Клайд, нервуючи, нарешті обірвав роздратовано:
— Та відчепіться ви! Досить глузувати! Нащо це вам треба було хвалитися, що ви знаєте більш за мене?
Ретерер підморгнув Хегланду, щоб той дав Клайдові спокій, а сам шепнув:
— Не гнівайся, старий, усе в порядку. Ми просто пожартували трохи, ти ж розумієш!
І Клайд, якому дуже подобався Ретерер, швидко пом'якшав і пошкодував, що так по-дурному виказав себе.
Нарешті близько одинадцятої години, коли вже всі досхочу наговорилися, наїлись і напилися, вся компанія на чолі з Хегландом вийшла з ресторану. Безсоромні й темні наміри не примусили їх задуматися, не викликали в них бажання розумового й морального самоаналізу і самобичування, — навпаки, вони так весело сміялись і розмовляли, немов на них чекала просто мила розвага. З подивом і огидливістю слухав Клайд, як вони пригадували свої попередні пригоди. Певно, всім особливо подобався випадок у кублі розпусти під назвою "Дім Беттіни", де вони одного разу побували. їх привів туди одчайдушний хлопець на прізвище Малюк Джоне, службовець з ішого готелю. Цей Малюк і ще один хлопчина на ім'я Бірмінгем, разом з Хегландом, який страшенно напився, дозволили собі такі вихватки, що їх мало не заарештували. Клайд слухав і насилу вірив, що ці хлопці, зовні такі порядні й охайні, могли витівати подібні речі: вихватки були такі грубі й гидотні, що Клайда навіть трохи занудило.
— А пам'ятаєте, як оте дівчисько з другого поверху облило мене водою з глека, коли я виходив! — голосно реготав Хегланд.
— А отой товстун на другому поверсі! Як він підійшов до дверей подивитись, пам'ятаєте? — сміявся Кінселла. — Він напевно вирішив, що тут пожежа чи бунт!
— А ти з тією маіленькою товстунею Піггі! Пам'ятаєш, Ретерер? — верещав Шіл, захлинаючися з реготу і насилу вимовляючи слова.
— В нього навіть ноги підломлювались, так було важко! — репетував Хегланд. — А як вони обоє нарешті покотились по сходах!
— Це вже ти був винен, Хегланд! — вигукнув Хігбі.— Коли б ти не затіяв цієї історії з шмаганням, нас би не виставили.
— Кажу вам, я був п'яний, — заперечував Ретерер. — У них там страшенно міцне віскі.
— А отой довгий худий техасець з великими вусами? Пам'ятаєте, як він реготав? — додав Кінселла. — Він не хотів нікому допомагати, хто був проти нас. Пам'ятаєте?
— Просто дивно, що нас усіх не викинули на вулицю й не заарештували. Ну й нічка була! — згадував Ретерер.
Усі ці викриття приголомшили Клайда. "Шмагання"! Це могло означати тільки одно!
І вони уявляють, що він візьме участь у чомусь подібному?! Цього не буде! Він не такий. Що подумали б його мати й батько, коли б почули всі ці жахливі історії… І все-таки…
Розмовляючи, вони підійшли до якогось будинку на темній широкій вулиці; біля тротуарів, уздовж цілого кварталу чи й більше, стояв ряд кебів і автомобілів. Недалеко на розі спинились, розмовляючи, кілька молодих людей. На другому боці — ще чоловіки. А за півкварталу компанія Клайда пройшла повз двох полісменів, що мирно розмовляли. І хоч ніде, в жодному вікні не було світла, але, як це не дивно, скрізь відчувалось яскраве, бурхливе життя. Воно відчувалося навіть у темряві вулиці. Раз у раз лунали гудки таксі, що мчали мимо, прокотили дві старомодні закриті карети із спущеними завісками. І двері то грюкали, то тихо відчинялись і зачинялись. І тоді зсередини будинків вихоплювалось яскраве світло, протинало імлу вулиці і знову зникало. Над головою цієї ночі було багато зірок.
Нарешті, не кажучи ні слова, Хегланд, разом з Хігбі й Шілом, піднявся по сходах і подзвонив. Майже миттю двері відчинила молода негритянка в червоній сукні.
— Доброго вечора! Заходьте, будь ласка, — привітно запросила вона, і всі шестеро пройшли за важкі оксамитні драпрі, що відмежовували передпокій від решти кімнат.
Клайд опинився в яскраво освітленій і без достатнього смаку обставленій вітальні; на стінах висіли картини в позолочених рамах, з малюнками голих та напівголих жінок, і величезні дзеркала. На підлозі лежав товстий яскравочервоний килим; по всій кімнаті було розставлено багато позолочених стільців, в глибині на тлі яскравочервоних портьєр — піаніно, теж позолочене. Але ні гостей, ні жінок, що жили в домі, тут не було, — нікого, крім негритянки.
— Сідайте, будь ласка, — сказала вона. — Будьте як дома. Зараз покличу мадам.
І вона побігла по сходах ліворуч, вигукуючи:
— Мері! Седі! Кароліна! У вітальні молоді джентльмени.
В цю хвилину з дверей у глибині кімнати вийшла висока, струнка й бліда жінка років тридцяти восьми чи сорока — дуже пряма, елегантна і, певно, дуже владна і розумна, в напівпрозорому і проте скромному вбранні.
— Хелло! Це ви, Оскар? — заговорила вона з млявою, підбадьорюючою усмішкою. — І Поль? Хелло, Девіс! Прошу, майте себе як удома. Фанні зараз прийде. Вона принесе вам чого-небудь випити. У мене тепер новий тапер — негр із Сент-Джо. Хочете послухати? Прекрасно грає!
І вона гукнула:
— Сем!
В цей час бічними сходами в глибині залу збігли дев'ять дівчат, різних віком і зовнішністю, але, певно, не старші двадцяти чотирьох — двадцяти п'яти років, — усі в такому вбранні, якого Клайд ще ніколи на жодній жінці не бачив. Вони сміялись і гомоніли, видимо, дуже задоволені з себе, і нітрохи не соромилися своєї зовнішності, яка так вразила Клайда; а тимчасом одяг кожної з них був незвичайний: від найлегшого негліже, придатного хіба що для будуара, до трохи пристойнішого нібито, але так само надто відкритого бального туалету. І які різні були всі ці дівчата: тут були й худі, і товсті, і середні, високі й маленькі, брюнетки, блондинки та руді. І всі вони здавались дуже юними, і всі ласкаво і захоплено всміхалися до гостей.
— Хелло, любий! Як живеш? Потанцюємо?
Або:
— Хочеш чого-небудь випити?
РОЗДІЛ X
Клайдові, якого виховували дуже суворо, прищеплюючи йому поняття, що не дозволяли нічого подібного, побачене щойно мало здаватися огидним. Проте з природи йому була така властива романтичність та чуттєвість і давно придушуваний голос статі звучав у ньому так наполегливо, що він тепер був не обурений, а, навпаки, зачарований. Його увагу привертала зараз тілесна пишнота майже всіх цих постатей, хоча б ними й керував тупий і позбавлений романтики розум. Кінець кінцем тут усе ж таки була краса: безсоромна, суто плотська, оголена й доступна. І не треба було перемагати якісь настрої, порушувати якісь заборони, щоб зблизитися з будь-якою з цих дівчат… Одна з них, дуже мила брюнетка, одягнена в чорне з червоним і з червоною стрічкою на чолі, поводилася зовсім просто з Хігбі і вже танцювала з ним у глибині кімнати під джазовий мотив, який хтось безладно барабанив на піаніно.