І от Клайд, прийнявши ванну і переодягшись, робить веселе обличчя, хоч нерви його, як і раніше, напружені і його терзає страх,—
і, вийшовши з дому, підходить до Сондри, Берчарда Тейлора і Джіл Трамбал: вони сміються, згадуючи якусь веселу пригоду, що сталась під час учорашнього катання на моторному човні.
Джіл зустрічає його веселим вигуком:
— Хелло, Клайд! Де ви пропадали? Я вас, здається, сто років не бачила.
А він, промовисто усміхнувшись Сондрі, — ніколи ще він так не прагнув її розуміння і кохання, — підтягнувся на поручнях веранди і відповів якомога спокійніше:
— З вівторка працював в Олбені. Жарко там! Страшенно радий, що потрапив сюди сьогодні. А хто тут є?
— Майже всі, здається, — усміхнулась Джіл. — Вчора у Ренделів я зустріла Ванду. А Скотт писав Бертіні, що приїде в наступний вівторок. Схоже на те, що в Грінвуді цього року буде не дуже багато народу.
Тут розпочалась довга і жвава суперечка: чому Грінвуд тепер уже не той, яким був раніше. Раптом Сондра вигукнула:
— Боже, я зовсім забула! Я маю сьогодні подзвонити Беллі. Вона обіцяла на тому тижні поїхати в Брістоль на виставку коней.
Заговорили про коней і собак. Клайд уважно слухав, щосили намагаючись здаватися таким, як усі, але не перестаючи болісно думати про те саме. Ті троє зустрічних… Роберта… Може, її тіло вже знайдено… А втім, умовляв він себе, навіщо стільки страхів? Навряд чи можна знайти її на такій глибині — адже там футів п'ятдесят! І як можуть дізнатись, що він і є Кліфорд Голден і Карл Грехем? Як дізнаються? Адже він замів усі сліди… от тільки ті троє зустрічних… ті троє зустрічних! Він мимоволі здригнувся, неначе в ознобі.
І Сондра відчула, що він чимсь пригнічений. Ще в перший приїзд Клайда вона помітила, який бідний його гардероб, — і тепер вирішила, що причина його поганого настрою — грошова скрута. Вона неодмінно сьогодні ж візьме сімдесят п'ять доларів із своїх заощаджень і змусить його прийняти їх, — нехай на цей раз, поки він тут, його не бентежать всякі неминучі дрібні витрати! А через кілька хвилин, подумавши, що невелика партія в гольф дає часто нагоду нашвидку обійнятись і поцілуватись у затишному куточку, вона схопилася з вигуком:
— Хто за партію в гольф? Джіл, Клайд, Берч! Давайте заграємо вчотирьох! Іду на парі, що вам двом не подолати нас із Клайдом.
— Згода! — відповів Берчард Тейлор, встаючи і поправляючи свій жовтий у синю смужку светр. — Хоч я і повернувся сьогодні додому тільки о четвертій ранку. А як ви, Джіллі? Сонді, умова: той, хто програє, частує всіх сніданком, згодні?
Клайд здригнувся і похолов: він подумав про жалюгідні двадцять п'ять доларів, які залишились у нього після всіх його кошмарних пригод. А сніданок на чотирьох коштуватиме в клубі доларів вісім або десять, не менше! А може, й більше! Але тут Сондра, помітивши його збентеження, сказала: "Гаразд!" — і, підійшовши ближче до Клайда, легенько стукнула кінчиком туфлі по його черевику.
— Але мені треба переодягтись. Це одна хвилина! А ви от що, Клайд… ви тим часом знайдіть Ендр'ю і скажіть, щоб він приніс битки для гольфа, добре? Ми поїдемо у вашому човні, правда, Берчі?
Клайд побіг шукати Ендрю, думаючи про те, скільки коштуватиме сніданок, якщо вони з Сондрою програють, але Сондра догнала його і схопила за руку:
— Почекайте тут, милий, я вмить повернусь!
Вона кинулась сходами наверх, у свою кімнату, і зразу ж повернулась, міцно стискаючи в маленькій руці пачку кредиток.
— От, милий, скоріше! — шепнула вона і квапливо засунула гроші в кишеню його піджака. — Шш… ні слова! Скоріше! Це щоб заплатити за сніданок, якщо ми програємо, і для всяких інших речей… я скажу потім. Як я люблю вас, хлопчику мій маленький!
Секунду вона захоплено дивилась на нього своїми пестливими карими очима, потім знову побігла сходами і вже зверху крикнула:
— Та не стійте ви тут, дурненький! Ідіть по битки! Швидко!
І вона зникла. А Клайд, торкнувшись кишені, зрозумів, що вона
дала йому дуже багато грошей, — безперечно, вистачить не тільки на всі витрати тут, а і на втечу, якщо буде потрібно. "Люба! Мила дівчинка!" схвильовано подумав він. Чарівна, ніжна, щедра Сондра!
Вона так любить його, по-справжньому любить. Але якщо вона коли-небудь дізнається… О боже! І це ж усе ради неї… якби вона знала! Все ради неї! Потім він відшукав Ендр'ю і повернувся, несучи битки. І от знову з'явилась Сондра. Вона біжить до них у модному зеленому в'язаному спортивному костюмі. Джіл, у шапочці й блузі, схожа на жокея, сміється і жартує з Берчардом, який уже сидить біля стерна в моторному човні. А Сондра на бігу кричить Бертіні і Харлею Беготу:
— Ей, друзі! Чи не хочете з нами?
— Куди?
— В гольф-клуб при "Казино!"
— Ні, занадто далеко. Побачимось після сніданку на пляжі.
І Берчард зразу бере таку швидкість, що човен стрибає, мов дельфін. А Клайд дивиться на все мов уві сні — то з насолодою і надією, то немов крізь темну хмару жаху, — за цією пітьмою, може, вже впритул підкрались до нього арешт і смерть!
Незважаючи на всі його попередні міркування, йому тепер почало здаватись, що він зробив помилку, коли, не ховаючись, вийшов сьогодні вранці з лісу. І все-таки це було, мабуть, найкраще — інакше йому довелося б сидіти в лісі цілими днями, а вночі вибиратися на дорогу, що йде вздовж берега, і прямувати нею пішки аж до Шей-рона. На це треба було витратити два або три дні. І тоді Сондра, здивована і стривожена його запізненням, могла подзвонити в Лі-кург, почалися б балачки, розпитування про нього, які згодом могли б бути небезпечні.
Але тут, цього ясного дня, здається, немає і не може бути ніяких турбот, — принаймні всі інші такі безжурні… а в глибині його душі — холодний морок… І Сондра, в захваті від того, що Клайд з нею, раптом схоплюється, — в руці її, немов вимпел, майорить яскравий шарф, — і вигукує з веселою пустотливістю:
— Клеопатра пливе по морях назустріч… назустріч… та кого ж вона там зустрічала?
— Чарлі Чапліна, — підказав Тейлор, змушуючи човен несамовито стрибати, щоб Сондра втратила рівновагу.
— Ну і безглуздо! — відповіла Сондра, ширше розставляючи ноги, щоб стояти міцніше.