Цього вечора, тиняючись великою вулицею разом з сестрамп й братіком, хлопчик палко бажав, щоб усе це закінчилося раз і назавжди чи принаймні щоб йому самому не доводилось брати в цьому участь. Інші хлопчики не займались такими речами, і до того ж у цьому було щось жалюгідне і навіть принизливе. Не раз, ще до того, як його почали отак водити вулицями, інші хлопчики дражнили його й сміялися з його батька за те, що той завжди привселюдно розпросторікувався про свою віру й переконання. Батько кожну розмову починав із слів: "Хвала господу", і всі хлопчаки з сусідніх будинків, де вони жили, коли йому було сім років, вигукували, побачивши батька:
— А ось іде старий "хвала господу" Гріфітс!
Або гукали вслід хлопчикові:
— Онде в того сестра грає на органчику! А ще на чому вона грає?
І нащо тільки батько торочить скрізь своє "хвала господу"! Інші так не роблять.
В ньому, як і в тих дітях, що дражнили його, промовляло споконвічне людське прагнення до цілковитої подібності, до стандарту. Але його батько й мати не такі, як усі; вони завжди надто багато захоплювались релігією, а тепер, нарешті, зробили її своїм ремеслом.
Цього вечора, на великій вулиці з високими будинками, — гомінливій, людній, сповненій руху, — він із соромом відчував, що його вихопили з нормального життя і поставили на посміховище. Розкішні автомобілі мчали повз них, люди, гуляючи, поспішали до своїх розваг чи занять, про які він міг лише невиразно догадуватися, веселі молоді пари проходили, сміючись і жартуючи, малята витріщали очі на нього, — і все хвилювало його відчуттям чогось іншого, кращого, красивішого, ніж його життя, чи, вірніше, життя його сім'ї.
В гулящому й хиткому вуличному натовпі, який безперервно переливався й змінювався біля них, дехто, здавалося, почував, що відносно цих дітей припущена психологічна помилка: деякі штовхали один одного ліктем, досвідченіші й байдужі підсмикували брову і зневажливо всміхались, а більш чулі й навчені досвідом говорили, що присутність дітей тут зайва.
— Я бачу тут цих людей майже щовечора — двічі або тричі на тиждень щонайменше. — Це говорить молодий клерк. Він щойно зустрівся з своєю подругою і веде її до ресторану. — Мабуть, якесь шарлатанство у вигляді релігії,— додає він.
— Старшому хлопчакові не до смаку це. Видно, він почуває себе не на своєму місці. Не гаразд такого хлопчиська виставляти на люди, коли він того не хоче. Адже він нічого не тямить у цих справах, — каже гулящий бродяга років під сорок, один з постійних відвідувачів торгового центра, звертаючись до добродушного з обличчя чоловіка, що спинився поруч.
— Еге, я теж так думаю, — погоджується той, зацікавлений оригінальним обличчям хлопчика. Ніяковість і замішання були помітні на цьому обличчі, коли хлопчик підводив голову; не важко було зрозуміти, що марно й жорстоко примушувати істоту з ще неуста-леною вдачею, нездатну збагнути психологічний релігійний сенс того, що відбувається, до участі в подібних прилюдних виступах, більш підхожих для людей дозрілих і вдумливих.
І все ж таки йому доводилось підкорятися.
Двоє молодших дітей — дівчинка й хлопчик — були надто малі, щоб по-справжньому розуміти те, що оточувало їх, і їм було байдуже. А старшій дівчинці біля органчика, видимо, навіть подобалась увага глядачів і їх слова про її зовнішність і спів, бо не тільки сторонні люди, але навіть батько й мати не раз запевняли, що в неї чудовий, милий голосок, хоч це було не зовсім вірно. Голос був не такий уже хороший, але батьки дівчинки погано розумілися на музиці. Дівчинка була слабенька, худенька, нічим особливо не відзначалася, — в ній не помітно було й ознак духовної сили чи глибини. Не дивно, що спів був для неї єдиною можливістю хоч трохи визначитися і звернути на ссбе увагу.
А батьки вирішили твердо сприяти, як тільки можна, духовному очищенню суспільства, і коли перший псалом був закінчений, батько почав розводитись про ту радість, яка сходить на грішників, що звільняються від тяжких мук совісті з волі господа, завдячуючи його милосердю й любові Христовій.
Клайд, старший хлопчик, і двоє молодших дітей дивилися в землю і лише інколи поглядали на батька; може бути, спадало їм на думку, усе, про що він говорить, і правильно, і важливе, але все ж таки не таке значне й привабливе, як багато інших речей у житті. Вони вже наслухалися всього цього, і їх юний і палкий" розум чекав від життя більшого, аніж оці проповіді на вулицях і в місії.
Кінець кінцем, після другого псалма і після невеликої промови, яку м-с Гріфітс використала, щоб згадати про керовану ними місію, яка містилася на найближчій вулиці, і про їх служіння Христовим заповітам, публіка була вщасливлена третім псалмом і наділена брошурками про спасенну працю місії, а Ейса Гріфітс, глава сім'ї, зібрав деякі добровільні пожертвування. Органчик закрили, складаний стілець склали і дали Клайдові, біблію й книжечки псалмів зібрала м-с Гріфітс, і коли органчик був перекинутий на ремені через плече Гріфітса-старшого, сім'я рушила в напрямі до місії.
Весь цей час Клайд говорив собі, що більше він не хоче займатися цим, що він і його рідні смішні і не схожі на інших людей; "вуличні паяци", сказав би він, коли б міг повнотою висловити свою досаду на вимушену участь у цих виступах; він докладе всіх зусиль, щоб не брати більше участі в них. Нащо вони тягають його за собою? Таке життя не для нього. Іншим хлопчикам не доводиться займатися подібними речами. Більш рішуче, ніж будь-коли, він думав про бунт, який допоміг би йому позбутися всього цього.
Нехай старша' сестра ходить по вулицях з органом, — їй це подобається. Молодша сестричка й братік надто малі, їм однаково. Але він…
— Здається, сьогодні ввечері публіка була уважніша, ніж завжди, — зауважив Гріфітс, ідучи поряд з дружиною. Чарівність літнього вечора вплинула на нього заспокоююче і примусила витлумачити в хороший бік звичайну байдужість людей.
— Справді, в четвер тільки вісімнадцять чоловік узяли брошури, а сьогодні двадцять сім.
— Любов Христа зробить свою справу, — сказав батько, в такій же мірі намагаючись підбадьорити себе, як і дружину. — Мирські турботи і втіхи володіють силою-силенною людей, та коли скорбота навідає їх, декотрі з посіяних нині зерен проростуть.