Він весело посміхнувся, а Роберта здивовано дивилася на нього, бо не могла примирити його теперішню неуважливість з колишньою пристрастю і ніжним піклуванням. Як він кохав її! А тепер! І все ж, дуже вдячна йому в цю хвилину, вона щиро посміхнулася у відповідь. Та коли він вийшов, не обмінявшися з нею жодним ласкавим словом, і двері за ним зачинилися, Роберта лягла на ліжко і з сумнівом похитала головою. А що коли цей засіб все-таки не діятиме? А Клайд залишиться все таким самим холодним і чужим їй… Що тоді? Він такий байдужий, що, коли ліки не вплинуть, він, мабуть, більше не захоче допомагати їй. Але чи може він так зробити? Адже це він винуватий в її нещасті. Адже вона не хотіла цього, а він так настійно запевняв, що з нею нічого не буде. А тепер вона лежить тут самотня і змучена, і не має жодної людини, крім нього, до кого вона могла б звернутися* по допомогу, а він іде від неї до інших, кажучи, що все обійдеться. Але ж це він винуватий в усьому! Хіба це справедливо?
О Клайд, Клайд!
РОЗДІЛ XXXV
Та ліки, які він купив, не діяли. Роберту нудило, і, додержуючись поради Клайда, вона не пішла на фабрику, а лежала вдома, занепокоєна і тривожна. Не дочекавшись рятівного результату і бажаючи, чого б це їй не коштувало, уникнути страшного нещастя, яке спіткало її, вона почала приймати пілюлі щогодини, і не по одній, а по дві, і відчула себе зовсім хворою. Коли Клайд о-пів на сьому прийшов до неї, він був по-справжньому зворушений її мертвенно-блідим обличчям, запалими щоками і величезними гарячковими очима, зіниці яких були неприродно розширені. Вона явно страждала, і все через нього, — це його злякало, і йому стало її шкода. В той же час він був надто збентежений і розгублений: її стан не змінився, отже, перед ним поставали нові труднощі, і він почав запально обмірковувати можливі наслідки цієї невдачі. Очевидно, необхідно звернутися по пораду й допомогу до лікаря. Але до якого лікаря, де і як його знайти? І крім того, питав він себе, де йому добути на це грошей?
Не придумавши нічого іншого, він вирішив знову податися до того ж аптекаря і попросити, щоб він дав який-небудь новий засіб або хоч би порадив, що можна зробити. Або нехай вкаже якого-небудь недорогого потай практикуючого лікаря, який би допоміг Ро-берті за невелику винагороду чи погодився б одержати гонорар на виплат.
Та хоч усе це було таке серйозне, майже трагічне, настрій Клайда піднісся, як тільки він вийшов на вулицю: він згадав, що сьогодні ввечері має зустрітися з Сондрою і з усією компанією о дев'ятій годині у Кренстонів.
Але там, на веселій вечірці, незважаючи на всю чарівність Сондри, він не міг не думати про становище Роберти, яка стояла перед ним, немов привид. А що, як у кого-небудь з присутніх тут— у Надіни Гаррієт, Перлі Хайнс, Вайолет Тейлор, Джіл Трамбал, у Белли, Бертіни або Сондри — з'явиться хоч найменша підозра про те, де він зараз був і що бачив? І хоч Сондра, яка сиділа коло рояля, привітно усміхнулася йому через плече, коли він зайшов, його не кидала думка про Роберту. Коли вечірка закінчиться, він знову зайде до неї; може, їй краще, то і йому стане легше на душі. Якщо з нею все по-старому, він мусить негайно написати Ретереру і просити в нього поради.
Незважаючи на все своє занепокоєння, він намагався здаватися, як завжди, веселим і безтурботним. Він танцював спочатку з Перлі Хайнс, потім з Надіною; далі, чекаючи нагоди потанцювати з Сондрою, підійшов до групи, яка намагалася допомогти Ванді Стіл скласти нову картинку-головоломку, і сказав, що він уміє читати листи в запечатаних конвертах (старий фокус, пояснення якого він знайшов у стародавньому збірнику ігор, що валявся на полиці у вітальні Пейтонів). Він ще раніше збирався з допомогою цього фокуса здивувати всю компанію своєю спритністю і тепер скористався з нього, щоб відвернути свої думки від куди складнішої задачі, яка так гнітила його. З допомогою Надіни, якій він відкрив секрет свого трюку, йому цілком пощастило містифікувати всю компанію, але думки його були далеко. Роберта невідступно стояла перед ним. А що коли становище її справді серйозне і він не зуміє допомогти їй позбутися цього? Вона може зажадати, щоб він одружився з нею: адже вона так боїться і батьків, і всіх навколишніх. Що йому тоді робити? Він втратить чарівну Сондру, і вона ще. мабуть, довідається, що примусило Клайда розлучитися з нею! Але ні, це безумство для Роберти — сподіватися, що він одружиться з нею. Він не піде на це. Він не може. Незаперечне тільки одне: він повинен тепер допомогти Роберті. Повинен! Але як? Як?
О дванадцятій годині Сондра подала йому знак, що збирається йти і що він може, якщо хоче, проводжати її додому і навіть зайти до неї на кілька хвилин. У воротях, в затінку широкої арки, вона дозволила йому поцілувати себе і сказала, що він починає дедалі більше подобатися їй і що навесні, коли Фінчлі переїдуть на Дванадцяте озеро, вона постарається влаштувати так, щоб він міг приїжджати туди щонеділі. Але Клайд був надто пригнічений необхідністю негайно щось зробити для Роберти і не міг навіть як слід зрадіти від цього нового, такого надзвичайного і хвилюючого свідчення прихильності Сондри — від цієї нової, надзвичайної світської і особистої перемоги.
Він повинен сьогодні ж послати листа Ретереру. Але спочатку він мусить, як обіцяв, зайти до Роберти і довідатися, чи не стало їй краще. А завтра вранці неодмінно треба з'їздити в Скенектеді і поговорити з тим аптекарем. Необхідно щось вдіяти, якщо Роберті не стало краще сьогодні ввечері.
І от, ще відчуваючи на губах поцілунки Сондри, він подався до Роберти, чиї змучені очі і бліде обличчя промовляли йому, тільки-но він переступив поріг, що в її становищі не сталося ніяких змін. Вона почувала себе навіть гірше, ніж досі: від надто величезних доз ліків вона зовсім захворіла. Та це б ще нічого, — сказала вона, — якби тільки ліки подіяли… Краще смерть, ніж те, що на неї чекає! Клайд розумів, що вона хоче сказати, і, серйозно турбуючись за себе, заодно, мабуть, переживав і за неї. Але його недавня байдужість і те, як він сьогодні пішов і залишив її саму, було для неї ознакою, що на скільки-небудь тривке його співчуття розраховувати не доводиться.