яку її супутник покинув у готелі "Грін-Девідсон" кілька місяців тому з несплаченим рахунком за кімнату і за пансіон. Тоді і йому, і його товаришам усе це здавалося таким смішним, збуджувало особливий, почуттєвий інтерес.

Але тепер це стосувалося його сестри. З нею повелися так само, як і з тією дівчиною. І проте все це вже не здавалося йому таким жахливим, як трохи раніше, в Ести, коли він чув її плач. Довкола було шумливе, сяюче місто, повне людей, насичене енергією, а попереду— веселий готель, де він працює. Життя не таке вже погане. Крім того, в нього роман з Гортензією і всілякі розваги. Еста якось влаштується. Вона знову буде здорова, і все піде добре. Але подумати тільки, що в нього така сім'я! Постійно нестатки й ні найменшої передбачливості,— а потім трапляються такі ось речі — не те, так інше…Проповідують на вулицях і ніколи не платять вчасно за помешкання, і батько продає килимки й годинники, щоб якось проіснувати… І Еста тікає з дому і потім повертається в такому вигляді… Ну й ну!

РОЗДІЛ XIV

Уся ця історія примусила Клайда серйозніше, ніж будь-коли, замислитися над проблемою статі і до того розв'язувати її зовсім не в загальноприйнятому плані. Хоч він і засуджував коханого Ести, який без будь-якого жалю покинув її, але не вважав і сестру цілком бездоганною. Вона втекла з ним. Як він тепер довідався від неї, ця людина за рік до її втечі пробула тиждень у Канзас-Сіті, і тоді відбулося їх знайомство. А через рік, коли цей чоловік знову приїхав сюди на два тижні, вона сама розшукала його, — такі підозри виникали у Клайда. І не йому з його захопленням Гортензією Брігс і з його планами було думати, що взаємовідносини між мужчинами й жінками є щось злочинне й недозволенне.

Як він бачив тепер, ускладнення були викликані не самим вчинком, а наслідками легковажності і недосвідченості. Адже коли б Еста більше знала про людину, якою захопилась, і про те, що означає такий зв'язок, вона не була б тепер у такому жалюгідному становищі. Звичайно, Гортензія Брігс, Грета і Луїза ніколи не могли б опинитися в такій біді, як Еста. Чи могли б? Ні, вони надто обачні. І, на його думку, в порівнянні з ними вона програвала. Вона повинна була б влаштуватися розумніше. І поступово він починав суворіше думати про сестру, хоч і співчував їй.

Але тільки одно тепер по-справжньому хвилювало, мучило, цілком змінювало Клайда — його божевільне захоплення Гортензією; ніщо не могло б дужче захопити юнака його віку і його темпераменту. Після кількох зустрічей Гортензія почала здаватися Клайдові втіленням усього, що він завжди мріяв знайти в дівчині. Вона була така жвава, горда, приваблива й така гарненька.