Ніяких матеріальних турбот. Ніяких думок про можливий опір її батьків. Саме тільки кохання, літо та ідилічне, сповнене щастя наближення до тієї хвилини, коли, кінець кінцем, всупереч усім перешкодам, міцні узи з'єднають їх навіки.
А тимчасом минуло ще два довгих, тужливих і страшних місяці, і Роберта все ще не наважувалася на той крок, який повинен був занапастити Клайда. Хоч вона й була переконана, що Клайд тільки обмірковує, як би втекти від відповідальності, і зовсім не має наміру одружитися з нею, — проте й вона, як і він, пливла за течією, боячись діяти рішуче. Бо після тієї розмови, коли вона сказала йому, що їм конче треба повінчатися, Клайд уже кілька разів невиразно, натяками загрожував, що не одружиться з нею, а якщо вона звернеться до його дядька', то просто візьме і поїде звідси.
Клайд казав, що коли йому перешкодять зберегти своє теперішнє становище в Лікурзі, він не зможе одружитися, — більше того, він, певно, нічим не зможе допомогти Роберті саме тоді, коли вона особливо потребуватиме допомоги. Цей натяк привів Роберту до думки про певну жорстокість у характері Клайда, яка до цього часу не розкривалася повною мірою; проте, якби Роберта добре подумала, вона б помітила цю його рису вже давно, ще тоді, коли Клайд уперше настояв, щоб вона впустила його в свою кімнату.
Але, бачачи, що вона не вживає ніяких заходів, і все ж побоюючись, як би вона не наважилася викрити його, Клайд дещо змінив поведінку: замість цілковитої байдужості, з якою він тримався до того часу, поки вона не почала загрожувати йому, він проявляв тепер удавану уважність, доброзичливість і дружелюбність. Становище, в якому опинився Клайд, було досить небезпечним і загрозливим, щоб розвинути в ньому виверткість, яка раніше не була йому властива'. Крім того, Клайд дуже наївно сподівався, що, мабуть, йому пощастить пом'якшити, обеззброїти Роберту: треба поводитися, наче він, як і до цього, дуже турбується про її становище і в гіршому разі, якщо не буде іншого виходу, навіть згодний одружитися з нею (насправді, ніхто ніколи не переконав би його взяти на себе такий обов'язок). Тоді вона не примушуватиме його негайно щось робити, — і він, вигравши час, постарається всіма правдами й неправдами уникнути шлюбу і все ж не тікати з Лікурга.
Роберта розуміла, чим було викликано цю раптову зміну, але вона була така безнадійно самотня і розгублена, що охоче прислухалася до його удавано співчутливих, позбавлених справжньої щирості міркувань і порад. І Клайд умовив її почекати ще трошки, поки він не тільки назбирає гроші, а й постарається так наладити свої справи на фабриці, що можна буде виїхати хоч на якийсь час з Лікурга і повінчатися де-небудь. Потім він влаштує Роберту з дитиною в іншому місті, де вона, як заміжня жінка, зможе жити спокійно, а сам, хоч тоді він цього їй і не сказав, повернеться в Лікург і посилатиме їй гроші — скільки зможе. Та все це, зрозуміло, з однією умовою: поки він не дозволить, вона ніколи не повинна казати, що він — її чоловік і батько її дитини. Малося на увазі також (вона знову і знову повторювала це, — аби він одружився з нею), що вона постарається взяти розлуку, пославшись хоч би на те, що чоловік кинув її, і зробить це якнайшвидше і де-небудь якнайдалі від Лікурга, щоб тут ніхто нічого не довідався. Проте Клайд зовсім не був упевнений, що вона це зробить, якщо вже він одружиться з нею.
Зрозуміло, Клайд не був щирим, коли обіцяв їй усе це, а тому не дуже цікавився і її щирістю чи нещирістю. Він зовсім не мав наміру добровільно виїжджати з Лікурга, навіть на той недовгий час, який потрібний був, щоб виручити Роберту з біди. Адже це означало б розлучитися з Сондрою, а така розлука дуже пошкодила б його планам. І тому він, як і раніше, нічого ке робив і часом марно фантазував про який-небудь мнимий, несправжній шлюб, подібний до того, що він бачив колись у кіно, в якомусь мелодраматичному фільмі: з несправжнім священиком і лжесвідками, що змовилися обманути якусь сільську дурку; але Роберта була зовсім не така, та й треба було для цього надто багато часу, грошей, сміливості й спритності, і тому Клайд після недовгого роздумування зміркував, що це йому не під силу.
Він розумів, що йде просто назустріч близькій і неминучій катастрофі,— від неї його могла б врятувати лише якась абсолютно непередбачена випадковість. А часом він навіть мріяв, що у вирішальну хвилину, коли Роберту вже не можна буде обманути жодними вивертами і вона захоче викрити його, він просто все заперечуватиме: скаже, що ніяких стосунків з нею не мав і знає її тільки як робітницю свого відділу, не більше. Це просто шантаж!
На початку травня Роберта, почуваючи себе погано і побоюючись, як би цього не помітили навколишні, почала уперто умовляти Клайда, що навіть коли робитиме найгероїчніші зусилля, то зможе залишатися на фабриці не далі як до першого червня: тоді дівчата, напевно, почнуть уже помічати, в якому вона стані, і — вона цього не знесе. Але саме в цей час Сондра повідомила його, що не пізніша як п'ятого червня вона, її мати і Стюарт з кількома служками переїжджають на нову дачу на Дванадцятому озері, щоб влаштуватися як годиться, перш ніж почнеться справжній сезон. І потім, не пізніше вісімнадцятого, коли туди вже переїдуть Кренстони, Гаррієти і ще дехто (можливо, приїдуть погостювати Белла і Майра), Клайд може чекати запрошення на суботу і неділю від Кренстонів, — вона влаштує це через Бертіну. Потім (усі обставини цьому сприяють), надійдуть, звичайно, і запрошення від Гаррієтів, Фентів і від деяких інших жителів Дванадцятого озера, та, мабуть, і від Гріфітсів до Грінвуда, — туди він сміливо може поїхати завдяки Беллі. А підчас своєї двотижневої відпустки, в липні, він міг би оселитися в "Казино" в Пайн-Пойнті; можливо, Кренстони або Гаррієти навіть запросять його до себе за її порадою. В усякому разі Клайд зрозумів, що при цілком посильних для нього витратах (для цього треба лише трошки обмежити себе тепер) він зможе звідати дачне життя на озерах, про яке він стільки читав у місцевих газетах, — не кажучи вже про можливість часто бачитися з Сондрою то на одній, то на іншій дачі, де господарі не так неприязно ставляться до нього, як батьки Сондри.