І Клайд з вдячністю відповів:
— Ну, звичайно! Він це зрозуміє. Я скажу йому, щоб він нікого не називав.
Вийнявши з кишені блокнот і олівець, він записав ім'я та адресу лікаря, щоб не забути цих важливих відомостей.
Шорт помітив, з якою полегкістю зітхнув Клайд, і в думці спитав себе: чи існує насправді цей робітник і чи не самого Клайда спіткало нещастя? З якої речі став би він турбуватися про якогось там молодого робітника? Все ж він був радий зробити Клайдові послугу, але одночасно подумав, що вийде непогана плітка для всього Лікурга, якщо він коли-небудь згодом надумає розповісти про це. Ні, якщо тільки Клайд сам не довів до біди якусь дівчину, дуже безглуздо з його боку вплутуватися в таке діло, та ще із-за робітника. Щось не віриться.
Незважаючи на всі ці міркування, він ще раз повторив ім'я та прізвище лікаря, постарався найточніше пригадати, як до нього доїхати і на якій станції зійти, і докладно описав будинок. Клайд, діставши потрібні відомості, подякував і пішов; торговець весело і трохи підозріло подивився йому вслід. Отакі ці багаті молодчики, подумав він. Дивно, що він з такою просьбою прийшов до мене. Він має тут стількох знайомих і приятелів, — здається, міг би йому хто-небудь стати в пригоді в такому ділі скоріше, ніж я. А може, він саме й боїться, як би про це не довідалися знайомі. Хто знає, кого він міг довести до біди! Може, навіть цю молоденьку Фінчлі. Все може бути! Я не раз бачив їх удвох, і вона така метка! Ну й ну, от уже…
РОЗДІЛ XXXVII
Добуті таким чином відомості лише почасти полегшили становище. Тепер для Клайда і Роберти не могло бути ані хвилини спокою, поки це завдання не буде остаточно розв'язане. Дізнавшись про докладну адресу і прізвище лікаря, Клайд негайно пішов до Роберти і сказав їй, що в нього є, нарешті, лікар, який може допомогти їй. Тепер перед ним була ще одна нелегка справа: підбадьорити її настільки, щоб вона наважилася одна піти до лікаря і пояснила йому все так, аби цілком вигородити Клайда і викликати у лікаря якнайбільше співчуття до себе: тоді він зажадає щонайменшої плати.
Але, замість того щоб протестували, чого спочатку побоювався Клайд, Роберта відразу погодилася. Дуже багато в поведінці Клайда, починаючи з різдва, так обурювало її, що вона зовсім розгубилася і думала лише про те, аби без розголосу виплутатися з біди і потім піти своїм шляхом, хоч би як це було гірко і важко. Відтоді як вона зрозуміла, що він більше не кохає її і одверто хоче покинути її, вона зовсім не хотіла силоміць удержувати його. Нехай іде. Вона й одна проживе. Так, вона зможе жити й без нього, аби тільки виплутатися з цієї історії. Та кажучи собі все це і добре усвідомлюючи, що щасливі дні її життя минули безповоротно, вона закривала обличчя руками і витирала нестримні сльози. Чи могла вона думати, що так закінчиться…
І коли, побувавши у Шорта, Клайд того ж вечора прийшов до неї, страшенно задоволений собою і своїм подвигом, вона уважно вислухала його пояснення і сказала тільки:
— Ти точно довідався, де це, Клайд? Можна спокійно доїхати поїздом, чи там доведеться ще далеко йти пішки?
Коли він пояснив, що це близько від Гловерсвіля — власне, передмістя — і що лікар живе всього за чверть милі від станції, вона спитала ще:
— А він буває вдома ввечері чи нам треба буде прийти вдень?
Краще було б, якщо можна поїхати ввечері. Менше риску, що хто-небудь побачить нас. 1
Клайд заспокоїв її: від Шорта він знав, що лікар приймає ввечері.
— А ти не знаєш, старий він чи молодий? — продовжувала воиа. — Мені було б куди легше, якби він був старий. Я не люблю молодих лікарів. У нас удома завжди бував старий лікар. Мені було б легше говорити з таким, як він.
Цього Клайд не знав. Він не подумав спитати про це Шорта, але, щоб заспокоїти Роберту, навмання сказав, що лікар середнього віку, — так воно й справді було.
Наступного вечора обидва вони, — нарізно, як звичайно, — поїхали до Фонди, де довелося зробити пересадку. Та ось і потрібна їм станція. Вони вийшли з вагона і пішли рівним зимовим шляхом, укритим твердим, злежалим снігом. Іти ним було легко, і вони йшли швидко, бо між ними вже не було тієї близькості, яка колись примушувала їх зволікати. Ще зовсім недавно, думала Роберта, якби вони з Клайдом опинилися в такому безлюдному місці, він з радістю уповільнив би крок, обійняв би її за стан і почав би весело розповідати про все потрошки: про погоду, про роботу на фабриці, про м-ра Лігета, про свого дядька, про нові фільми, про те, як приємно було б з'їздити вдвох ось туди, зробити те й те… А тепер… адже саме тепер вона, як ніколи раніше, відчуває потребу в його прихильності й підтримці! Та він — Роберта бачила це — був весь заглиблений у тривожні розмірковування: чи не злякається вона, залишившись сама, чи не втече, чи зуміє сказати те, що потрібно, в належний момент, щоб переконати лікаря допомогти їй і до того ж за найменшу плату.
— Ну, Берта, як ти? Нічого? Не злякаєшся, га? Будь ласка, не треба! Пам'ятай, ти йдеш до лікаря, який уже робив такі речі. Я про це точно довідався. Ти тільки скажи йому, що тебе спіткало нещастя, от і все, і що ти не знаєш, як бути, якщо він якось не допоможе тобі, бо ти не маєш друзів і тобі зовсім немає до кого піти. І взагалі справа така, що ти не можеш ні до кого звернутися, якби й хотіла, бо знайомі можуть тебе виказати, розумієш? А якщо він питатиме, де я і хто я, ти просто скажи, що був тут один молодий чоловік, але він поїхав… не називай ніяких імен, а просто скажи, що поїхав, і ти не знаєш куди… утік, розумієш? А якщо спитає, чому ти звернулася до нього, скажи, що чула, як він допоміг одній дівчині — що вона тобі розповіла. І поясни, що ти мало заробляєш, а то він подасть такий рахунок, який я не зможу оплатити. Найкраще попроси його на виплат на кілька місяців або що-небудь таке, розумієш?
Клайд так нервував, намагаючись вдихнути в Роберту мужність і енергію, необхідні, щоб пройти через усе це і домогтися успіху, що не розумів, які безглузді і непрактичні майже всі його поради і напучування. А Роберта думала, що легко йому відсторонитися і повчати її, а вона мусить піти і витримати все це сама. І до того він явно дбає про себе далеко більше, ніж про неї. Нехай вона сама виплутується, та ще й так, щоб йому все це обійшлося якнайдешевше, і без особливого клопоту!