Американська трагедія

Сторінка 194 з 284

Теодор Драйзер

Він знову замовк, сподіваючись, що тепер Клайд зізнається. Але Клайд, усе ще переконаний, що всяке зізнання, зв'язане з Робертою або Біг-Бітерном, згубить його, весь час мовчав. І Мейсон додав тоді:

— Добре, Гріфітс, от що я вам скажу. Я не міг би дати вам кращої поради, хоч би ви були навіть моїм сином або братом, і я хотів би визволити вас із цієї історії, а не тільки почути від вас правду. Якщо ви хочете якось полегшити своє становище, вам зовсім немає потреби все заперечувати, як ви це зараз робите. Ви просто створюєте непотрібні утруднення і шкодите собі в очах інших людей. Чому не сказати, що ви її знали і їздили з нею на озеро, і що вона вам писала ці листи, — чому не кінчити з цим? Вам однаково цього не минути, якщо ви і сподіваєтесь довести свою непричетність до всього іншого. Кожна розумна людина — і ваша мати, якби вона була тут, — сказала б вам те саме. Ваша поведінка просто смішна і скоріше доводить провину, ніж невинуватість. Чому б не з'ясувати зразу ж ці факти, поки не пізно скористатись з яких-небудь пом'якшуючих обставин, якщо вони існують? А коли ви зробите це тепер, і я зможу якось допомогти вам, даю слово, що допоможу — і з радістю. Адже кінець кінцем я тут не для того, щоб зацькувати людину до смерті або змусити її признатися в тому, чого вона не робила, — я хочу тільки встановити істину. Та коли ви будете заперечувати навіть своз знайомство з цією дівчиною, хоч я кажу вам, що у мене в руках всі докази і я можу довести це, — ну, тоді…— І прокурор підніс руки до небес на знак безсилого обурення.

Але Клайд був, як і раніше, блідий та німий. Незважаючи на все, що сказав йому Мейсон, і на цю начебто дружню і доброзичливу пораду, він ніяк не міг позбутися думки, що, признавшись у своєму знайомстві з Робертою, він згубить себе. А як поставляться до цього згубного зізнання ті, в таборі! Кінець усім його мріям про Сондру і про прекрасне святкове життя. І тому, незважаючи ні на що, — мовчання. І Мейсон, остаточно втративши самовладання, закричав:

— Ну, добре ж! Значить, ви вирішили зовсім не розтуляти рота? Так, чи що?

І Клайд, пригнічений і знесилений, відповів:

— Я ніяк не причетний до її смерті. Це все, що я можу сказати.

І кажучи це, він уже думав, що, мабуть, йому не слід було говорити так… може, краще було б сказати… але що? Що він, звичайно, знав Роберту і навіть був з нею на озері… але ніколи не мав наміру убити її… вона потонула, але це був нещасний випадок. І якщо він ударив її, то теж тільки випадково. Але, може, краще зовсім не говорити, що він її ударив? Адже обставини так склались, що навряд чи хто-небудь повірить, ніби він ударив її фотографічним апаратом випадково. Найкраще про апарат зовсім не говорити, — в жодній газеті досі не згадувалось, що у нього був з собою апарат.

Він ще міркував про це, коли Мейсон вигукнув:

— Отже, ви не признаєтесь, що знали її?

— Ні, сер.

— Ну, гаразд. — І, повернувшись до своїх супутників, Мейсон додав — У такому разі, я думаю, нам залишається тільки відвести його назад до табору і послухати, що вони про нього знають. Може, ми щось інше витягнемо з цього фрукта, звівши його на очі з друзями. Його речі і чемодан, напевне, ще там, в якому-небудь з наметів. Давайте-но відведімо його туди, джентльмени, і побачимо, що знають про нього інші.

І він швидко й спокійно повернувся, щоб іти до табору, але тут Клайд, зіщулившись від жаху перед тим, що його чекає, вигукнув:

— Ні, будь ласка, не треба! Невже ви поведете мене туди? Ні, ні, будь ласка, не треба!

І тут заговорив Краут.

— Коли ми з ним ішли сюди, він просив мене поговорити з вами про те, щоб не вести його в табір, — сказав він Мейсону.

— Так от звідки вітер віє! — скрикнув Мейсон. — Ви занадто делікатні, щоб з'явитися в такому вигляді перед леді і джентльменами з Дванадцятого озера, але ви не хочете признатися, що були знайомі з бідною робітницею, своєю підлеглою? Дуже добре! Е, ні, мій друже, або зараз ви розповісте, все, що насправді знаєте, або підете туди. — Він помовчав секунду, щоб подивитись, як це вплине на Клайда. — Ми скличемо всіх ваших знайомих і пояснимо їм, як стоїть справа. Подивимось, як ви тоді всього зречетесь. — І помітивши, що Клайд ще вагається, він додав — Ведіть його, хлопці!

Він повернувся і зробив кілька кроків у напрямі до табору; Краут і Суенк взяли Клайда з двох боків за руки і рушили були за Мейсоном, але тут Клайд закричав:

— Ні, ні, не треба! Прошу вас, містер Мейсон, не ведіть мене туди! Будь ласка! Я не можу туди повернутись! Не тому, що я винен. Але ж усі мої речі можна взяти звідти і без мене… а повертатися туди мені тепер дуже тяжко.

Краплі поту виступили на його блідому обличчі, на руках, і він увесь похолов.

— Ах, ви не бажаєте йти? — вигукнув Мейсон, почувши це, і спинився. — Якщо вони про все дізнаються, буде зневажена ваша гідність, так, чи що? Добре, тоді потрудіться зразу ж відповісти на мої запитання, і відповідайте швидко і щиро, інакше ми, не затримуючись, попрямуємо в табір. Ну, що ж, будете відповідати?

І він знову підійшов впритул до Клайда — розгубленого, з тремтячими губами і блукаючим поглядом. І Клайд нервово і схвильовано заговорив:

— Так, звичайно, я знав її. Звичайно, знав. Безумовно! Це видно з листів. Так що ж? Я не вбивав її. І коли поїхав з нею туди, зовсім не збирався вбити її. Я зовсім не хотів цього. Не хотів, кажу вам! Це був нещасний випадок. Я навіть не хотів з нею нікуди їхати. Це вона хотіла, щоб я поїхав, щоб я вивіз її куди-небудь, тому що… тому… ну, ви ж знаєте, це видно з її листів. А я тільки намагався умовити її, щоб вона виїхала куди-небудь сама і дала мені спокій, бо я не хотів з нею одружуватися. От і все. І я повіз її туди зовсім не для того, щоб убити, а щоб постаратись умовити її,— от і все. І я не перевернув човен, — в усякому разі, я не хотів… Вітер зірвав мій капелюх, і ми обоє зразу підвелись і хотіли його дістати, і човен перевернувся, — от і все. І її ударило бортом по голові. Я це бачив, але вона так сильно борсалась у воді, що я злякався… я боявся, що вона потягне мене на дно, коли я підпливу ближче. А потім вона пішла на дно. А я поплив до берега. Це чистісінька правда, клянусь богом!